Код як доля: «DEVS», маніфест Palantir і питання про те, хто вирішує, яка культура варта майбутнього

Володимир Лакомов,
експерт Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва,
Надзвичайний і Повноважний Посол України  (захищав інтереси України як Посол у Анголі (2004-2007), Бразилії (2007-2010 та Пакистані (2012-2020) 

Колонку опубліковано на  LIGA.net 

Алгоритмічний диктат і Україна в матриці Palantir – ціна та право бути суб’єктом історії

Є серіали, які дивишся  і вони дивляться на тебе у відповідь. «DEVS» Алекса Гарленда  саме такий. Квантові обчислення, детермінізм, влада, що ховається за склом і алгоритмами. А потім відкриваєш новини: Palantir публікує маніфест. І розумієш, що фантастика запізнилась.

 І. «Амая» та її двійник 

У серіалі «DEVS» компанія Amaya займається тим, що реконструює минуле і прораховує майбутнє з точністю, яка робить поняття вибору безглуздим. Її засновник вірить: якщо у тебе достатньо даних і достатньо обчислювальної потужності, то ти Бог. Не метафорично. Буквально.

Це не нова ідея. Але Гарленд показує щось важливіше за саму ідею, він показує її архітектуру. Закриті двері. Золота клітка для найкращих умів. Переконаність, що доступ до Істини звільняє від обов'язку пояснюватись.

У квітні 2026 року компанія Palantir Technologies опублікувала в X 22-пунктний маніфест – конспект книги CEO Алекса Карпа «The Technological Republic». Він набрав 32 мільйони переглядів. І поки одні читали його як корпоративне хизування, інші впізнали в ньому щось давніше і тривожне.

ІІ. Маніфест: що насправді написано

Маніфест Palantir – це не просто декларація лояльності патріотизму у сенсі поваги до захисників країни (що справедливо). Це спроба перекодувати саму мову легітимності. Ось його хребет:

По-перше, Кремнієва долина має «моральний борг» перед США і зобов'язана будувати зброю на основі штучного інтелекту. «Безкоштовна електронна пошта цього недостатньо»,  буквально сказано в документі.

По-друге, атомна ера закінчується. Її замінює ера алгоритмічного стримування. Той, хто контролює код та великі масиви даних про цей світ, контролює все.

Але найбільш скандальним став 21-й пункт. Він стверджує, що деякі культури створили «вітальні досягнення», інші ж «залишаються дисфункціональними і регресивними». Що доктрина «всі культури рівні» – це «пустий плюралізм», від якого треба відмовитись.

Palantir не назвала жодної країни. Але хто вирішує, яка культура «регресивна»? І що відбувається, коли ця думка закодована в системи таргетингу, які компанія продає урядам?

ІІІ. Глобальний Південь відповідає

Маніфест Palantir прочитали по-різному, залежно від того, з якого боку планети ти стоїш. У Вашингтоні і Лондоні його сприйняли як провокацію або декларацію. У Африці, Латинській Америці, Південній і Південно-Східній Азії як підтвердження того, що давно відомо.

Глобальний Південь не є пасивним спостерігачем цієї дискусії. Він – її мимовільний об'єкт. І тепер дедалі виразніше стає її активним суб'єктом.

Ендрю Файнштейн, колишній депутат Африканського національного конгресу, дослідник глобальної торгівлі зброєю, відреагував миттєво: маніфест є не просто ідеологічною декларацією, а публічним оформленням того, що компанія вже давно робить на практиці. Гірка іронія, яку він зазначив: саме цю компанію нині інтегрують у критичну цивільну інфраструктуру Великої Британії, в тому числі в систему охорони здоров'я NHS.

Ямайсько-американський філософ Чарльз Мілл (1951–2021) ще у 1997 році описав механізм, що лежить в основі цієї логіки. У «Расовому контракті» він стверджує, що ліберальна політична теорія від Локка до Канта будувалась на негласній угоді про те, хто вважається повноцінною людиною, а хто – ні. Цей контракт не зникає. Він просто змінює мову, з расової на культурну, з колоніальної на алгоритмічну.

Саме тут криється найгостріше питання до маніфесту Palantir. Не «чи вірять його автори у власні слова». Вірять, і це очевидно. А інше: хто має право вирішувати, яка культура «виробляє дива», а яка є «регресивною»? І що відбувається, коли це судження перестає бути філософським текстом і стає параметром у системі таргетування, що визначає, чиє життя під загрозою?

Глобальний Південь вже має досвід відповіді на це питання – колоніальний. Тоді теж існували переконливі цивілізаційні теорії. Тоді теж їх авторами були освічені люди з найкращими намірами. І тоді теж технології, такі як пароплав, телеграф, гвинтівка,  були на боці тих, хто писав ці теорії.

Алгоритм не буває нейтральним. Він автоматизує чиєсь судження. Питання завжди в тому, чиє саме – і хто за це відповідає.

IV. Де в цій карті Україна

Україна опинилась у позиції, яку важко описати без парадоксів. І ця позиція вимагає не вдячної риторики, а тверезого погляду.

Так, Palantir працює з українськими силовими структурами. Компанія інтегрувала розвідувальні дані, підтримала аналітику таргетування, допомогла з логістикою в умовах повномасштабного вторгнення. Це реальна операційна допомога в екзистенційній війні. Але назвати це альтруїзмом або «моральним вибором Кремнієвої долини» означає не договорити найголовнішого.

Україна платить за цю співпрацю не грошима, а реальними бойовими даними з живого театру воєнних дій: про ефективність озброєнь,  поведінку дронів під вогнем, логіку ухвалення рішень в умовах хаосу, про те, як алгоритм спрацьовує і коли він помиляється. Таких даних неможливо отримати в жодній лабораторії світу. Їх можна отримати лише на полі бою, і їхня ціна – життя українських військових.

Palantir отримує ці дані і  на їхній основі здійснює технологічний прорив у виробництві зброї майбутнього – систем ШІ-таргетування, автономних платформ ухвалення  рішень, нового покоління бойової аналітики. Це не побічний ефект співпраці. Це її сутність.

Ця співпраця має високу ціну. І про неї потрібно говорити вголос – не для осуду, а для розуміння реальної природи та вартості цих відносин.

Маніфест Palantir про «тверду силу» і «алгоритмічне стримування» – це не абстракція. Це бізнес-модель, яка реалізується просто зараз, на українській землі. Компанія щиро декларує віру в перемогу демократій,  водночас монетизує кожну годину цієї перемоги в унікальний масив бойових даних, що стає  основою наступного покоління її продуктів.

Україна п'ять років доводить: воля, інституції та легітимність можуть бути не менш вирішальними, ніж обчислювальна потужність. Але вона також доводить інше – що навіть у найсправедливішій війні малі держави ризикують стати полігоном для чужих технологічних амбіцій, якщо не усвідомлюють умови угоди.

Саме тому голос України у формуванні нового світового порядку має звучати не з позиції вдячного реципієнта, а з позиції країни, яка знає ціну і має право ставити питання: хто контролює дані, зібрані на нашій землі? Якою є відповідальність корпорацій, що отримують бойовий досвід ціною людських життів? Що означає технологічний суверенітет у XXI столітті?

Ці питання аж ніяк не закид союзнику. Це те, що відрізняє суб'єкта від об'єкта історії.

V. Після детермінізму

У фіналі «DEVS» Лілі Чан не зламує систему. Не знаходить помилку в алгоритмі. Не перемагає технологію зсередини. Вона робить дещо інше і набагато складніше.

Вона відкидає маніпуляцію. Люди навколо неї, ті, хто вважав себе архітекторами реальності, вибудували для неї сценарій, прорахували кожен її крок. Були переконані, що знають, як вона вчинить, бо мали доступ до даних, яких не мала вона сама. І вона це зрозуміла  й зробила інший вибір. Не той, що був «закладений» у модель. Не той, який від неї очікували. Власний,  непередбачений, незручний, який руйнує чужий сценарій не силою, а самим фактом свого існування.

Маніфест Palantir – це теж сценарій, написаний людьми, які щиро вірять, що бачать картину цілком. Що знають, які культури «виробляють дива». Що розуміють, яким має бути світовий порядок і хто має право його будувати. І які очікують, що всі інші гратимуть за правилами цього сценарію, як партнери, як клієнти, як полігони.

Україна п'ять років воює  і за цей час навчилась одній речі краще за будь-кого: що сценарії, написані без тебе і про тебе, рідко закінчуються на твою користь. Що суверенітет – це не декларація. Це щоденна здатність робити власний вибір, навіть коли всі навколо впевнені, що вже знають, що ти зробиш.

Саме це робить Україну не просто учасником формування нового світового порядку, а його необхідним коректором. Країною, яка на власній шкірі знає різницю між тим, щоб бути суб'єктом історії, і тим, щоб бути її змінною.

Лілі Чан зробила свій вибір. Україна  теж.                                                    

* * *

DEVS (2020) — мінісеріал Алекса Гарленда, FX/Hulu. Маніфест Palantir опублікований 18 квітня 2026 року в X як конспект книги Алекса Карпа і Ніколаса Замиски «The Technological Republic: Hard Power, Soft Belief, and the Future of the West». Чарльз Мілл, «The Racial Contract» (Cornell University Press, 1997).