Микола Кірєєв,
журналіст,
Це може здатися парадоксальним, але через рік після вигнання російських військ з теренів Чернігівщини в області чисельність населення майже не змінилася. Якщо станом на початок січня минулого року, за даними Чернігівської ОДА, тут проживало 959 300 осіб, то сьогодні кількість жителів області оцінюють приблизно в 940–945 тисяч осіб.
Повномасштабне вторгнення
Виїжджати з області, особливо з прикордонних її районів та Чернігова, люди почали ще вранці 24 лютого минулого року. Попри те, що вже надвечір цього дня значна частина області була окупована, процес масової евакуації тривав майже до початку квітня, коли росіян вибили з Чернігівщини. За цей час обласний центр втратив близько 200 тисяч жителів як біженців – за оцінками міської влади та волонтерів, у майже трьохсоттисячному місті на кінець березня залишилося не більше 80–90 тисяч мешканців.
Ці цифри підтверджуються й даними мобільних операторів.
Звісно, ці дані не можуть бути абсолютно точними – у людини може бути кілька сім-карт різних операторів, але уявлення про ситуацію вони дають.
Кількість людей, які виїхали з інших міст та сіл області, підрахувати майже неможливо. За даними ОВА, першу бодай якусь притомну статистичну інформацію від громад області вони отримали у травні 2022 року, коли область вже понад місяць була очищена від росіян і біженці почали повертатися додому.
Дані громад опосередковано підтверджуються даними операторів стільникового зв’язку, а число жителів області поступово повертається до рівня періоду до повномасштабного вторгнення.
Зміни структури населення і ВПН
Однак структура населення змінилася – значну частку тих, хто нині проживає в регіоні, становлять внутрішньо переміщені особи. Загалом в області, за даними ОВА, станом на початок березня проживало понад 72 000 осіб, які мають статус ВПО та зареєстровані в органах місцевого самоврядування. В обласному центрі їх близько дев’яти тисяч.
Даних же про кількість жителів Чернігівщини, які наразі проживають за її межами (як в Україні, так і за кордоном), немає. Неможливо також спрогнозувати, скільки з них повернеться додому. Хоча інтенсивність боїв та, відповідно, руйнування житла в області була відносно невисокою, однак досить значна кількість біженців втратила майно та свою роботу. Чим довше вони перебувають далеко від дому, тим більше рвуться їхні соціальні зв’язки з малою батьківщиною, що робить все менш імовірним їхнє повернення додому.
За словами Жанни Дерій, завідувачки кафедри економіки НУ «Чернігівська політехніка», надія на те, що ці люди повернуться, є примарною. За її оцінкою, додому не повернуться близько 60–70% тих жителів області, які нині перебувають за її межами.
«Чим довше триває війна, тим більше шансів на неповернення цих людей», – вважає Жанна Дерій.
Невідомий також і якісний склад населення, яке виїхало з області. Однак зрозуміло, що більшість тих, хто виїхав – люди працездатного віку, молодь та діти. І саме молодші та активніші з них вже не повернуться додому.
Загалом оцінити структуру змін у складі населення області важко – незважаючи на те, що ситуація більш-менш стабілізувалася, міграційні процеси на Чернігівщині (як і в Україні загалом) не припинилися. Тому складно робити якісь висновки, але вже тепре зрозуміло, що структурний людський ландшафт регіону змінився незворотньо.
Смертність і міграція
Щоб зрозуміти, що перспективи області в демографічному сенсі не радісні, варто нагадати, що собою являє Чернігівщина. За площею вона посідає друге місце серед областей країни – 31,9 тис. кв. км, що становить 5,3 % території України. Але за чисельністю населення область посідає аж 22 місце. Частка Чернігівської області у загальній кількості постійного населення України становить лише 2,3%.
При цьому близько 65% населення зосереджено в містах області, і лише близько 35% - у селах, які стрімко вимирають. Чернігівщина також є рекордсменом зі зникнення сіл - лише за роки незалежності в області було знято з обліку 55 сіл.
Демографічна ситуація стрімко погіршується вже кілька десятиліть поспіль. Згідно зі статистичними даними, з 1967 року чисельність населення в області неухильно скорочується. Якщо в 1966 році вона становило 1 мільйон 586 тисяч осіб, то наступного року в області проживало вже на 10 тисяч менше, і цей процес набув незворотного характеру.
Пік скорочення припав на 1998-2002 роки. У 2010-2012 роках темпи скорочення населення дещо сповільнилися, але у 2017 році знову зросли. Мільйонний рубіж область подолала у 2019 році: якщо на 1 січня цього року на Чернігівщині проживало 1 005 700 мешканців, то вже наступний новий рік показав, що їх залишилося 991 300.
Одна з основних причин – так званий «природний рух» населення, тобто смертність. Востаннє різниця між народжуваністю і смертністю була позитивною аж у 70-х роках минулого століття. Відтоді – стабільний «мінус».
І, як видно з графіків, ситуація тільки погіршується: «зелена лінія», тобто народжуваність, неухильно йде вниз, тоді як «лінія смертності» з не меншою стабільністю прямує догори.
Причому рівень смертності більш ніж удвічі перевищує рівень народжуваності. На жаль, даних за 2022 рік немає, але в 2021 році область втратила померлими 17 400 жителів, або 1,78%. За останні десять років (без врахування 2022 року) з природних причин область втрачала в середньому 11 613 осіб щорічно.
Механічний рух населення посилює негативні тенденції щорічного скорочення населення. З початку 90-х років еміграція в регіоні перевищує імміграцію. Наприклад, лише у 2020 році з регіону виїхало на 1996 осіб більше, ніж прибуло.
Загальна економічна ситуація в країні та в регіоні зокрема змушує все більше людей виїжджати в пошуках роботи та кращих умов життя. На жаль, ми можемо лише уявити, яку корективу до цієї тенденції внесла повномасштабна фаза російсько-української війни, оскільки детальне дослідження цих процесів ще попереду.
Стрімке старіння населення області
Для Чернігівської області, як і для України загалом, характерні зміни у віковій структурі населення з чіткою тенденцією до старіння. Як свідчать дані дослідження Донецького національного університету імені Василя Стуса, найбільшу частку від загальної чисельності населення області за віком становить група осіб віком 65 років і старше - 19,9%. Вікова група 7579 років становить 3,19%.
Водночас спостерігається тенденція до зменшення кількості осіб працездатного віку (включно з передпенсійним): їхня частка становить 58,23%. Особливо песимістично це виглядає на тлі кількості дітей (включно до 15 років) – їхня частка становить всього 14,41%.
Наслідками таких процесів є негативні тенденції у віковій структурі. Населення Чернігівщини одне з найстаріших в Україні. Частка осіб у віці 65 років і старше в загальній чисельності населення області є однією з найвищих у країні й становить 27,3% (в Україні – 17,1%). Середній вік жителів області становить 44 роки (в Україні – 42 роки).
Перспективи і прогноз
За словами Жанни Шерстюк, заступниці голови Чернігівської обласної військової адміністрації, за рік після деокупації на Чернігівщину повернулося до 95% населення, яке проживало тут до 24 лютого минулого року. Більшість громад в останні кілька місяців демонструють невеликий, але стабільний приріст населення. Виняток становлять близько 15 територіальних громад, де тенденція протилежна. Більшість із них – прикордоння, яке й до того було депресивним, а наразі ще й зазнає постійних обстрілів з боку росії.
Втім, радіти не варто – рівень населення повернувся до показників річної давнини значною мірою завдяки внутрішньо переміщеним особам. Тобто це не природний фактор, і цей короткочасний відносний сплеск «приросту» населення на тлі його стрімкого відтоку, зумовленого як природними, так і зовнішніми чинниками, не врятує ситуацію в області – вона залишиться однією з лідерів за темпами втрати населення.
Крім того, слід враховувати вкрай песимістичні висновки з вікової структури населення, яка стабільно і стрімко демонструє тенденцію до старіння. Одним з найяскравіших показників є частка пенсіонерів у структурі населення області. Згідно зі статистичними даними по Чернігівській області, на 1000 осіб населення припадає майже 290 осіб пенсійного віку, або в середньому 29 %.
Ситуація ускладнюється високим рівнем безробіття в переважно сільськогосподарському регіоні та відкладеними наслідками війни, коли до втрат природної смертності додаються втрати серед найбільш продуктивної частини населення – а скільки солдатів загинуло та ще загине на війні, порахувати поки неможливо. Крім того, тисячі покалічених війною людей стануть додатковим тягарем для економіки, і цей фактор, хоч би як цинічно це звучало, необхідно враховувати, розробляючи довгострокові плани розвитку регіону.
Однак про розробку хоча б довгострокової стратегії розвитку Чернігівської області (або будь-якої іншої області чи країни) наразі ніхто не задумується. Очільники ОВА мислять категоріями максимум місяців, а про перспективний план бодай на десять-п’ятнадцять років не йдеться.
Хоча й без цих планів зрозуміло, що перспективи у Чернігівщини вкрай похмурі. Цілком можливо, що область, утворена в 1932 році з частин Київської, Сумської та Харківської областей, не доживе до свого столітнього ювілею й може бути ліквідована, а її рештки – поділені між сусідами.
Панормане фото: REUTERS
