Добкін «об’єднується» проти російської агресії поки Терехов по-кернесівськи «множить на нуль» музикантів

Перша, скорочена версія – TEXTY.ORG.UA

Огляд чинників стабільності на Харківщині в ході виборчої кампанії

Виборча кампанія на посаду міського голови Харкова відбувається у контексті істотних соціально-економічних та безпекових викликів, з якими стикається Україна. Які ризики та можливості для української демократії виникають через поведінку основних регіональних політичних гравців?

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за підтримки Фонду Науманна  продовжує здійснювати оцінку стабільності в Харкові та Харківській області з огляду на важливість регіону для здатності держави забезпечувати національну безпеку, внутрішню стабільність та протидію зовнішнім загрозам.

У цьому матеріалі проаналізовано головні тренди виборчої кампанії на посаду міського голови Харкова; основні проблеми, що спричиняють соціальну напруженість у регіоні та протестну активність громадян.

Ключові висновки

• Актуальні опитування громадської думки (SOCIS, КМІС) засвідчують відносну перевагу чинного секретаря міської ради Ігоря Терехова над Михайлом Добкіним. Однак на перебіг виборчих перегонів ще може вплинути висування Євгенія Мураєва («Наші») та Олександра Фельдмана (ОПЗЖ). Обидва політики можуть відібрати голоси в обох фаворитів чи використати свій рейтинг для політичних торгів із гравцями, чиї інтереси представляють Терехов і Добкін.
• Роз’єднана (!) проєвропейська опозиція не створює суттєвої конкуренції чи загрози для фаворитів. Однак суттєво вплинути на результат перегонів може участь у виборах єдиного кандидата від проєвропейських опозиційних сил, переговори щодо узгодження якого наразі тривають. Також в умовах боротьби двох «міцних господарників» великих комунікаційних зусиль вимагатиме мобілізація, а отже і переконання виборців у спроможності єдиного опозиційного кандидата скласти конкуренцію цим «господарникам».
• Активне використання у виборчій кампанії історичних та мовних питань сприяє актуалізації у громадян регіональної ідентичності на противагу загальнодержавній, а також штучному протиставленню харків’ян мешканцям інших регіонів України. Цьому сприяють публічні заклики до повернення радянських форм відзначення Дня перемоги над нацизмом, перейменування проспекту Петра Григоренка на проспект Жукова, демонстративний захист регіонального статусу російської мови.

• Загрозою інформаційній безпеці є висока активність проросійських ботів у локальних інформаційних ресурсах, які нав’язують проросійські орієнтації жителям регіону з не остаточно сформованим політичним світоглядом. Боти поширюють як класичні меседжі про Україну як failed state, так і меседжі пов’язані з конкретним локальним та часовим контекстом. Зокрема, напередодні ходи вишиванок у Харкові поширювався меседж про те, що вишиванки як символ дискредитовані маршем дивізії «Галичина». Порівняння культурних чинників української ідентичності з нацизмом посилює у мешканців Харківщини відчуття відмінності та ворожості до мешканців інших регіонів України.

• Небезпечною тенденцією є й поширення сюжетів з «вибаченнями» носіїв проросійських поглядів. По-перше, обидва гучні випадки, які трапилися у травні, пов’язані з мешканцями Харкова, що підживлює стереотип про те, що носіями таких поглядів є більшість мешканців Східної України. По-друге, це дає поштовх для продукування сюжетів з проросійськими меседжами про «радикалів» та «націоналістів», які погрожують цим носіям проросійських поглядів.
• Тривалі соціально-економічні проблеми (заборгованість зарплатні, низька захищеність громад від наслідків епідемії), локальні протести проти недоброчесних підприємців (вирубка лісу під забудову, видобуток газу поряд з житловими масивами) створюють підґрунтя для соціальних протестів та дестабілізації у регіоні. Зокрема, істотною небезпекою лишається інспірування протестів Російською Федерацією, яка за даними СБУ, здійснювала вплив на «тарифні майдани» у січні-лютому.

Перебіг передвиборчої кампанії

• Актуальні опитування громадської думки засвідчують відносну перевагу секретаря міської ради Ігоря Терехова над своїм головним конкурентом Михайлом Добкіним, якого обтяжує високий антирейтинг.

Нагадаємо, що двома найімовірнішими кандидатами на посаду міського голови Харкова лишаються Ігор Терехов та Михайло Добкін. Обидва кандидати грають фактично на одному електоральному полі, змагаючись за політичну «спадщину» Кернеса: виборців, бізнес-спонсорів та управління міським господарством.

Опитування компаній SOCIS та Київського міжнародного інституту соціології, проведені у травні 2021 року, показують, що чинний секретар міськради Терехов здобув би голоси близько третини виборців, які визначилися та прийшли б на вибори. За Добкіна віддали б голоси близько 22%.

Обидва опитування показують, що Добкін має найвищий антирейтинг: станом на травень за нього в жодному разі не проголосували б близько 30% харків’ян. Причому на збільшення його антирейтингу працюють як реальні заяви про надмірну проросійськість Добкіна та його роль у створенні ХНР у 2014 році, так і фейки про те, що Добкін став на шлях істинний та об’єднався з патріотами проти російської агресії (це – фейк, який поширювався у місцевих форумах, аби відвернути від Добкіна «електорат Кернеса», який вочевидь далекий від націоналістичних поглядів).

Антирейтинг Терехова істотно нижчий – близько 12–14%. Тому Терехов має відносну перевагу над Добкіним і має кращі можливості переконати під час кампанії виборців, які вагаються.

• Участь Євгенія Мураєва, Олександра Фельдмана та кандидата/-ки від «Слуги народу» у виборчих перегонах може істотно вплинути на результат.

Саме за виборців, які вагаються, або не визначилися, або проголосували б за інших політиків, боротьба буде найгострішою. В обох опитуваннях близько 20% респондентів не визначилися з вибором або сказали, що не братимуть участі у виборах.

Ще близько 20% харків’ян, за даними КМІС та SOCIS, підтримали б Олександра Фельдмана (близько 8%) та Євгенія Мураєва (близько 12%). Обидва політики публічно не виключали свою участь у виборах.

Зокрема, Мураєв про свою можливу участь у мерських перегонах говорив (хоч і без конкретики) ще в січні. А 9 травня підтвердив, що піде у мери, якщо негативно оцінюватиме роботу Терехова. До того ж Мураєв не поспішає висловлювати підтримку Добкіну. Олександр Фельдман імовірно не балотуватиметься в мери, підтримуючи Добкіна. Але поки він також утримується від оголошення публічної позиції.

Отже, поява нових кандидатів на електоральному полі, на якому вже грають Добкін та Терехов, може змінити розклад сил у виборчих перегонах. По-перше, за умови участі Мураєва та/чи Фельдмана зміниться співвідношення рейтингів Терехова та Добкіна. Водночас їхній цілковитий нейтралітет чи критика дій Терехова швидше зіграє на руку Добкіну, який позиціонує себе антиподом чинній міській владі і водночас «соратником» Кернеса. По-друге, дроблення «електорату Кернеса» збільшить імовірність виходу до другого туру кандидата від проєвропейських сил. 

•  Висування кандидата від президентської «Слуги народу» може як зіграти на руку Терехову, так і зашкодити йому. З одного боку, кандидат від «Слуги народу» може відтягувати частину голосів від проєвропейських опозиційних кандидатів, що вигідно секретарю міської ради. З іншого боку, кандидат від «Слуги народу» забиратиме голоси тих, хто вибираючи з-поміж Терехова та Добкіна обрав би Терехова за принципом «меншого зла».

Ще у листопаді 2020 року кандидатом - суперником Кернеса від «Слуги народу» був екс-голова Харківської ОДА Олексій Кучер. Тоді він здобув 7% голосів противників покійного міського голови.

Наразі активну медійну кампанію веде депутатка міської ради від «Слуги народу» Аліна Мустафаєва. Вона теж позиціонується як опонентка Терехова: вступає у публічні суперечки з ним на сесіях міської ради, критикує його дії. Таким чином, «СН» продовжує боротися за нішу головної опозиційної сили та може сподіватися на частину поміркованих виборців, що хотіли б бачити зміни у місті, а не продовження «епохи Кернеса».

Перед «Слугою народу» постає дилема. З одного боку, партія не може не висунути свого кандидата у стратегічно важливому місті. Проте в партії немає часу, щоб «виростити» кандидата, здатного по-справжньому кинути виклик Терехову чи Добкіну.

Тому не виключено, що «Слуга народу» піде на обмін послугами з в.о. міського голови: за відтягування частини активного протестного електорату спонсори партії можуть отримати посади заступників мера чи навіть позицію секретаря міськради.

•  Ситуація з кандидатами від партій проєвропейського спрямування лишається невизначеною, але участь єдиного кандидата від проєвропейської опозиції може істотно змінити перебіг та результат виборів

Після оголошення позачергових виборів активізувалася дискусія про балотування єдиного кандидата на посаду міського голови від сил, які не пов’язані з проросійською риторикою та умовною «групою Кернеса».

Нагадаємо, що дослідження «Оперативної соціології» у квітні показало, що Юлія Світлична (екс-голова ХОДА, очільниця Блоку Світличної «РАЗОМ»), Сергій Жадан (український письменник), Олег Абрамічев (голова фракції «ЄС» у міській раді) та Ігор Черняк (депутат фракції «Блоку Світличної») разом можуть претендувати на близько 20% виборців міста. Окрім того, в гіпотетичному другому турі Юлія Світлична може тісно конкурувати з Ігорем Тереховим та перемогти Михайла Добкіна.

Регіональні представники зацікавлених національних та місцевих партій проводили перші консультації щодо єдиного кандидата 15 травня. 24 травня відбулася вже друга зустріч для узгодження позицій учасників процесу. Модератор переговорів Борис Редін зазначив про «позитивні очікування» від результатів перемовин, у яких взяли участь представники 11 партій.

Хоча на виборах технологія «додавання» виборців від різних кандидатів на користь єдиного висуванця не працює лінійно, проте таке об’єднання створює шанс на вихід «єдиного кандидата від проєвропейських сил» до другого туру. Важливо розуміти, що великих комунікаційних зусиль вимагатиме також і мобілізація, тобто переконання виборців у спроможності єдиного опозиційного кандидата скласти конкуренцію нинішнім фаворитам перегонів.

З огляду на конкурентність виборів, наявність у одного з кандидатів можливості застосувати адмінресурс та можливу непублічну підтримку одного з кандидатів міністром внутрішніх справ, заради уникнення додаткової напруженості в Харківському  регіоні, критично важливо забезпечити прозорість виборчого процесу та права основних його учасників.

Зростання напруженості через питання історичної пам’яті та мовної політики

• Активне використання теми історичної пам’яті під час виборів створює більш тривалий ризик протиставлення регіональної та загальнодержавної ідентичностей харків’ян.

Ігор Терехов і Михайло Добкін не оминули увагою День Перемоги над нацизмом.

Відзначення Дня Перемоги секретар міської ради називає «святкуванням»,   а повідомлення на цю тему з’являються у його профілях у соцмережах з 6 до 11 травня. В окремому відео Ігор Терехов говорить про «41-й рік» попри те, що Україна з 2015 року не використовує пропагандистського конструкту «Великої Вітчизняної війни», а хронологічними рамками Другої світової війни офіційно вважаються 1939–1945 роки. Крім того, Терехов анонсував акцію «Лента памяти», який нагадує комеморативні заходи, що проводяться у РФ. Для цього був створений окремий сайт, де йдеться, поміж іншого, про «празднование Великой Победы».

 Тим часом, Добкін у своєму відео та зовнішній рекламі пообіцяв харків’янам «повернути свято Дня Перемоги». Він же годував містян «польовою кашею», яку минулоріч анонсував у публікації із забороненою до публічного використання георгіївською стрічкою.

Подібне загравання із радянськими традиціями сприяє поширенню російської пропаганди та виникненню ситуації, яка добре сформульована у заголовку сюжету «Харьковских известий»: «В Украине отмечают 8 мая, а в Харькове празднуют День Победы – 9 мая».

Штучне акцентування уваги на відмінностях у історичній пам’яті жителів Харківщини та інших регіонів України здатне тільки загострювати суперечності між харків’янами з переважно регіональною та харків’янами із українською громадянською ідентичностями. На додаток, це спомагає російській пропаганді, що продовжує нав’язувати протиставлення «юго-востока» та решти регіонів України.

• Ще одним інформаційним приводом з галузі гуманітарної політики, який набув публічної політизації, стало скасування Харківським окружним адміністративним судом статусу російської мови як регіональної у Харкові. Російській мові було надано статусу регіональної згідно з законом «Про засади державної мовної політики» 2012 року, який визнано неконституційним у 2018 році.

Згідно із заявою Ігоря Терехова, міська рада має намір оскаржити це рішення суду. Оскільки закон, на якому ґрунтувалося рішення міської ради, визнано неконституційним, перспективи такого оскарження видаються примарними. Законність третьої спроби Харківської міської ради повернути проспекту Петра Григоренка стару назву (проспекту Жукова) також перебувають на розгляді Харківського окружного адмінсуду. Протягом травня судді спершу відмовили представникам міської ради у зверненні до Росії для з’ясування посад Г. Жукова, а на засідання 24 травня юристи мерії не з’явилися на засідання суду.

Втім, результат цих справ є вторинним, а використання Тереховом питань історичної пам’яті зумовлене вочевидь бажанням мобілізувати частину «електорату Кернеса», яка тужить за радянськими часами.

• Публічні скандали з висловлюваннями окремих жителів Харківського регіону сприяють ворожнечі між мешканцями різних регіонів України.

У травні медійного висвітлення набули два кейси. Харків’янка з трьома дітьми, яка не змогла вилетіти з України до Туреччини, опублікувала відео, у якому вона разом з дітьми викинула закордонні паспорти України, висловлюючи неповагу до українських законів та держави. Ще одна мешканка Харкова висловлювала негативне ставлення до параду вишиванок, який відбувся у Харкові 21 травня, у принизливій для учасників маршу формі.

Обидва відео широко висвітлювалися у соціальних мережах, національних та регіональних медіа. Суспільний резонанс навколо таких кейсів сприяє упередженням щодо мешканців регіону, звідки походять учасниці. Зокрема, хвилі медійного висвітлення були хронологічно близькими, а обидві жінки є жительками Харкова, що може сприяти виникненню у мешканців інших регіонів України хибне уявлення про ставлення харків’ян до держави.

Водночас публічний резонанс дав поштовх до створення пропагандистських матеріалів про нібито радикалів, які погрожують дійовим особам обох відео. Подібні кейси інформаційного супроводу суперечливих заяв чи дій приватних осіб створюють враження «небезпеки» та «переслідування» для носіїв проросійських поглядів з боку радикалів – націоналістів, що активно використовується російською пропагандою.

Інформаційна безпека регіону

• Ще наприкінці 2020 року регіональне опитування громадської думки мешканців Харкова та Харківської області показало їхню вразливість до окремих меседжів російської пропаганди. Більшість жителів регіону – не є послідовними прихильниками «проросійського» чи «прозахідного» наративів. Тому великою мірою тлумачення подій залежить від медіа, з яких громадяни звикли отримувати новини.

Як показує опитування «Детектору медіа», більшість харків’ян не вірить в тези російської пропаганди про витіснення російської мови з більшості сфер життя. Водночас серед мешканців регіону більше тих, хто підтримує вигідну для Росії тезу про те, що політика декомунізації – це «переписування історії».

З нижче наведених тверджень оберіть, будь ласка, те, яке найбільше відповідає Вашій особистій думці, поглядам? (Детектор медіа, листопад-грудень 2020)

Мешканці Харкова та області в більшості вважають війну на Донбасі російською агресією, а не громадянським конфліктом, у чому українців намагається переконати російська пропаганда. Водночас мешканці Харківського регіону схильні вірити у меседжі про «зовнішнє управління».

З нижче наведених тверджень оберіть, будь ласка, те, яке найбільше відповідає Вашій особистій думці, поглядам? (Детектор медіа, листопад-грудень 2020)

Відмінність у підтримці пропагандистських тез та антитез показує, що громадяни здебільшого не мають усталеної рамки для тлумачення конкретних подій суспільно-політичного життя, а їхнє ставлення до окремих подій залежить від контенту, який постачають популярні медії.

Саме тому, на нашу думку, серйозною загрозою інформаційній безпеці стає висока активність проросійських ботів у локальних інформаційних ресурсах та спільнотах у соціальних мережах. Активність анонімних акаунтів з ознаками фіктивності, які просувають меседжі російської пропаганди у коментарях до публікацій локальних медіа, змінюється залежно від тематики.

Зокрема, активність таких акаунтів спостерігалася у дописах місцевих інформаційних ресурсів про «парад вишиванок» 20 травня^{1, 2, 3, 4}, скасування регіонального статусу російської мови^{1, 2, 3} та про День перемоги над нацизмом. Анонімні акаунти поширюють як класичні меседжі про Україну як failed state, які не прив’язуються до подій конкретного часового та локального контексту, так і вельми специфічні меседжі. Зокрема, напередодні згаданого маршу вишиванок мережі ботів поширювали меседж про те, що вишиванки є «символом, який дискредитувала дивізія СС «Галичина».

Окрім російських інформаційних диверсій, нагальною проблемою для Харківщині лишається низька доступність українських медіа-ресурсів. Зокрема, повідомляється про «білі плями» у покритті українських радіостанцій та телеканалів у Харківській області (Золочівська громада, міста Богодухів та Валки).

Протестний потенціал та соціально-економічні чинники нестабільності

У Харкові та області лишається актуальною низка соціально-економічних проблем, які спричиняють протестну активність громадян.

Одна з таких –  заборона вуличним музикантам грати у міському парку. У відповідь 28 травня відбулася акція «Сад Шевченка – не концтабір!» з вимогою скасувати заборону. За словами протестувальників, заборона – не законна, бо ґрунтується на усному розпорядженні секретаря міської ради.

Іншим локальним кейсом є  протести мешканців мікрорайону «Велика Данилівка» у Харкові проти вирубки дерев і побудови котеджів. Примітно, що місцеві жителі заявляли про погрози з боку забудовників. Юридичні перспективи справи лишаються невідомими, однак умисне знищення лісу та погрози з боку забудовників створюють підґрунтя для тривалого протистояння.

Зростання соціальної напруженості можливе через видобуток природного газу неподалік харківського мікрорайону Жихор, а також селищ Бабаї, Покотилівка, Хорошеве та Безлюдівка. Протести проти видобутку почалися ще у жовтні 2020 року. Наприкінці лютого 2021 р. міська рада навіть зверталася до міністра захисту довкілля та природних ресурсів, а Ігор Терехов обіцяв мешканцям мікрорайону не дозволити видобуток газу. У цьому ж регіоні актуальними були й інші екологічні проблеми. Зокрема, засміченість річки Уди, яку активісти разом з місцевими мешканцями чистили самостійно.

Однак кейс «Коксохіму» доводить, що подібні звернення не обов’язково призводять до очікуваних результатів. Проблема залишається невирішеною попри регулярні громадянські протести. Обіцянки врегулювати проблему забруднення підприємством повітря  міська влада давала у жовтні 2019 року, потім у серпні 2020 року. 2 березня 2021 року міська рада звернулася до ДКТЕБ (Державної комісії з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій) з проханням заборонити діяльність заводу, але 31 березня з’ясувалося, що «Коксохім» отримав дозвіл на викиди ще на 7 років. У травні активісти продовжували пікетувати засідання Господарського суду у цій справі та ініціюювали нові протести, але нових заяв міської влади на цю тему не було.

Публічного резонансу у регіоні набув конфлікт навколо піщаного кар’єру у смт Вільхівці (Харківський район). Мешканці селища протестують проти розробки піщаного кар’єру поряд з селищем, вантажні автівки до якого їздять через населений пункт, псуючи дорожнє покриття. На початку лютого місцевим мешканцям Наталії Шибаєвій та Михайлу Зубкову кинули у двір їхніх помешкань бойову гранату та спалили автомобілі. Вони пов’язують це із своєю активною громадянською позицією з питання транспортування піску у селищі. Рух вантажівок через селище не припинено, а справа нападу на активістів не завершена, що лишає потенціал до соціальної дестабілізації у Харківському районі.

До менш медійно відомих справ належить, наприклад, справа Володимира Цимбалюка, який є підозрюваним у справі замаху на життя Євгена Власова, мешканця селища Байрак на Харківщині. У квітні Харківський районний суд відпустив без запобіжного заходу підозрюваного у справі, а судовий процес супроводжувався протестами місцевих жителів. Під час чергового слухання справи у Харківському райсуді 26 травня свідки у справі про замах заявили про тиск та погрози з боку підозрюваного.

Раніше у квітні повідомлялося також і про протести мешканців міста Куп’янськ, які пікетували місцеву нафтобазу через загрози пожежній безпеці, однак про подальший розвиток справи не повідомлялося.

Подібні випадки конфліктів між інтересами місцевих громад та бізнесу мають спільну рису: напади на активістів та погрози мешканцям громад. У разі бездіяльності місцевих правоохоронних органів подібні кейси перетворюють ризики стабільності на цілком реальну небезпеку соціальних заворушень.

Загальним сприятливим контекстом для кризових ситуацій лишається напружена соціально-економічна ситуація: Харківська область посідає другу сходинку серед областей України (після Донецької) за заборгованістю у заробітних платах, яка поступово зростає від початку року, що вже призводило до локальних протестів робітників окремих галузей^{1, 2}.  Серед лідерів Харківщина і за кількістю летальних випадків в Україні, попри зафіксоване офіційною статистикою зниження захворюваності на коронавірус.

Непередбачуваність перебігу епідемії поряд із соціальними негараздами та локальними конфліктами створює додаткові можливості для управління протестною активністю з боку Росії. Тим більше, що, згідно з заявами СБУ, подібне сталося під час січневих «тарифних майданів».