Що чекає Європу після закінчення війни в Україні — Омар Ашур

Текст опубліковано на  NV  з дозволу автора

Тридцятирічний «відпочинок від історії» Європи закінчився падінням оборони Маріуполя і масою російської бронетехніки, яка тридцятимильними колонами рушила з Білорусі на Київ

Це оголило континент, чиї запаси бронетехніки і парки артилерії скоротилися вдвічі, в той час як альянс НАТО формально «збільшився» на п’ятнадцять членів.

Порівняно з 1990 роком, сьогодні НАТО — навіть після приєднання п’ятнадцяти нових членів — має на 35% менше солдатів, на 65% менше танків і на 55% менше артилерійських стволів. Це суворий урок: стримування атрофується, коли слабшають сили і засоби. Тим часом внутрішня турбулентність США — бюджетні обмеження, суперечливі течії «Америка понад усе» і виборчі цикли — ставлять під сумнів сталість розширеного стримування, як звичайних, так і ядерних сил.

Наступально-оборонна автономія для Європи

Тому Європа повинна перетворитися зі споживача безпеки на її виробника, застосувавши наступально-оборонну модель, за якої можна воювати з Вашингтоном або без нього. Війна Росії проти України показала як ціну неготовності, так і потенціал швидкої адаптації.

Сили Києва хоробро і вражаюче (вкотре) підтвердили, що дрони-камікадзе, одноразові безпілотники, стійкі мережі, безперервні інновації та розосереджені територіальні підрозділи можуть зламати тиск чисельно переважаючого супротивника, але вони зробили це величезною ціною. Водночас Москва компенсувала і замінила втрати на полі бою, які колись могли зруйнувати владу в Кремлі (як у лютому 1989 року — виведення військ з Афганістану і серпні 1996 року — Хасав’юртівські угоди — закінчення 1-ї війни у Чечні).

    Європа повинна перетворитися зі споживача безпеки на її виробника

Отже: до Європи повернулася війна високої інтенсивності, а її фінансові втрати перекривають будь-яку економію мирного часу, досягнуту завдяки роззброєнню в минулому.

Тому переозброєння має відбуватись у двох напрямках — масовості і методу.

По-перше, Європа потребує потужних сил дивізій, арсеналів і мереж протиповітряної оборони, здатних стримувати або перемагати новий російський натиск. Рішення Польщі замовити більше основних бойових танків, ніж має увесь Бундесвер, німецький Sondervermögen (позабюджетний фонд) у 100 мільярдів євро і прискорені закупівлі артилерії країнами Балтії — все це сигналізує про зрушення на континенті. Та Європа все ще виробляє лише 20% важкого озброєння від того рівня виробництва, який вона підтримувала наприкінці Холодної війни. Запаси боєприпасів залишаються загрозливо малими: обіцяний Європейським союзом план постачання Україні мільйона боєприпасів відстає від графіка і викриває крихкість оборонної промисловості, яка працює задля прибутку, а не на зміцнення потенціалу. Без термінових спільних закупівель і багаторічних контрактів, підкріплених оборонними облігаціями або, можливо, Європейським інвестиційним банком, європейські заводи не зможуть встигати за потребами поля бою.

Гібридна оборона

По-друге, метод: «Гібридна оборона» або ведення війни в Україні демонструє критичну важливість «air-littoral» — зони від 0 до 30 000 футів, що патрулюється квадрокоптерами, баражуючими боєприпасами і дешевими крилатими ракетами, — що впливає на темпи і співвідношення втрат. Європейські військово-повітряні сили, побудовані на високотехнологічних винищувачах четвертого і п’ятого поколінь, чисельно недостатні, аби охороняти цю зону. Кожна європейська бригадна група повинна мати на озброєнні радари протидії БПЛА, засоби радіоелектронної боротьби і перехоплювачі ближнього радіусу дії, в той час як європейська артилерійська батарея могла б отримати користь від інтеграції розвідувальних безпілотних літальних апаратів.

Не менш важливою є кібер-електромагнітна стійкість: російський GPS-спуфінг на сході України (і на заході Росії) неодноразово виводив з ладу незахищені системи, але українські підрозділи маршрутизували свій трафік управління боєм через супутникові мережі (в тому числі, через Starlink) і зберігали злагодженість. Решта Європи має взяти це на замітку. Захищені командні пункти, здатні вести бойові дії в умовах багатоденного електромагнітного придушення, мають стати нормою, а не винятком.

Резерви і стійкість

Стійкість суспільства—- це наступний рівень. Фінляндія і Естонія, яких довго критикували за призов до армії, стали прикладом «тотальної (гібридної) оборони». Гельсінкі може мобілізувати 280 тисяч підготовлених військовослужбовців за десять днів, а до 2030 року його резерв може перевищити мільйон. Естонська Kaitseliit (Ліга оборони), яка представляє майже 3% населення, укомплектовує сільські арсенали і щомісяця тренує місцеву оборону. Мобілізація в Ізраїлі в жовтні 2023 року — 360 тисяч резервістів за сімдесят дві години — показує, що невелика держава може мобілізувати більші сили на війну, ніж більшість професійних європейських армій.

Ці моделі показують, що вибірковий призов на основі навичок у поєднанні з вищою військовою освітою для цивільних осіб може забезпечувати як робочу силу, так і технологічну компетентність. Тому великим європейським державам, зокрема Франції, Великій Британії, Німеччині та Італії, слід переглянути законсервовані в 1990-х роках резервні структури, (знову) заохочувати вивчення військової справи як у цивільних, так і у військових університетах, (знову) запровадити універсальну службу — військову, цивільну або кібернетичну — під гаслом «розумної мобілізації», яка пов’язує оборону зі створенням робочих місць і підвищенням кваліфікації.

Стратегічні комунікації є останнім дієвим інструментом. Російська дезінформація використовувала неприйняття європейцями жертв, втрату вигідних дивідендів у мирний час і енергетичні страхи; українські меседжі, навпаки, поєднували відео з фронту, гумор і моральні установки, щоб заручитися безпрецедентною підтримкою з боку Заходу. Постійно діючий європейський центр StratCom, який об'єднує можливості ЄС, НАТО і національні можливості, повинен запобігати дезінформації і дезінформуючим наративам, використовувати колективні зусилля для розвінчання міфів і інтегрувати планування впливу в кожну велику операцію. Інвестиції в жорстку силу не матимуть успіху, якщо громадськість не буде переконана в її необхідності.

Уроки для малих держав: Dissuasion tous Azimuts (всебічне стримування)

Малі держави повинні більш чітко засвоїти ці уроки. Безпека досягається за допомогою альянсів, а не географії; розосередження і маневр все ще переважають над масою; резерви і територіальна оборона забезпечують критично важливу стійкість; а для військової ефективності не уникнути військової освіти, розумної мобілізації, використання комбінованих озброєнь і гібридної оборони, що охоплює багато сфер діяльності.

Франція залишається незамінним важковаговиком на континенті. Тільки серед європейських членів НАТО вона володіє незалежними силами ядерного стримування (діадою, а не незалежною ядерною тріадою, як Росія, або єдиною, взаємозалежною одиницею, як Сполучене Королівство). Концепція де Голля «disuasion tous azimuts» —стримування в усіх напрямках — набуває нової актуальності, коли ставиться питання про надійність США. Париж повинен очолити групу ядерного планування ЄС, яка, поважаючи національний суверенітет, вбудує французькі і британські засоби стримування в європейський стратегічний механізм, який ускладнить оцінку ризиків для будь-якого супротивника.

Адаптивний альянс: Стримування після війни в Україні

Стратегічне оновлення вимагає переосмислення архітектури Альянсу. НАТО має залишатися основою, але Європа повинна поглиблювати свої власні структури: Об'єднані експедиційні сили, потенціал швидкого розгортання ЄС і ширші коаліції, такі як контактна група Рамштайн. Водночас, демократичних партнерів у Східній Азії та Індо-Тихоокеанському регіоні — таких як Японія, Південна Корея, Австралія і Нова Зеландія — слід запросити до «Спільноти демократичної безпеки», посилюючи координацію ланцюгів поставок, стандартизації і нових технологій. Стратегічна автономія, таким чином, стає не стільки прагненням до відокремлення, скільки зобов’язанням взяти на себе основну відповідальність вдома, одночасно налагоджуючи горизонтальні зв’язки зі спорідненими демократіями за кордоном.

Можливо, Європа нарешті усвідомлює ціну самозаспокоєння. Проте стримування через недопущення вимагає заповнених арсеналів, переповнених казарм, відпрацьованих полігонів і жорстких мереж. Стримування покаранням вимагає точного вогню на великі відстані і авторитетного європейського ядерного голосу. Гібридна оборона вимагає, щоб критична маса населення була готова до мобілізації або ж служила у війську. Європа все ще не готова до цього.

Війна Росії проти України — де менша держава стримує більшу міжнародну потугу — демонструє надзвичайні дивіденди стійкості та інновацій, а також руйнівну ціну вступу у війну неозброєною і непідготовленою. Вікно для перетворення Європи зі споживача безпеки на її виробника є короткотривалим; ще один Маріуполь не може стати каталізатором. Озброєна стратегічною уявою, індустріальною волею і демократичною солідарністю, Європа повинна скористатися цим моментом — до того, як наступна тридцятимильна колона з гуркотом рушить на Захід.

Переклад NV