Ринок праці Чернігівської області в умовах війни: непевне сучасне та невеселі перспективи

Микола Кірєєв,
журналіст,

Війна несе з собою колосальне навантаження не лише на армію та військово-промисловий комплекс, вона кардинально впливає на всі сфери життя. Це стосується і ринку праці, причому цей вплив, попри статистику, негативний.

За даними Чернігівського обласного центру зайнятості, кількість безробітних у області за останній рік суттєво зменшилася. Так, станом на 1 квітня 2023 року на Чернігівщині офіційно налічувалося 5 300  безробітних, що майже вдвічі менше, ніж рік тому.

Однак ця, здавалося б, позитивна тенденція не викликає ентузіазму, коли починаєш розбиратися в деталях. Причиною такого «позитиву» стали два фактори. Перший – змінилися критерії виплати допомоги по безробіттю, а також категорії людей, які отримують ці виплати. На період воєнного стану виплата допомоги не може перевищувати 90 календарних днів, а для осіб передпенсійного віку (за рік до пенсії) – не більше 360 календарних днів. Другий чинник – відтік чоловіків до ЗСУ.

Про те, що саме через широку кількість мобілізації і зменшилася кількість безробітних, свідчать структурні зміни серед тих, хто перебуває на обліку в центрах зайнятості області – суттєво зросла питома вага жінок (з 45,5% до 77%) та побільшало осіб, що потребують додаткових гарантій зайнятості, тобто інвалідів (з 13,1% до 20,7%), значно поменшало молоді та мешканців сільської місцевості.

За цими сухими рядками статистичної звітності ховається той факт, що війна забирає чоловіків. Чернігівщина тут не виняток – ні для кого не секрет, що до лав ЗСУ мобілізують саме чоловіків найпродуктивнішого віку. І саме через такий відтік зменшилася кількість офіційно зареєстрованих безробітних.

Про це свідчить і структура клієнтів центрів зайнятості, серед яких переважають жінки та люди старшого віку. На відтік чоловіків з ринку праці вказують і запити роботодавців. Відповідно до заявок, які наразі наявні в Чернігівському обласному центрі зайнятості, найбільше потребують кадрів переробна промисловість, сільське господарство, сфери торгівлі, охорони здоров’я, освіти, а також державного управління та оборони.

Однак ще більш прозоро свідчить про відтік чоловіків з ринку праці перелік професій, які залишаються вакантними. Найбільший попит серед роботодавців мають кваліфіковані робітники з інструментом, а саме: електромонтери, електрогазозварники, слюсарі, механіки. Затребувані й робітники з обслуговування устаткування та машин – водії, токарі, електрики, оператори заправних станцій, машиністи екскаватора, трактористи. Серед найпростіших професій найбільш затребувані підсобні робітники, двірники, вантажники та сторожі.

Жінкам можуть запропонувати хіба що робоче місце швачки, медсестри чи продавчині. Також вони мають шанс знайти роботу серед кваліфікованих спеціалістів – потрібні провізори, лікарі, економісти, фельдшери, бухгалтери, фармацевти.

Тож той факт, що кількість безробітних за рік зменшилася вдвічі, особливого позитиву не несе – основною причиною такого «покращення» статистики стало працевлаштування безробітних у лави Збройних сил України.

Крім того, так само майже вдвічі скоротилася кількість вакансій – на початок квітня в базі даних налічувалось 493 вакансії, на кожну з яких претендувало 11 безробітних. Враховуючи, що серед безробітних 97% становлять жінки та інваліди, то перспективи знайти роботу у них досить примарні.

Сільське господарство

Мобілізація чоловіків насамперед зачіпає сільське господарство, оскільки Чернігівщина є регіоном, де аграрний сектор переважає. І тут масовий призов чоловіків до армії дуже боляче вдарив по сільськогосподарським підприємствам.

За словами фермерів та керівників підприємств, так звана «бронь» (50% військовозобов’язаних на аграрних підприємствах мають відстрочку)  не дуже допомагає вирішити проблему катастрофічного дефіциту робочих рук. За словами  керівника фермерського господарства «Соната», віце-президента Асоціації фермерів та приватних землевласників Івана Якуба, у сільському господарстві є буквально «штучні» спеціалісти, яких неможливо замінити, оскільки їхня спеціалізація настільки вузька, що їх просто немає на ринку праці, але їх часто мобілізують. Особливо це болісно для тваринницької галузі.

Наразі багато підприємств АПК Чернігівщини умовляють пенсіонерів повернутися на роботу замість мобілізованих, однак це не рятує ситуацію. По-перше, за останні десятиліття суттєво змінилася техніка, і пенсіонер, який все життя провів за кермом радянського трактора чи комбайна, не завжди може освоїти сучасні машини.

По-друге, посутні корективи вносить демографія – на жаль, середня тривалість життя чоловіків в Україні дорівнює пенсійному вікові – 65 років. Тому навіть при всьому бажанні замінити мобілізованого молодого чоловіка пенсіонером останнього ще треба десь взяти.

Ну і при всій повазі до старшого покоління, не секрет, що продуктивність праці пенсіонера буде в рази нижчою, ніж у його молодого колеги.

Жінки також не можуть заповнити всі вакансії – попри задекларовану гендерну рівність, село залишається селом, і не всі сільськогосподарські роботи можуть виконувати жінки. Крім того, варто пам'ятати, що більшість селян – люди літнього віку, тож на сільськогосподарське виробництво регіону, яке і без того мало значні проблеми з кадрами, лягло додаткове навантаження.

Промисловий сектор

Промисловий сектор Чернігівщини зіткнувся з тією самою проблемою, що і сільське господарство. Хоча область є переважно аграрною, міста впродовж останнього року також потерпали від дефіциту чоловічої робочої сили. В обласному центрі ситуація ускладнюється ще й тим, що місто досить сильно постраждало від бойових дій, перебуваючи понад місяць у ворожому кільці.

Звичайно, в критично важливих галузях, таких як аграрний сектор, є бронювання від мобілізації, але і воно не рятує ситуацію. Наприклад, за словами Сваюнаса Ячунскаса, директора ТОВ «Фанера Чернігів» (Корюківський район), його підприємство скоротило виробництво на 25% від довоєнного рівня, в тому числі через значну мобілізацію працівників: «Дякуючи Богу та Збройним силам, виробництво не постраждало. Однак є й інші фактори, які ускладнюють роботу, такі як дорога логістика, втрата ринку збуту, посилення конкуренції. Але все це можна подолати, маючи людей. Це зараз критично важливо. На навчання потрібен час. Де можна, заміняємо на «жіночі руки», аби мати меншу вірогідність мобілізації працівника».

Отже, на перший погляд, завдяки війні у жінок з'явився шанс знайти роботу в містах. Найбільше вакансій для них пропонує швейна промисловість, яка отримала великі замовлення від Міністерства оборони. Лише Прилуцька швейна фабрика, наприклад, минулого року прийняла на роботу понад сотню жінок.

Однак з попитом на робочі руки тут ситуація така сама, як і в сільському господарстві –  те, що в промисловому секторі є проблеми з чоловічими професіями, найкраще ілюструє статистика: близько 80% вакансій - для чоловіків. Це токарі, електрики, слюсарі, водії, трактористи, зварювальники тощо.

Перспективи і проблеми

Як уже зазначалося, ринок праці Чернігівської області наразі перебуває в депресії. За даними обласного центру зайнятості, за перші місяці цього року до служби зайнятості надійшло лише 1 700 вакансій від роботодавців. Це майже вдвічі менше за аналогічний показника минулого року.

Слід також враховувати, що значна частина із цих вакансій не буде заповнена – більшість роботодавців пропонують мінімальні зарплати, на які не багато охочих. Крім того, не секрет, що до державних центрів зайнятості часто звертаються люди, які взагалі не мають наміру шукати роботу, а хочуть лише отримувати допомогу по безробіттю, всіляко уникаючи працевлаштування.

За даними Державної служби статистики, ринок праці в регіоні відновився лише на 56% у першому кварталі цього року порівняно з лютим 2022 року.  Водночас значна кількість підприємств та об’єктів малого і середнього бізнесу зазнала суттєвих пошкоджень та втрат внаслідок бойових дій на території області. Більшість із них не відновила свої виробничі потужності до рівня лютого минулого року, що негативно впливає на потребу в робочій силі.

Щодо перспектив, то вони тут, на жаль, не надихають. Чернігівщина і до повномасштабного вторгнення не могла похвалитися швидким економічним розвитком. Після початку війни регіон, що має кордон з двома недружніми країнами, а прикордоння постійно потерпає від обстрілів, став зовсім непривабливим для інвестицій.

Єдине, на що можна сподіватися, – це місцевий бізнес. Однак він також сильно постраждав від наслідків війни і не зміг відновитися до попереднього рівня. Крім того, взнаки дається значна міграція населення – попри те, що кількість жителів області майже відновилася до показників початку минулого року, його структура змінилася  – найбільш економічно активні верстви залишили не лише територію області, а й країну, а на зміну їм прийшли внутрішньо переміщені особи, про сталу участь яких в економіці області говорити поки що зарано.

Ці міграційні процеси були додатково обтяжені мобілізацією, яка також забирає найбільш економічно активний і продуктивний прошарок чоловічого населення. Це лягає додатковим тягарем на бізнес, промисловість та аграрний сектор, які втрачають найцінніші кадри.

Не можна сказати, що влада у цій ситуації нічого не робить. Але, на жаль, ці зусилля скоріше нагадують імітацію діяльності, аніж якісь більш-менш адекватні дії. Втім, це стосується не лише Чернігівщини, а й усієї України – складається стійке враження, що влада переконана – міжнародні донори, які наразі фактично утримують нашу країну, робитимуть це вічно. Тому прогнози щодо перспектив відновлення як ринку праці, так і виробничих та бізнесових потужностей, які його забезпечують робочими місцями, вкрай песимістичні.