Геополітичний театр. Головні дійові особи передвиборчого сценарію в Молдові – Маріанна Присяжнюк

Оригінал  статті  – LB.ua

28 вересня в Республіці Молдова відбудуться парламентські вибори, що визначать політичний ландшафт країни на найближчі роки. Сьогодні більшість у парламенті має партія «Дія та солідарність» (PAS) президентки Маї Санду. З нею змагатимуться кілька політичних партій і блоків, які мають підтримку Москви, олігархів-утікачів і навіть США.

Учасник акції тримає прапори після маршу молоді PAS перед парламентом Молдови в Кишиневі, 1 червня 2024 року. Фото: EPA/UPG

Безальтернативність

На дострокових парламентських виборах у Молдові 2021 року партія «Дія та солідарність», афілійована з президенткою Маєю Санду, здобула 61 мандат. Це дозволило їй сформувати монобільшість у парламенті, що дало партії абсолютну владу в країні. Цього року «Дія та солідарність» розраховує повторити свій успіх в умовах, коли Молдові загрожує реальний реванш проросійських сил.

Мая Санду як лідер країни хоча і є умовно нейтральною політичною фігурою, утім не приховує своєї участі в передвиборчому процесі. В одному з останніх інтерв'ю вона підтвердила, що метою її партії є результат, який дозволить знову сформувати парламентську більшість. Санду зазначила, що це єдиний шлях зберегти європейський курс держави, адже «формувати коаліцію просто немає з ким».

Попри це, згідно з результатами соціологічного дослідження ATES Research & Consulting у липні 2025 року, підтримка партії влади досить обмежена, зараз за неї готові проголосувати 39 % виборців, що може дати їй 39 мандатів зі 101 у парламенті.

Маршу молоді PAS (партія «Дія та солідарність») перед парламентом Молдови в Кишиневі. Фото: EPA/UPG

Політичний ландшафт

Новоутворені і старі оновлені політичні проєкти активно шукають зовнішню підтримку, аби зірвати плани PAS. Природно, таку підтримку в першу чергу готова надати країна, зацікавлена у провалі європейського курсу Молдови. Для Росії протидія євроінтеграції Молдови є політичним виміром війни проти України і протистоянням «колективному Заходу».

Геополітичний порядок денний виборів у Молдові є традиційним для виборів у цій країні. Однак з початком повномасштабної російської агресії проти України та приходом до влади нової адміністрації в США ситуація змінилася, а ставки значно зросли.

Тож, окрім звичних гравців, Росії та ЄС, підтримку своїм політичним проксі почали надавати і США, які не надто зацікавлені в посиленні Європи. Американські високопосадовці неодноразово демонстрували таку політичну лінію, підтримуючи ультраправі ізоляціоністські проєкти, як-от «Альтернативу для Німеччини» та румунський AUR.

У Молдові це утворило дивну, а місцями вибухонебезпечну конфігурацію, яка ставить під загрозу не лише стратегічний зовнішньополітичний курс країни (яким проголошена євроінтеграція), а й саму передбачуваність ситуації в регіоні, де триває повномасштабна війна.

Прихильники політичного блоку «Перемога» (Ілора Шора) під час протесту перед будівлею Апеляційного суду в Кишиневі. Фото: EPA/UPG

Традиціоналісти

Першою групою опонентів влади є кілька політичних проєктів, так чи інакше орієнтованих на Москву. Декотрі висловлюються відверто проросійськи, а інші просто замовчують болючі для Росії теми, через євроскептицизм зокрема. І ці політичні проєкти відрізняються хіба що рівнем маргінальності.

На перших ролях — проросійські проєкти, афілійовані з олігархом Іланом Шором, який, попри засудження в Москві до 15 років, активно бере участь у політичному житті Молдови. Саме він координував так звану «сітку Шора» — мережу підкупу виборців під час президентських виборів і активно просуває проросійські наративи, заявляючи, що Молдова має бути частиною Євразійського союзу й ОДКБ.

Його блок «Перемога» не допустили до реєстрації у виборчому процесі, але це не означає, що його електорат зник, а лідери відмовилися від боротьби — вони шукають формати діяльності якщо не в парламенті, то в політичному просторі. І зважаючи на їхній «вуличний» потенціал, ще невідомо, що небезпечніше.

Прихильники Соціалістичної партії Молдови беруть участь у протесті перед Конституційним судом у Кишиневі, 26 червня 2025 року. Фото: EPA/UPG

Наступним у цьому ряді йде більш поміркований, але також відверто проросійський Патріотичний блок, який включає Партію соціалістів колишнього президента Ігоря Додона, партію «Серце Молдови» колишньої башканки Гагаузької автономії Ірини Влах і партію «Майбутнє Молдови» Васілє Тарлєва, тут також ще один колишній президент і лідер Партії комуністів Володимир Воронін.

Блок «Альтернатива» озвучує євроскептичний порядок денний, але мережеві зв’язки членів дозволяють категоризувати його як російський проєкт. Обличчями є Олександр Стояногло — колишній кандидат у президенти від соціалістів, якого підтримала «мережа Шора», а також мер Кишинева Іван Чебан, лідер партії MAN. Хоча блок позиціонується як більш поміркована сила, ніж вищезгадані політичні проєкти, його учасники відкрито декларують скептицизм щодо євроінтеграції. А Чебан активно експлуатує зв’язки з Росією, що стало причиною нещодавньої заборони йому в'їзду до Румунії та Шенгенської зони.

Ізоляціоністи

Ще одна група опонентів чинної влади просуває ідею так званого молдовенізму.

Найгучніша в цій ніші колишня прокурорка, лідерка партії «Велика Молдова» Вікторія Фуртуне. Її політична кампанія розпочалася з дивного відео, записаного в окупованому Придністров'ї ще у 2024 році. Кілька місяців тому Фуртуне озвучила і територіальні претензії до України, заявивши, що «Буджак (частина Одещини) — це споконвічно молдовська земля».

Вікторія Фуртуне під час зйомок проморолика на тлі пам’ятника Олександра Суворова в окупованому Придністров'ї. Фото: nokta.md

Під час президентської кампанії Фуртуне була однією з бенефіціарів корупційної «мережі Шора», за неї також агітувала російська церква в Молдові.

Фуртуне та її партія стали своєрідним трампліном для іншого, поміркованішого, на перший погляд, проєкту, який отримав назву «Альянс молдован».

Цей блок просуває ті самі ідеї, але м'якше й обережніше. Фінансовим центром Альянсу є місцевий бізнесмен Васілє Кіртока, уродженець Одещини, ображений на Україну за «українізацію його молдовського села». Такі погляди логічні, оскільки компанія Кіртоки, DAAC, є багаторічним бізнес-партнером російської компанії «Ростсельмаш». Хоча остання й оголосила про скорочення інвестиційного портфеля у 2025 році, ці зміни навряд чи вплинули на особисті зв’язки «багаторічних партнерів».

Колишній посол Молдови у США Ігор Мунтяну. Фото: wikimedia.org

До умовних ізоляціоністів можна зарахувати й колишнього поважного проєвропейця, експосла Молдови в США Ігоря Мунтяну, який нещодавно потрапив у скандал через участь у форумі MEGA (аналогічний трампівському руху MАGA) у Кишиневі за підтримки румунської ультраправої партії AUR. Але питання до Мунтяну виникли не стільки через саму його присутність на заході, скільки через участь у панелі разом з Вікторією Фуртуне, яку справедливо вважають токсичним персонажем.

І це могла б дійсно бути випадковість, як потім переконував Мунтяну, якби не ще один неприємний збіг: минулого року Мунтяну відмовили в реєстрації для участі в президентських виборах через те, що частина підписів, зібраних для реєстрації, насправді виявилася підписами за Фуртуне.

Усе це вкупі свідчить про стійкі зв’язки між Мунтяну і Фуртуне. Мунтяну зі своєю партією CUB видається саме тим «конструктивним» молдовеністом, якого й винесли на поверхню крикливі проєкти, що тестували поріг допустимого в суспільстві.

Лінія американських «консерваторів», яка дивовижно збігається з інтересами Кремля, прослідковується не лише в тому, що експосол Молдови в США Мунтяну співпрацює з Фуртуне. Вона також чітко проявляється й у контексті партії Чебана, якому, нагадаємо, заборонили вʼїзд у ЄС: його права рука Гайк Вартанян провів кілька років у США, працюючи в організації, яка отримує щедрі пожертви від Дональда Трампа.

Поліцейські слідкують за порядком під час акції прихильників політичної партії «Шор» під час протесту перед будівлею суду Кишинева, 4 серпня 2025 року. Фото: EPA/UPG

Маневрування Санду

Шансів у провладної партії сформувати монобільшість, відверто кажучи, мало. Хоч Санду правдою і неправдою переконує, що плану Б немає і якщо не «Дія та солідарність», то Росія візьме реванш, справедливо вказати, що політичній силі, яка мала абсолютну владу всі ці роки, нема кого винуватити в такому становищі, окрім себе.

Торік разом з президентськими виборами влада вирішила провести референдум щодо підтримки курсу на євроінтеграцію. Начебто щоб зберегти стратегічний курс, закріпивши його в Конституції, насправді ж щоб прив’язати такий курс з власною політичною силою й забезпечити собі в такий спосіб перевагу. Проте партія влади часом органічно втрачає підтримку (і це нормально), при цьому тягне за собою вниз й ідею євроінтеграції.
 

Президент Європейської Ради Антоніо Коста, президент Молдови Майя Санду та президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн на спільній прес-конференції після саміту ЄС-Молдова в Кишиневі, 4 липня 2025 року. Фото: EPA/UPG

Що більше, попри запевнення, що плану Б немає, він може виявитися таким самим, що й у 2021 році. Тобто політична сила Санду, вочевидь, розраховує на підтримку Ренато Усатого і його Нашої партії. На минулих президентських виборах Усатий закликав свій електорат не голосувати за Ігоря Додона, опосередковано підтримавши Санду.

Цьогоріч його політсила може стати коаліційним партнером PAS. І хоча це може й урятувати чинну молдовську владу після виборів, надалі це може мати тривалі негативні наслідки, зважаючи на російський шлейф в Усатого.
 

Напис «PAS» на валізі під час акції перед президентським палацом у Кишиневі, 14 серпня 2024 року. Фото: EPA/UPG