Аграрний сектор Чернігівщини: попри ріст цифр йдеться про виживання, а не відродження

Лариса Бєлич 
у співавторстві з Миколою Кірєєвим  (м. Чернігів)

Чернігівщина – один з регіонів, який постраждав внаслідок окупації та бойових дій, що, безперечно, вплинуло на сільськогосподарську галузь області. Попри те, що область перебувала в окупації лише трохи більше як місяць, війна впливає на її агропромисловий сектор і донині, за два з половиною роки після звільнення.

Хоча в ОВА й заявляють про відновлення показників сільськогосподарського сектору області до рівня 2021 року, насправді не все так райдужно, як свідчать цифри звітів. Одна з головних проблем для селян – кордон з Білоруссю та Росією, протяжність якого становить 461 кілометр. Усе це – зона небезпеки, особливо кордон з Росією (протяжністю 225 км), звідки щоденно обстрілюють української території. Однак лише цим біди аграріїв не вичерпуються: велика війна принесла ще низку проблем – відтік робочої сили, падіння цін, зміни в логістиці та ринках збуту тощо.

Про що свідчить статистика ОВА

Згідно з даними департаменту агропромислового розвитку Чернігівської ОВА, у 2024 році на території області засіяно 1 мільйон 255 тисяч гектарів зернових. Це на 109 тисяч гектарів менше, ніж у довоєнний 2021 рік. Якщо говорити про такий показник, як урожайність, то наразі вона становить 45 центнерів з одного гектара – йдеться, насамперед, про пшеницю та жито. У  2021 році цей показник становив 50 центнерів. Тобто, якщо йдеться про якісні показники, то вони майже відновилися до рівня дворічної давнини.

Щодо одного з головних показників, яким оперують в ОВА, – валового обсягу продукції – то його рівень, за прогнозами спеціалістів департаменту агропромислового розвитку, має сягнути 90% від рівня 2021 року.

Джерело:  Суспільне.Чернігів

Тобто, на перший погляд,  картина з сільським господарством Чернігівщини, а аграрний сектор тут є найважливішою галуззю, цілком втішна. Однак виробники сільськогосподарської продукції – а на території області працюють як потужні агрохолдинги, так і невеликі фермерські господарства – вказують на цілу низку проблем, які принесла їм війна і які не відображаються у звітності ОВА.

Зменшення посівних площ та втрати тваринництва

Власне, про зменшення посівних площ в обласній державній військовій адміністрації говорять – навіть називають точну цифру: 109 тисяч гектарів. Так само називають і причину: постійні обстріли прикордоння і, як наслідок, неможливість вести там господарську діяльність. На тлі загальної площі земельних угідь – 1 225 000 гектарів – втрата 109 000 не видається аж надто катастрофічною.

Хоча й несуттєвою її не назвеш. Особливо це стосується тих фермерів, чиї господарства розташовані на цих землях. Це, насамперед, Корюківський та Новгород-Сіверський райони, що межують з Росією. Все, що розміщено на відстані артилерійського пострілу від кордону – а це приблизно 20–25 км, – або регулярно потерпає від обстрілів, або будь-якої миті може стати мішенню. Для сільського господарства це означає, що посіяний та вирощений урожай може згоріти перед самими жнивами, а живність та техніка постійно перебувають під загрозою знищення.

Джерело:  Суспільне.Чернігів

Однак, якщо втрати посівних площ були відносно невеликими – менш як 10% від рівня 2021 року, то збитки у тваринництві більш істотні. Як зазначила голова фермерського господарства із Лукашівки (Чернігівський район) Олена Назаренко: «Нині у нас 50 дійних корів, всього 120 голів. Тоді [під час окупації] десь половину поголів'я було втрачено». Наразі вона намагається відновити поголів’я, однак це додаткові кошти. До того ж два змарновані роки нічим не компенсуєш.

Її колега, голова наглядової ради агропромислової групи компаній «Форсаж» Валерій Куліч, також звертає увагу на непоправні втрати, які завдала війна тваринництву області. Хоча його підприємству, попри величезні труднощі, викликані окупацією, вдалося зберегти як поголів’я корів, так і свиней, однак загалом галузь дуже постраждала. Це стосується не лише Чернігівщини, а й усієї України.

Валерій Куліч, голова наглядової ради агропромислової групи компаній «Форсаж». Джерело: Facebook-сторінка  Валерія Куліча

Водночас відкривається шанс для тих, хто хоче розвивати молочну галузь, переконаний Валерій Куліч: «Війна, на жаль, принесла дуже різке скорочення поголів’я в тваринництві. Сьогодні на ринку є дефіцит молока, і в найближчі роки він  лише зростатиме».

Логістика, збут та дефіцит робочої сили

Значна частина продукції сільськогосподарських виробників Чернігівської області йшла і йде на експорт. Тому, зрозуміло, на аграрний сектор найбільший вплив має логістика. І найбільші втрати у аграріїв області саме від розірвання логістичних ланцюжків, які налагоджувалися роками і були втрачені в одну мить після початку великої війни.

І втрати пов’язані не лише з тим, що Росія вийшла із зернової угоди і заблокувала порти України. Великих збитків аграрії зазнали і внаслідок блокади західного кордону польськими фермерами. Як каже Валерій Куліч, найважче було 2023 року. Росіяни заблокували порти, через які українська продукція йде на африканські та азійські ринки, а поляки в той саме час перекрили рух українського зерна в Європу. Змінилася ситуація лише після того, як ЗСУ практично знищили Чорноморський флот РФ, що дало змогу відкрити морський коридор.

Проте для групи компаній «Форсаж» блокування західного кордону мало дуже неприємні наслідки – виробник втратив ринки збуту у скандинавських країнах, куди постачав насіння для годівлі диких птахів:

Джерело:  Суспільне.Чернігів

Навіть скорочення посівних площ і поголів’я, втрати врожаю внаслідок погодних умов та падіння цін на сільгосппродукцію не спричинили стільки проблем, скільки розірвання налагоджених маршрутів доставки продукції до кінцевого споживача. І навіть ті, кого це не торкнулося безпосередньо, відчули наслідки: вони втратили потенційний прибуток від збуту.

Олена Назаренко, голова фермерського господарства у с. Лукашівка (Чернігівський район). Джерело:  Суспільне.Чернігів

Як розповіла Олена Назаренко, її господарство, попри значне скорочення поголів’я корів, все одно продовжувало постачати свою продукцію на Ічнянський молокозавод, який переробляє її на сухе молоко, а потім експортує. Вона запевняє, що не відчула наслідків блокування кордону – з нею розраховувалися за тими саме цінам, що були й раніше. Однак, на думку Валерія Куліча, пані Олена втратила опосередкований прибуток: через блокування завод, який експортує сухе молоко, переплачував за логістику, що вплинуло і на прибуток самого заводу, і на прибуток його постачальників.

 «Тому, ви, як виробник молока, отримували набагато меншу ціну, ніж могли отримувати, якби не було блокування кордону і змін в логістиці», – прокоментував слова колеги Валерій Куліч.

Наразі на елеваторах області та на складах сільгоспвиробників залишається ще понад 600 тисяч тонн нереалізованого зерна врожаю 2022-2023 років. З них понад 500 тисяч тонн – кукурудза. Як вважає директор департаменту агропромислового розвитку Чернігівської ОВА Олег Крапивний, причиною такої ситуації є  ціна як на саму продукцію, так і на доставку: «Ціна на елеваторі в Чернігівській області і ціна на елеваторі, скажімо, в Одеській області – абсолютно різні. І ця різниця досягає 2000 гривень».

Ще одна проблема, з якою  стикнулися сільгоспвиробники – дефіцит робочої сили. Вона особливо загострилася внаслідок непродуманої мобілізаційної політики держави, коли, з одного боку, органи ТЦК та СП забирають з підприємств офіційно працевлаштованих чоловіків, а з іншого – чоловіки, розуміючи наслідки, не хочуть офіційно працевлаштовуватися.

Спроби замінити чоловіків жінками також не приносять  успіху. Як каже Олена Назаренко, «робота в полі – це тяжка чоловіча праця. Я казала і казатиму, що можу сісти в трактор, однак  я не зможу розбортувати колесо, якщо воно пробилось в трактора чи комбайна. На ситуацію впливає від'їзд частини фахівців за кордон і мобілізаційна складова. На сьогодні дуже важко знайти фахівця».

Що роблять аграрії, щоб вижити

Для того, щоб не збанкрутувати, фермери намагаються пристосовуватися до нових умов. Зокрема, змінюють спеціалізацію і переорієнтовуються на ті культури, які є менш залежними від експорту та мають стабільний попит на внутрішньому ринку. Це, насамперед, технічні культури: ріпак, соя та соняшник.

Як каже Валерій Куліч, український сільгоспвиробник наразі перебуває «в рамках виживання». Якщо Євросоюз і зокрема Польща загалом активно дотують своїх аграрних виробників, за рахунок чого, наприклад, та сама молочна продукція у Польщі значно дешевша, ніж в Україні, то в нашій країні таких дотацій практично нема.

«Якихось державних дотацій в нас нема. Ми виживаємо за рахунок технологій і собівартості. І конкурувати з польським дотаційним продуктом в наших умовах дуже важко», – пояснює Валерій Куліч.

Великі виробники, такі, як ГК «Форсаж», намагаються також розвивати власні логістичні спроможності – зокрема, підприємство купило вагонний парк у 102 вагони, що дало змогу значно економити кошти на доставці продукції до портів. А загалом інвестиції у логістику ГК «Форсаж» за останні два роки становлять понад півмільярда гривень.

Менші виробники, особливо фермери, не можуть собі дозволити таких інвестицій, тому зосереджуються на технологіях та культурах, що мають попит на внутрішньому ринку і не потребують високих логістичних витрат.

Чи допомагає держава

Як зазначено на сайті Чернігівської ОВА, для сільгоспвиробників у прифронтових регіонах діє низка державних програм з підтримки, які доступні підприємцям Чернігівщини.

Джерело: Чернігівська ОВА

За словами фермера Сергія Ременця, підприємство якого спеціалізується на вирощуванні ягід та баштанних культур, він скористався однією з державних програм – отримав кошти на теплиці, в яких вдалося виростити розсаду ранньої солодкої кукурудзи: «Грант справді робочий, все справді так, як ми домовлялися з державою».

Сергій Ременець, фермер. Джерело: Суспільне.Чернігів

Його слова підтверджує і Олена Назаренко – її підприємство отримувало дотації на корів. Минулоріч дотацій не було, а цього року вона поки очікує результатів розгляду. Але має надію її отримати, оскільки, за її словами, раніше кошти держава надавала.

Валерій Куліч зазначає, що його підприємство цих грошей не отримує – працює винятково за власні та кредитні кошти. Однак більшість державних програм розрахована на дрібні підприємства, а ГК «Форсаж» таким не є. Крім того, він вважає, що всі ці програми підтримки мають працювати і поширюватися винятково на ті господарства, що справді постраждали від військових дій. А головним завданням держави стосовно підтримки аграрного сектору вважає просування інтересів виробників на ринках збуту та забезпечення доступу виробника до них. А також – рівність умов для всіх: «Якщо держава не може забезпечити рівнодоступність до якоїсь допомоги всім учасникам, то краще її взагалі не надавати нікому. Бо це буде лише негатив».

Загалом, попри всі труднощі і негаразди, аграрне виробництво, як і раніше становить основу економіки Чернігівської області. Втім війна внесла свої корективи і сюди – якщо до 2022 року сільськогосподарська продукція становила 70% експорту Чернігівщини, то наразі її частка зросла до 80%. Однак це відбулося не за рахунок збільшення валового виробництва, а за рахунок зміни структури загального експортного виробництва області, що, попри нібито позитивну динаміку зростання, на жаль, свідчить про стагнацію економіки, а не про її зростання.

(Заставкове фото:  SuperAgronom.com)