Максим Марциновський,
студент магістратури з державного управління Центрально-Європейського університету
Повномасштабна фаза російсько-української війни вивела її 24 лютого 2022 року на глобальний рівень. Можна перелічити чимало вимірів, у яких вплив війни набув глобального характеру. Це і серйозні потрясіння в світовій торгівлі (зокрема, на ринку зерна та енергоресурсів), й остаточна дискредитація світової архітектури безпеки та системи міжнародних організацій (на кшталт ООН), і небачене з часів Холодної війни загострення протистояння між демократичним світом і агресивними авторитарними режимами, й багато іншого.
На тлі ескалації воєнних дій підтримка України західними державами стала масштабнішою: адже ми отримуємо допомогу, про яку раніше не могли й мріяти. І хоча прогрес у наданні необхідної підтримки, передусім у сфері озброєння, дуже повільний, недостатній (що дещо розчаровує), проте колективний Захід майже одноголосно зайняв проукраїнську позицію в цій війні. Без перебільшення, Україна нині вельми залежна від сприяння Заходу. Наприклад, західні гранти та кредити покривають близько 50% видатків державного бюджету, а вартість наданої Україні збройної допомоги за рік повномасштабної війни перевищила 77 мільярдів доларів США (для порівняння, видатки України на оборону за 2022 р. становили близько 32 мільярдів доларів). Протягом усієї повномасштабної війни Україна та її партнери йдуть пліч-о-пліч, і подальша підтримка Заходу критично важлива для нашої держави.
Чи відбувається наразі трансформація громадської думки на Заході, несприятлива для України? І якщо так, то наскільки вона критична? Чи існують реальні загрози перспективам подальшої західної підтримки? Пропоную розглянути ці питання.
Зміна громадської думки на Заході
Останніми місяцями в українському інфопросторі дедалі частіше лунають меседжі про те, що «Захід стомлюється від війни» і «західна підтримка слабшає». На доказ цьому наводяться не лише окремі скандальні ситуації (наприклад, цькування української школярки в Чехії), а й «переконлива» статистика: наприклад, ось у поляків майже за рік ставлення до українців погіршилося на 17%, а ось лише 44% болгар і 40% словаків вірять у відповідальність РФ за вторгнення в Україну – проти 50% і 51%, відповідно, рік тому. Такого штибу «зрада» з’являлася в нашому медіапросторі й раніше, однак з початку весни 2023 року її стало відчутно більше.
Ще одним тривожним дзвіночком для багатьох українців стала реакція Заходу на підрив Каховської ГЕС: за винятком нечисленних млявих обіцянок допомогти з ліквідацією гуманітарних наслідків, західні політичні еліти майже ніяк не відреагували на цю техногенну катастрофу, а влада багатьох країн, як-от: США та Британії, відмовилася «робити висновки про обставини катастрофи». Найбільше розчаровують західні ЗМІ, які некоректно намагаються «подати позицію обох сторін», а також великі міжнародні організації, що самоусунулися навіть від ліквідації наслідків затоплення для населення.
Однак найбільше уваги приділяється опитуванням, які стосуються підтримки України. І в них також можна знайти невтішні тенденції: наприклад, у всіх ключових для нас державах – членах Євросоюзу підтримка запровадження нових санкцій і надання Україні озброєння за рік знизилася. Є кілька чинників, які можуть на це впливати, як-от: переконаність у вичерпаності санкційного резервуару (що не відповідає дійсності, про що я писав раніше) і, загалом, Захід зробив достатньо в межах своїх можливостей. Показники опитувань в окремих країнах із деяких питань знизилися більш ніж на 10%.
Джерело: Bruegel на основі Ifop. Схвалення громадянами ключових держав ЄС впровадження антиросійських санкцій і відправки Україні озброєння.
Такий феномен, як «втома від співчуття», не є чимось новим і недослідженим. Про механізми «емоційного виснаження та моральної втоми від нескінченної катастрофи», про яку ви щодня читаєте в новинах, але яка напряму вас не зачіпає, написано багато політологічних статей. Ці механізми є частиною людської психіки. Єдине, що може зробити в цьому сенсі українська сторона, – продовжувати спрямовану на Захід інформаційну політику, зокрема, на успіхах України (чого в умовах інформаційної тиші українських державних структур часто не відбувається). Зі свого боку, західні ЗМІ повинні намагатися подавати всі ці численні меседжі українських високопосадовців, медіа та інших впливових осіб і структур більш креативно, не викривлюючи суті інформації і надаючи повний контекст того, що відбувається.
Реальна втома чи маніпуляції?
Отже, зменшення уваги до України в західних суспільствах, на жаль, є природнім явищем. Однак чи є це катастрофою або, принаймні, великою загрозою? Відповідь залежить від того, як подивитися на картину, яку нам намагаються представити ті чи інші джерела інформації, часом маніпулюючи даними.
Візьмемо опитування Eurobarometer (соціологічна служба Єврокомісії) стосовно тих самих основних питань підтримки України населенням країн Євросоюзу: ставлення до надання гуманітарної, фінансової та збройної допомоги, а також запровадження санкцій. Загалом, за час повномасштабної війни на цю тему було проведено два великі опитування: перше з них у квітні 2022 р., друге – у січні-лютому 2023 р. Порівнюючи їхні результати, ми справді спостерігаємо тенденцію до зниження підтримки України. Різницю можна побачити на діаграмі нижче:
Дані: Eurobarometer. Показники підтримки України населенням країн Євросоюзу за різними напрямками допомоги.
Показники діаграми свідчать, що в усіх сферах падіння показників у середньому по ЄС є незначним – мова йде про кілька відсотків від початкових значень близько 80%. Якщо зниження уваги до війни в Україні справді відбуватиметься такими темпами, ця тенденція має тривати щонайменше 3–4 роки, перш ніж зможе призвести до реальних політичних наслідків не на нашу користь. Загалом, Україна продовжує мати стабільну підтримку, і підстав для песимізму з приводу цього немає. Основними чинниками, що можуть ускладнювати та сповільнювати подальшу допомогу Україні, наразі є страх західних лідерів перед ядерною ескалацією РФ, який знизився, але не зник, а також потенційна обмеженість технічних можливостей допомоги.
Однак ці самі дані можна подати й інакше. Наприклад, ось так:
Дані: Eurobarometer. Та сама статистика, однак у іншому вигляді.
Ми маємо ті самі дані, однак починаючи відлік рівня підтримки не з нуля, а з 60%. Тоді отримуємо зовсім іншу картину – падіння підтримки виглядає набагато більшим і стрімкішим. Людина, яка лише побіжно перегляне діаграму, зробить хибні висновки.
Це – лише одна з технік, і стосується вона саме способу візуалізації даних. Російська дезінформація, якої останнім часом стало набагато більше, цілеспрямовано поширює неправдиві думки як серед населення нашої країни, так і в західній аудиторії (наприклад, фейки про нібито «провал контрнаступу»), з метою досягнення своїх цілей в інформаційній війні. Тому зараз особливо важливо дотримуватись інформаційної гігієни при прочитанні будь-яких новин, зокрема щодо «втоми Заходу».
Наведені вище показники «втоми» громадян окремих держав не є захмарними, а цілком нормальними та природніми за такий проміжок часу. Київ має ще до двох років, доти як подальше поглиблення цих тенденцій може мати негативний вплив на допомогу нашій країні – тож будемо сподіватися, що перемога настане раніше. Та й успіхи України на полі бою самі собою здатні змінити настрої західних суспільств.
Загалом, у цій статті я не роблю детального огляду всіх проаналізованих мною опитувань на тему важливих питань російсько-української війни, що проводилися в різних країнах – від Польщі до США. Однак їх було багато, і ніде не відбулося падіння, яке можна було б назвати передкритичним. Більшість наративів навколо цього питання є маніпулятивними.
Висновок. Якими можуть бути дії?
У західних суспільствах, вочевидь, наростає втома від війни. Громадська думка впливає на роботу медіа й поведінку урядів, тому суспільна підтримка України серед громадян держав західного світу важлива для збереження й посилення спроможностей України вести війну до переможного кінця.
Втома від співчуття – природнє для людини явище, що криється в людській психіці. Так чи інакше, якщо конфлікт не розростеться до рівня безпосереднього втручання західних країн, увага та інтерес до російсько-української війни знижуватиметься.
Водночас ми бачимо: попри численні маніпуляції навколо теми «втоми» Заходу, що почали ширитися Інтернет-мережею останнім часом, аналіз змін громадської думки, свідчить: суттєвого падіння підтримки та інтересу до України не відбувається. Ми все ще на порядку денному всього західного світу (хоча нагальні проблеми власних країн для його населення в пріоритеті) і все ще маємо стабільно високу підтримку суспільств країн-партнерів, навіть якщо поточне інформаційне тло може здаватися інакшим.
Що наша влада і ми самі, пересічні громадяни, маємо робити в цій ситуації?
Насправді панацеї не існує. Слід продовжувати свої зусилля із насичення західного медіапростору новинами про війну, особливо про успіхи України (з акцентом на тому, що вони стали можливими завдяки підтримці Заходу). Це стосується не лише прямого поширення меседжів у ЗМІ, а й участі в акціях протесту, освітніх заходах тощо – те, що роблять українські біженці за кордоном, хоча й з дедалі меншою активністю. Нашим посадовцям варто системніше співпрацювати із західними ЗМІ, давати більше коментарів, щоб міжнародні медіа подавали інформацію так, як це вигідно нам, а не Москві.
