Президент перехоплює ініціативу в суперників
ГО «Детектор медіа» здійснює моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу. Аналітичні звіти публікуються щодва місяці. Методологію моніторингу можна почитати за посиланням тут. Проект здійснюється за підтримки американського Національного фонду за демократію (NED). Моніторинговий звіт за березень — квітень 2017 року можна прочитати тут, за травень — червень — тут, за липень — серпень — тут, за вересень — жовтень — тут, за листопад — грудень — тут, за січень — лютий 2018 р. — тут.
Моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу в березні — квітні 2018 року зафіксував такі тенденції:
- серед усіх політичних гравців найбільше уваги проблемам Донбасу приділив Президент Петро Порошенко. Це примусило «Опозиційний блок» активізувати інформаційну кампанію, спрямовану на критику його ініціатив щодо реінтеграції Донбасу та зміни АТО на операцію Об’єднаних сил;
- головним відкриттям цього періоду стали тези міністра внутрішніх справ Авакова про можливий план імплементації мирного врегулювання на Донбасі. Однак украй суперечливі тези та стереотипи міністра про мешканців Донбасу можуть лише зашкодити мирним зусиллям і довірі громадян, що проживають по обидва боки лінії зіткнення;
- наближення до межі останнього року повноважень президента та чергова річниця початку активних бойових дій на Донбасі підштовхнули основних претендентів на президентське крісло розгорнути персональну атаку проти прорахунків та недоліків президентської безпекової та зовнішньої політики Порошенка. Водночас для «Опозиційного блоку», «Батьківщини» та «Самопомочі» проблематика Донбасу відходить на другий план.
Президент України занурюється у проблематику Донбасу
У березні-квітні головним напрямком комунікації Президента по проблематиці Донбасу стало просування ідеї введення на окуповані території миротворчого контингенту ООН. Практично всі повідомлення за підсумками зустрічей та переговорів із представниками урядів іноземних держав містили згадку про необхідність розгортання миротворчої місії ООН (19 згадувань). У багатьох випадках Президент, також, згадував про деструктивну позицію Росії, наслідки її агресії та важливість збереження міжнародних санкцій. Однак усе це мало лише посилити враження про серйозність намірів України вступити у предметні переговори, щоб досягти заявленої мети і добитися тривалого миру на Донбасі.
На цьому тлі показовою стала збалансованість згадок про роль армії у обороні суверенітету України на Донбасі (8 повідомлень) та обов’язків держави щодо налагодження нормального життя на звільнених територіях та полегшення долі людей, що перебувають в окупації (7 повідомлень). Треба віддати належне Порошенку: під час поїздок у Луганську (16 березня) та Донецьку (1 квітня) області він знову (після кількамісячної паузи) чітко артикулював своє ставлення до громадян, які проживають на окупованих територія.
Зокрема, у Волновасі Президент підкреслив: «Це – наші, українці. І ми мирним шляхом повернемо українську землю». А у Золотому глава держави продемонстрував обізнаність з основними проблеми людей, які залишаються в окупації та живуть поблизу фронту. Так, створення на КПВВ належних умов для перетину лінії зіткнення, зокрема, мобільного банкінгу для пенсіонерів. А для населених пунктів на лінії розмежування – забезпечення перевезень дітей у школи та організації мобільних груп лікарів-спеціалістів: «І це не у зв’язку з приїздом Президента, губернатора, секретаря РНБО, міністрів. Це має бути кожного дня».
Утім, між побажанням Порошенка і реальністю на Донбасі, на жаль, все ще лишається значний розрив. Опитування та фокус-групи показують, що люди в цілому не задоволені соціально-економічними умовами, в тому числі тим як працюють КПВВ. Тож президенту, аби не давати зайвий привід мешканцям Донбасу переконуватися у тому, що слова влади розходяться зі справами, вже найближчим часом доведеться або постійно особисто інспектувати роботу підлеглих у регіоні, або шукати їм заміну. Перша ластівка – відставка Жебрівського 11 червня?
У будь-якому разі треба визнати: вперше за багато місяців у комунікації президента відображено реальну зацікавленість у вирішенні питань Донбасу. У наступних оглядах побачимо, що призведе це до реальних змін, тим більше, що очільник уряду Володимир Гройсман у березні-квітні повністю проігнорував тематику Донбасу.
МінТОТ: кампанія самореклами триває…
У березні-квітні повідомлення від імені керівництва Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб показали, що крім активної самореклами жодних результатів діяльності цього відомства мешканці Донбасу найближчим часом не побачать. Зокрема, міністр Черниш позиціювався швидше політиком і дипломатом («Транзитна адміністрація має забезпечити перехід влади від окупаційної адміністрації до себе самої, а потім передати владу українській державі», Стратегічні підходи Російської Федерації в глобальному протистоянні між державами базуються на трьох доктринах), ніж бюрократом, який має займатися вирішенням повсякденних нагальних питань мешканців регіону.
Іноді PR-зусилля МінТОТу більше скидалися на спроби видати бажане за дійсне. Наприклад, у повідомленні «МТОТ передало на Схід 72 унікальних макети для навчання безпечній поведінці на забруднених мінами територіях» мова йде насправді про те, що на школи Донецької та Луганської областе виділено 24 комплекти таких макетів, тобто отримувачів такої важливої допомоги втричі менше, ніж випливає із заяви МінТОТ. Зрештою, МінТОТ у даному разі виступив просто посередником між швейцарським урядом, який профінансував цю роботу, ДСНСівцями, які провели семінари для вчителів, і населенням. Яка «додаткова вартість» МінТОТ – не зовсім зрозуміло.
Таке саме враження викликає й інше повідомлення «Уряд направив до Парламенту проект закону щодо посилення захисту прав ВПО». А насправді мова йде про «врегулювання порядку вчинення нотаріальних дій стосовно майна, що розташовується на тимчасово окупованих територіях» і «звільнення ВПО та осіб, які проживають на тимчасово окупованих територіях від сплати судового збору» у справах, коли вони позиваються проти держави. Ці питання, звісно, важливі, однак назвати це «посилення захисту прав ВПО» є абсолютним перебільшенням. Схоже, що в МінТОТ хтось вміє гарно працювати із заголовками і тезами для начальства, коли насправді бракує справжніх дій та досягнень.
МІП: інформаційний супровід президента і чіткі зобов’язання
У березні-квітні керівництво МІП продемонструвало здатність швидко реагувати на медіа-активність керівництва держави. Так, міністерство приєдналося до оголошення рішення про початок роботи «системи протидії антиукраїнському мовленню в зоні проведення Антитерористичної операції» та повідомило про те, що «бере на себе зобов’язання забезпечити повноцінне мовлення UA|TV на Крим та Донбас». Щоправда, міністр Стець не сказав, у які строки це буде зроблено. Все ж, ми готові повірити йому на слово і у зв’язку з цим збираємося у кожному наступному огляді оцінювати, наскільки МІП просувається у досягненні цієї важливої мети.
Серед інших вартих уваги заходів можна згадати хіба що оголошення наприкінці квітня результатів опитування громадської думки мешканців Донбасу, проведеного у грудні минулого року. Це справді важливо, оскільки свідчить про прагнення МІП поставити свою діяльність на біль-менш раціональну основу та спробувати критично переосмислити інформаційну політику на Донбасі.
Зважаючи на те, що перший зам міністра Джапарова пообіцяла, що «з огляду на отримані дані МІП буде формувати смислове навантаження комунікаційних кампаній, присвячених Донбасу», ми будемо надалі пильно відстежувати як МІП буде втілювати і це зобов’язання.
МВС: деволюція Авакова-яструба
Ще у червні минулого року міністр Аваков запропонував думати над «стратегією гібридного миру». Тоді це виглядало як маніфест «яструбів». У листопаді 2017 він вже заявив, що «мінський процес мертвий і запропонував сім «послідовних кроків» та «розумних компромісів» щодо припинення війни. 16 квітня 2018 Аваков, позиціюючись «как человек, двумя ногами стоящий на земле, испачканными в грязюке повседневности ногами» вирішив поділитися своїми думками про «реальный механизм, как это можно имплементировать».
Що ж реального міністр внутрішніх справ запропонував мешканцям Донбасу?
- «закон "о коллаборантах" – обязателен, потому что нужно определить статус каждого человека». При всій повазі до Авакова, такого закону не було навіть у сталінському повоєнному СРСР. І даремно Аваков апелює до деголівської Франції: там була інша ситуація, коли уряд офіційно капітулював і до влади прийшов режим «Віші» маршала Петена, і у Франції поряд з окупацією почалася справжня громадянська війна. Це зовсім не схоже на Україну. У повоєнні роки комуністам вистачило розуму не звинувачувати мільйони людей у тому, що вони опинилися на окупованій території внаслідок жахливих прорахунків та поразок вищого керівництва (що не завадило згодом застосувати до них репресії). Можливо, для міністра внутрішніх справ є сенс не повторювати помилки ні демократичних, ні тоталітарних режимів.
- «Внутрь этой вернувшейся в Украину территории заходят органы украинской юстиции и проводят выборы по нашему закону. Пофиг, кто победил на этих выборах. Я глубоко убежден, что на местных выборах там в большинстве случаев выберут кого-то с откровенно проимперскими взглядами. Но, в стратегической перспективе, это не так и важно». Тут Аваков чомусь вирішив посперечатися сам із собою: на брифінгу в Сіверськодонецку 7 квітня міністр заявив: «Ми маємо соціологію з того боку, яка показує, що майже 70 відсотків людей хочуть повернутися в Україну. Так, у них є страхи. Їх постійно зомбує телевізійна путінська пропаганда. Але ці люди відчувають, що їм краще буде в Україні». Чому тоді така більшість обере когось «відверто проімперського» і чому міністру насправді начхати на те, кому вдасться представляти інтереси місцевих мешканців у стосунках із Києвом. Ззовні це виглядає як прояв зверхнього ставлення української влади до людей на Донбасі як до громадян «другого сорту», чим Кремль постійно оперує у своїй пропаганді.
- «люди с оккупированных территорий будут поражены в правах в отношении выборов в центральные органы власти – парламента, президента и так далее. Но это нормальная международная практика…Она применялась во всех постконфликтных зонах, начиная от постфранкистской Испании и заканчивая Балканами». Аваков забуває про просту річ: права громадян не можуть бути обмежені, що закріплено в Конституції. І цю частину не можна змінити жодним чином. Аваков про це нічого не згадує, що може виглядати або як незнання конституційних засад захисту прав людини, або як свідома провокація – «пробна куля», що має протестувати громадську думку, наскільки люди готові прислухатися до пропозицій такого характеру. Знову ж таки, опитування у лютому 2017 р. показало, що більшість вважає громадян на окупованих територіях «заручниками». Навряд чи пропозиції позбавити їх громадянських і політичних прав знайде відгук.
- «Украинский народ, который находился в оккупации, получил доступ ко всем благам мирной жизни… Он аплодирует? Да.». У підсумку виявляється, що весь «план Авакова» полягає просто в намірі купити лояльність мешканців Донбасу «благами мирного життя». Проте цей аргумент не витримує критику реальністю: по пенсії з окупованих територій їздять як прихильники України, так і прибічники Путіна, не змінюючи своїх позицій. виникає закономірне запитання до Авакова: якими розрахунками підкріплені подібні тези. Бо це дуже схоже на риторику путінських агентів у Криму, які обіцяли мешканцям ті ж самі «блага» після «возз’єднання» Криму з Росією. Якщо навіть у Росії для втричі меншого за населенням Криму не вистачило грошей «Просто денег нет, но Вы держитесь», то важко повірити у те, що міністр внутрішніх справ знає рішення, які не спромоглися знайти в Кремлі.
Отже, на нашу думку, протягом останніх десяти місяців з Аваковим сталася дивна деволюція – від послідовного і безкомпромісного «яструба» він раптом перетворися на «продавця повітря» і розповсюджувача небезпечних міфів про швидке миротворення та принизливих стереотипів про мешканців Донбасу. З точки зору комунікації та розуміння потреб людей, які живуть у зоні конфлікту, - це цілковитий провал. Попри це Аваков лишається міністром, і це дає може дати підстави донеччанам та луганчанам думати, що його погляди поділяє і мовчазний прем’єр-міністр, і президент.
Ірина Геращенко: збалансовано і по суті
Для початку подякуємо першій заступниці голови ВРУ за те, що вона 18 квітня повідомила про те, що уряд досі не виплатив разову соціальну допомогу звільненим 27 грудня заручникам: «залишилися ще певні процедури…». Таким чином завдяки Геращенко авдиторія нарешті дізналася новину, яку мав повідомити прем’єр-міністр Гройсман. Виникає запитання: чому люди не почули чіткий меседж про строки і обсяги допомоги від першоджерела, що знову ж таки підводить нас до думки висловленої в попередніх моніторингах: Гройсман уникає незручних питань по Донбасу.
В цілому у березні-квітні комунікація Ірини Геращенко по проблемах Донбасу була збалансованою: однакову увагу здобули теми заручників (5 повідомлень), армії (6 повідомлень), дипломатичних переговорів (5 повідомлень) та переговорам у Мінську (4 повідомлення).
Згадала Геращенко й про захист прав ВПО та про нагальні проблеми Донбасу. Хоча в обох випадках це були радше політичні декларації, ніж повідомлення про дії, Геращенко все ж залишається одним із найбільш активних політиків, які намагаються відстоювати інтереси мешканців Донбасу та привертати увагу міжнародних гравців до проблем регіону.
Донецька військово-цивільна адміністрація: жити стало краще, чи…веселіше?
У березні-квітні голова Донецької ВЦА Павло Жебрівський зробив акцент на діалозі з різними цільовими групами: вчителями, підприємцями, фахівцями ІТ-сфери, мешканцями малих міст та сіл. Одна з провідних тез – місцева влада не справляється із елементарними повноваженнями і часто не може сформулювати якісних проектів по відновленню соціальної інфраструктури, тому потрібне постійне втручання та контроль з боку ВЦА. Жебрівський наголошував на тому, що «неякісні роботи приймати не будемо». Зокрема, у Слов’янську поставив меру конкретне завдання завершити роботи та відкрити парк до вересня.
На зустрічах з підприємцями заявив про готовність відстоювати їхні інтереси на центральному рівні та оперативно вирішувати локальні питання. У сільській місцевості Жебрівський не забував обережно агітувати за Президента: «Сільській медицині велику увагу приділяє особисто Президент України Петро Порошенко. Завдяки програмі розбудови мережі сільських медзакладів місцеві громади отримують нові фінансові можливості. Донеччині виділили 109 млн гривень, і на ці кошти ми зможемо відремонтувати понад три десятки сільських медзакладів.»
Зрештою, Жебрівський продемонстрував, що може доволі швидко виконувати запізнілі рішення уряду та рятувати репутацію центральної влади: «По 50 тисяч гривень одноразової допомоги з обласного бюджету отримають 14 жителів Донеччини, які були звільнені з полону 27 грудня 2017-го та зареєструвалися на території області. За моїм розпорядженням була створена робоча група, яка опрацювала механізм та порядок надання такої допомоги. Сьогодні відбулося чергове засідання цієї комісії, на якому розглянули відповідні заяви та документи від 14-ти осіб. Комісія ухвалила рішення надати допомогу усім 14 заявникам за рахунок коштів обласного бюджету. Вже завтра область перерахує кошти банкам, де мають рахунки заявники».
Проте в цілому Жебрівський не змінив стилю комунікації. Поки що, це більше монолог з патерналістських позицій, спрямований на місцеве населенням, яке ще має усвідомити переваги життя на звільнених територіях. Попри позірні заклики до діалогу, сам керівник ВЦА не поспішає прислухатися до пропозицій, які розходяться з його власними переконаннями. Врешті-решт Жебрівський 11 червня подав у відставку.
Луганська ВЦА: обіцянок стає дедалі більше
Порівняно з попереднім періодом Юрій Гарбуз теж нічим особливим у березні-квітні не відзначився. В цілому ми знову нарахували не менше восьми нових обіцянок: від відновлення вугільної галузі регіону до ремонту дороги до Станиці Луганської. Замість звіту про роботу Гарбуз ще раз перерахував введені у 2017 р. в експлуатацію об’єкти спортивної інфраструктури. Єдиною новиною стало відкриття Центру відновлювального лікування та реабілітації ветеранів війни в Рубіжному.
У радянські часи накопичення бюрократичних обіцянок часто свідчило про те, що радикальні кадрові рішення «не за горами». Потік «новин» про те, що влада «зробить» говорить про те, що або досягнень немає, і це можуть помітити в столиці та жорстко відреагувати. Або що рішення про заміну губерантора вже є, і тому треба по собі лишити принаймні «гарний слід№, а потім критикувати наступника за те, що «не впорався». Будемо стежити за тим, чи буде таке припущення правдиве стосовно голови Луганської ВЦА.
«Солідарність» vs «Опозиційний блок»: борня вже не триває?
У березні-квітні за кількістю звернень до проблематики Донбасу знову попереду пропрезидентська «Солідарність» (32 повідомлення проти 28 у опонентів), однак за злагодженістю комунікації – «Опозиційний блок». Дещо змінилися акценти комунікації цих двох політичних сил, які найбільш затято змагаються за прихильність мешканців Донбасу.
Зокрема, у «Солідарності» найбільше уваги присвятили нагадуванню про деструктивну роль Росії у підтримці збройного конфлікту на Донбасі (6 повідомлень з критикою власне РФ, 3 про порушення домовленостей з боку сепаратистів та ще 4 – про долю заручників). Якщо до цього додати ще 5 повідомлень, які стосувалися зміцнення армії, то можна сказати, що в цілому домінували патріотично забарвлені меседжі.
Другим за важливістю блоком було висвітлення регіональних питань та захисту прав мешканців Донбасу, зокрема внутрішньо переміщеним особам (ВПО). Про це йшла мова у 9 повідомленнях, одне з яких було присвячено окупованим територіям (Необхідно впровадити механізм посвідчення особи, яка проживає на тимчасово окупованій території – Тетяна Ричкова). Новина з посиланням на слова депутата Ричкової – гарний приклад того як коаліційна партія намагається реінтерпретувати законодавчу ініціативу опозиційної сили (Батьківщини) на свою користь.
Дивно, проте у березні-квітні найслабше відбувався супровід «Солідарністю» міжнародної активності та переговорів президента (всього п’ять повідомлень, з них лише два про миротворців).
Тим часом, «Опозиційний блок» продовжував інформаційну кампанію, спрямовану проти президентського плану реінтеграції Донбасу. Дві основні складові: позиціювання ОБ як єдиної політичної сили, що по-справжньому прагне миру (9 повідомлень +1 на підтримку миротворців) і критика президентського формату реінтеграції-АТО-ООС (5 повідомлень).
Як і «Солідарність», ОБ поставив проблеми Донбасу (6 повідомлень +2 про окуповані території) та питання прав ВПО (5 повідомлень) на друге місце.
На відміну від кінця минулого року та перших місяців 2018, коли «Солідарність» та «Опоблок» у віртуальному просторі ламали списи довкола питання реінтеграції Донбасу, у березні-квітні вони знову переорієнтувалися на свій «ядерний» електорат. При порівнянні часу появи та змісту повідомлень ми не знайшли свідчення, що котрась із цих сил намагалася атакувати і контратакувати у медіа-просторі політичні позиції опонентів.
Натомість «Опозиційний блок» переорієнтувався на персональну критику вищих посадових осіб, покладаючи на них відповідальність за війну (Турчинов), блокаду (Гройсман), приниження пенсіонерів-переселенців (Яценюк).
«Батьківщина»: «переведення стрілок» на Президента
У лютому Юлія Тимошенко зробила серйозну заяву про наявність у «Батьківщини» унікального мирного плану для Донбасу. І навіть почала потроху просувати його в інформаційному просторі. Однак у березні-квітні всі ці попередні зусилля зійшли нанівець. Тимошенко, на відміну свого колишнього одно партійця Авакова, не вдалося запропонувати авдиторії зовсім нічого нового. Заклики до дотримання Будапештського меморандуму з її вуст, чи загальні слова про «розробку нової світової концепції повернення миру в Україну» з боку деяких депутатів «Батьківщини» не зробили пропозиції більш зрозумілими та прозорими.
Тим часом, найбільше уваги було приділено персональній критиці Порошенка за невиконання обіцянки «припинити війну за два тижні» та «паразитування» на війні та неефективні Мінські домовленості. Так само Григорій Немиря почав використовувати тему захисту прав ВПО для атаки проти керівництва Уряду та Верховної Ради.
Аналіз усіх цих повідомлень показує, що команда Тимошенко вирішила зосередитися а тих мешканцях Донбасу, які спочатку довіряли, а згодом розчарувалися у Порошенку, звинувачуючи його у некомпетентності та змові з колишніми «регіоналами». Проте, напевно, ці люди знову не повірять черговим порожнім гаслам, не підкріпленим діями. Чи буде робити такі кроки Батьківщина, подивимося у наступних оглядах.
«Самопоміч»: перехід від загальної до цільової критики
Подібно до «Батьківщини», «Солідарності» та «Опозиційного блоку» члени «Самопомочі» сфокусували увагу на тих аспектах конфлікту на Донбасі, які виглядають важливими для їхнього виборця. Зокрема, велику увагу було приділено питанню армії: заступниця голови ВРУ Оксана Сироїд двічі у березні (на з’їзді Самопомочі та на погоджувальній раді) та один раз у квітні (знову на погоджувальній раді) критикувала президента за відсутність реформи Збройних сил та дій, які наближали б Україну до НАТО. Тим часом, Роман Семенуха критикував конкретні законодавчі ініціативи (щодо підтримки школярів з окупованих територій та оформлення документів для мешканців окупованих територій).
При цьому «Самопомочі» вкотре бракувало пояснення, що натомість потрібно робити в усіх цих випадках. Тобто, усі ці повідомлення були розраховані на тих, хто й так довіряє цій політичний силі та стежить за дотриманням нею своїх виборчих обіцянок і позицій. На мешканців Донбасу більшість таких повідомлень не були розраховані.
Фото: прес-служба Президента України
