Чернігівщина: як виживає аграрна галузь області в умовах війни і що заважає її відновленню

Лариса Бєлич 
у співавторстві з Миколою Кірєєвим  (м. Чернігів)

Те, що повномасштабна війна призведе до серйозних проблем в економіці, було зрозуміло вже в середині 2022 року, коли стало очевидним, що Україна втягнулася у довготривале і виснажливе протистояння з Росією. Наразі вітчизняна економіка змушена реагувати одразу на кілька викликів: переорієнтація ринку на військові потреби, руйнування підприємств у прифронтових зонах, розрив налагоджених ланцюжків виробництва та торгівлі, падіння збуту, відтік кадрів внаслідок міграції чи мобілізації тощо.

Якщо розглядати ситуацію в Чернігівській області, то тут насамперед страждає сільське господарство – адже регіон переважно аграрний, а частина області, особливо та, яка була під окупацією і де у перший місяць великої війни велися активні бойові дії, досі не розмінована. До того ж прикордонна зона постійно перебуває під обстрілами та потерпає від проникнень ворожих диверсантів. До цього додається вкрай несприятлива демографічна ситуація  – молодь прагне виїхати до інших регіонів або за кордон, мобілізація спричиняє дефіцит кадрів у галузі. Натомість літні люди воліють залишатися в своєму регіоні, тож населення області стрімко старіє.

Загальна ситуація

Площа сільськогосподарських угідь  у Чернігівській  області налічує 2 068 400 гектарів, що становить 5% усіх сільгоспугідь України. Рілля, тобто посівні площі, займає 68%. Все інше – сіножаті, перелоги, пасовища тощо. Цьогоріч, за даними  Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації, очікується, що загальна посівна площа в області становитиме близько 1 249 900 гектарів. 165 400 гектарів залишаться невикористаними.

Однак не варто думати, що проблема обмежується лише ріллею. Частина земель іншого призначення також не може бути використана для сільського господарства. В агропромисловому секторі області до великої війни переважало тваринництво – сільськогосподарські підприємства та населення Чернігівщини виробляли  34 тисячі тонн м’яса у забійній масі. Найбільше було вироблено свинини – 16,4 тисячі тонн, дещо менше яловичини та телятини – 13,1 тисячі тонн. Крім того, поголів’я великої рогатої худоби, для якої, власне, необхідні сіножаті та пасовища, становило трохи більше 157 тисяч голів. Зрозуміло, що частина цих земель також не використовується після 24 лютого 2022 року і не буде задіяна у тваринництві цьогоріч, хоча точну цифру втрат назвати важко.

Причини такого зменшення використання земель очевидні – значна їх частина розташована в безпосередній близькості до кордону, а в березні 2022 року щонайменше  80% території області  зазнали бойових дій, тобто є небезпечними з точки зору мін та інших боєприпасів, які досі не знешкоджені. За даними  ГУ ДСНС в Чернігівській області, наразі 790 000 гектарів на Чернігівщині залишаються необстеженими.

Джерело: ДСНС

Ще однією небезпекою є  постійні обстріли прикордоння  з боку Росії. В останні місяці їх кількість зросла, майже щоденно надходять новини про черговий обстріл. Найбільше страждають від ворожого вогню близькі до кордону території. За словами сільгоспвиробників, небезпечною є двадцятикілометрова смуга прикордоння – саме на таку дальність долітають ракети РСЗВ «Град», які найчастіше застосовують росіяни.

Дмитро Купавцев. Фото: Latifundist.com

Як каже  Дмитро Купавцев, генеральний директор АХ «РОСТОК-ХОЛДИНГ», одного з найбільших сільгосппідприємств області, чий земельний банк становить 15 700 гектарів: «Приблизно 4 тисячі гектарів ми не обробляємо, бо ці землі знаходяться у 20-кілометровій зоні від державного кордону. Там ризиковано працювати, бо поля заміновані і є ризик обстрілів. Ти можеш розмінувати і посіятися, а тоді прильот, врожай згорів. Я вже не кажу про ризик для механізаторів, які повинні їхати майже на кордон і працювати під обстрілами».

Тому не дивно, що саме прикордоння зазнало найбільш істотних втрат у сільськогосподарському виробництві.

Чи відновилася економіка області через два роки після звільнення

За даними  Департаменту економічного розвитку Чернігівської ОДА, за два роки, що минули з моменту  вигнання росіян з території області, економіка регіону так і не змогла вийти на рівень 2021 року. Хоча не можна сказати, що все аж надто погано: якщо у 2022 році промисловість скоротила  виробництво приблизно на чверть, сільське господарство – на 20%, експорт знизився майже на 40%, а будівництво, крім об’єктів відновлення, практично припинилося, то 2023 рік показав висхідну тенденцію. Хоча  економіка ще не досягла рівня 2021 року,  однак обсяги   відновлення становлять близько 80% довоєнних показників.   

Що стосується агропромислового комплексу, то, попри доволі істотні втрати оброблюваних земель, у його структурі зросла переробка, тобто виробництво продукції з високою доданою вартістю. Зокрема, це стосується виробництва жирів та олій, більша  частина яких іде на експорт. Це дало змогу сільськогосподарському сектору продемонструвати навіть зростання за деякими показниками.

Джерело: Чернігівська ОДА

Як видно з інфографіки,  експорт зернових культур, олії та жирів і готової харчової продукції збільшився, хоча загалом виробництво сільськогосподарської продукції, окрім олії, скоротилося. Крім того, те, що аграрний сектор поступово відновлюється, підтверджує той факт, що один із сільгоспвиробників області потрапив до переліку  тисячі українських компаній, які найбільше заробили в 2023 році. Це СТОВ «Дружба-Нова», яке спеціалізується на рослинництві та тваринництві, а його базовим регіоном є колишній Варвинський район. Загалом земельний банк підприємства становить понад 110 тисяч гектарів.

До рейтингу також увійшли  два агропідприємства області. Це ПРАТ «Ніжинський жиркомбінат», який спеціалізується на виробництві жирів та олії і переробляє насіння соняшнику, ріпаку та сої, а також ТОВ «Агропартнер» – виробник мінеральних добрив.

Скоріш за все, саме діяльність цих та кількох інших підприємств, що переробляють сільськогосподарську продукцію, створюючи таким чином високу додану вартість, і дала змогу обласній адміністрації відзвітувати про тенденцію до відновлення галузі. Хоча у самій ОДА це розуміють і не намагаються видавати бажане за дійсне – втрата величезних площ землі очевидна, як і проблеми сільськогосподарських підприємств області. Серед яких  – падіння збуту і нестача обігових коштів.

Проблеми та шляхи їх розв’язання

Як стверджують  у Департаменті економічного розвитку Чернігівської ОДА, переробні підприємства області мають можливість отримати державну допомогу і покрити грантовими коштами до 80% вартості своїх проєктів, а всі інші суб’єкти підприємницької діяльності можуть отримати кредит на пільгових умовах: на інвестиційні цілі – 1% річних у перші два роки, та 3% річних  – на поповнення обігових коштів Ці умови є пільговими і призначені для деокупованих територій, до яких належить і Чернігівщина. Затверджено також державну програму, яка передбачає компенсацію аграріям за гуманітарне розмінування у розмірі 80% вартості.

Насправді очевидним є те, що ні промисловість, ні сільське господарство області не відновилося до рівня 2021 року, і це відновлення – справа далекої перспективи. Двадцятикілометрова (і це як мінімум) прикордонна зона ще на довгі роки залишиться пусткою, і це потрібно розуміти й приймати як даність. Росія і, найімовірніше, Білорусь у найближчі десятиліття будуть вороже налаштовані до України, а прикордонні з ними регіони залишатимуться небезпечними для будь-якої діяльності. Інститут громадянського суспільства взагалі вважає, що небезпечна зона біля російського кордону простягається на 100 кілометрів углиб території України.

Джерело: Інститут громадянського суспільства

Звісно, відселити людей та припинити будь-яку діяльності на таку глибину неможливо: стокілометрова зона від кордону з Росією та Білоруссю – якщо брати Чернігівщину, то йдеться про більшу частину території області. Це визнають і в самому Інституті, тому зазначають, що п’ятикілометрова зона непридатна для життя і ведення сільського господарства, а  території  в межах 30 км вздовж україно-російського/білоруського кордону є «дуже небезпечними для проживання та ведення економічної діяльності».

На думку фахівців Інституту, «розвиток економіки на цих територіях має базуватись на таких галузях чи сферах, які не потребують підприємств з великими основними фондами і значною кількістю працівників, а передбачають деконцентрацію виробництва, мобільність, як наприклад, високотоварне сільське зернове господарство, лісівництво, добуток місцевих корисних копалин тощо».

Як показує практика Чернігівської області, хоча тут і говорять про дещо меншу смугу небезпеки (20 кілометрів від кордону), висновки фахівців Інституту громадянського суспільства є слушними. У прикордонній смузі, досяжній для обстрілів з російського боку, ведення господарської діяльності дуже ризиковане. Крім прикладу з АХ «РОСТОК-ХОЛДИНГ», Чернігівщина має сумний досвід малих фермерських господарств, розміщених у прикордонних районах, які втратили врожаї та поголів’я худоби. Так, наприклад, у Городнянському районі фермер Сергій Малофій  не може розрахуватися з власниками паїв, які він орендує, ще за 2022 рік, а Петро Ткаченко, власник ТОВ «Нива», взагалі втратив практично весь урожай і нову ферму, а залишки худоби був змушений здати на м’ясо.

Ці приклади – не виняток, а правило для прикордонних територій. Якщо врахувати, що 25% працездатного населення області перед великою війною було задіяно саме у сільському господарстві та дотичних до нього галузях, то проблема стає ще більш масштабною.

Джерело: Головне управління статистики у Чернігівській області

Окрім того, війна фактично «вимила» із сіл області чоловіків працездатного віку, яких мобілізували до лав ЗСУ. Те, що броня (50% військовозобов’язаних на аграрних підприємствах мають відстрочку) не врятує аграріїв  від дефіциту кадрів, було зрозуміло ще в 2022 році. Однак також зрозуміло, що держава не розв’язала цю  проблему, ба більше – навіть не намагалася розв’язати. Тим часом селяни залишаються найбільш вразливою категорією у плані мобілізації, чим з перемінним успіхом користуються ТЦК та СП.

Утім, хоч би як там було, але проблема дефіциту працівників в агросекторі  не просто існує, вона наростає загрозливими темпами. Тому сільськогосподарські підприємства змушені долати цю проблему самотужки. Як повідомив  нещодавно Полтавський міжрегіональний рекрутинговий центр «Відділ кадрів», один із агрохолдингів, який обробляє землі у Черкаській, Полтавській, Київській і Чернігівській областях, запровадив програму із безкоштовного навчання трактористок. Головною умовою є те, щоб жінка після навчання відпрацювала певний строк у компаніях агрохолдингу. Який саме холдинг шукає жінок на вакансії трактористів, не повідомляється, але, скоріш за все, це «Кернел», структурним підрозділом якого на Чернігівщині є СТОВ «Дружба-Нова». Однак, хоч би хто цю програму фінансував, вона зайвий раз наочно підтверджує катастрофічне становище із кадрами у сільському господарстві і те, що держава на цю проблему практично махнула рукою.

Звісно, стверджувати про повну бездіяльність Уряду не можна – вище вже згадувалися кілька програм, розроблених Кабміном для допомоги аграрному сектору країни, і вони досить дієві. Однак очевидним є і те, що вжиті кроки не розв’язують усіх проблем у комплексі, а часто окремі рішення не скоординовані між собою.

При цьому вкрай важливо  не лише врахувати інтереси фермерів та представників агробізнесу, які наразі перебувають у фокусі уваги держави і мають можливість отримувати пільгові кредити та компенсаційні витрати. Необхідно також врахувати інтереси жителів прикордоння, які втратили внаслідок військових дій свій звичний спосіб життя. Зокрема, на поверхні лежить проблема компенсацій власникам земельних паїв, які не мають змоги отримувати за них бодай невелику орендну плату від орендарів. Так само ці люди втратили можливість вести підсобне господарство, частка продукції якого на ринку сільгосппродуктів була досить істотною, не кажучи вже про те, що воно забезпечувало їхні власні потреби.

Тож, з огляду на виклики, які постали на третьому році повномасштабного вторгнення, держава має розробити стратегічний план розвитку регіонів, враховуючи їхнє  положення щодо кордону з ворожими державами, та підготувати відповідні програми регіонального розвитку, а також внести необхідні зміни до законодавства. При цьому треба розуміти, що такий  план повинен мати довгострокову перспективу і бути розрахованим принаймні на десятиліття.