Евакуація з прикордонних сіл Чернігівщини: хто їде, куди і чому більшість залишається

Лариса Бєлич 
у співавторстві з Миколою Кірєєвим  (м. Чернігів)

Питання евакуації з прикордоння Чернігівської області щодень стає все гострішим. Виїздити з районів, що межують з російською федерацією та Білоруссю, жителів області закликають чи не з моменту звільнення Чернігівщини від російських окупантів. Однак десь до середини минулого року цей процес ішов повільно – Чернігівська область, на відміну від сусідньої Сумщини, від ворожих обстрілів страждала порівняно мало, тому й охочих залишити рідну домівку було не багато.

Проте поступово ситуація почала змінюватися на гірше – росіяни посилили обстріли прикордоння Чернігівщини, на її територію дедалі частіше проникають ворожі ДРГ,  що вбивають та калічать цивільних.

«За минулий 2023 рік ворог здійснив близько 1700 обстрілів території Чернігівської області. На прикордонні загинуло 17 осіб та 30 осіб – поранено. Це тільки за минулий рік. Росіяни постійно вдаються до обстрілів та ударів по нашій території», – зазначає заступник голови Чернігівської ОВА Іван Ващенко.

За три з половиною місяці нинішнього року загинуло ще троє жителів області, а четверо було поранено. Все це актуалізує питання евакуації з прикордоння.

Хто та звідки має виїжджати

Одразу варто зазначити, що евакуація з прикордонних районів наразі не є обов’язковою.

«У нас немає ні обов’язкової, ні примусової евакуації, тому що не ведуться бойові дії. Однак постійно є обстріли, тому сьогодні триває активна робота громад, районних військових адміністрацій, обласної військової адміністрації. Ми постійно говоримо з людьми, наголошуємо на необхідності виїхати», – наголошує  голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус.

Про необхідність виїхати, крім посадовців області, говорив і командувач Об’єднаних сил ЗСУ, генерал-лейтенант Сергій Наєв:

Джерело:  ФБ Сергія Наєва

Орім закликів військового командування та очільників області, є рішення Кабміну, яке визнає частину Новгород-Сіверського, Чернігівського та Корюківського районів  зоною бойових дій. Це Новгород-Сіверська, Семенівська, Сновська та Городнянська громади, які межують з російською федерацією. Місто Семенівка, в якому на початку 2022 року проживало 7 792 мешканці, взагалі розташоване за шість кілометрів від росії.

Джерело: ГУГЛ-карти

За словами В’ячеслава Чауса, в обласній військовій адміністрації цю територію умовно ділять на три зони. Найнебезпечніша – п’ятикілометрова, там живе майже півтори тисячі людей. З цієї зони наразі виїхала майже половина жителів.

Друга зона – це ті села та міста, що постійно страждають від обстрілів, там залишається майже 13 тисяч мешканців, дві тисячі виїхало. Найбільше людей виїхало з Семенівки – понад 800 осіб.

Третя – двадцятикілометрова зона з населенням понад 16 тисяч осіб. У ній налічується 127 населених пунктів. Загалом із небезпечних зон виїхало понад 3,5 тисячі жителів.

Куди їхати?

Їхати насправді є куди. Принаймні, так запевняють чиновники області, відповідальні за евакуацію, та представники територіальних громад. За даними влади, майже 12 500 осель в області готові прийняти переселенців.

«Це будинки у різному стані (але всі придатні до проживання) та на різних умовах (безкоштовне проживання, оренда). Більше того, деякі громади готові купувати будинки для багатодітних родин. Є можливість попередньо оглянути запропоноване житло», – розповідає голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус.

В’ячеслав Чаус. Джерело: Чернігівська ОВА

Житло шукають представники місцевих громад – в області багато покинутих осель, які можна надати, бодай тимчасово, для переселенців. Деякі евакуйовані шукають житло самостійно, однак сплачувати орендну плату за нього під силу далеко не кожному. Тим більше – купити. А якихось компенсацій або кредитів на цей випадок не передбачено. Тому в ОВА радять тим, хто зважився на евакуацію, звертатися по допомогу до органів влади за місцем проживання, оскільки вони мають володіти інформацією про доступні варіанти і допомогти потенційним переселенцям.

«Для того, аби реально розуміти, що ми маємо у разі масштабної евакуації куди розселити людей, була проведена інвентаризація житлового фонду. До цього фонду входять і гуртожитки навчальних закладів, і незаселені будинки в селах. І те, й інше – лише як тимчасове житло. Терміни розглядаються у кожному випадку окремо», – пояснює заступник голови ОВА Іван Ващенко.

У Городнянській та Семенівській громадах навіть існують програми щодо купівлі житла для переселенців. Щоправда, наразі куплено всього п’ять осель, однак те, що такі спроби принаймні є – вже позитив.

 А для тих евакуйованих, що отримали статус внутрішньо переміщених осіб, діє програма  забезпечення житлом у місті Чернігів та селищі Ладан Прилуцького району.

Хто їде?

У пріоритеті обласної влади – насамперед сім’ї з малолітніми дітьми. Їх намагаються вивезти в першу чергу, хоча все відбувається на добровільних засадах і людей просто переконують у необхідності евакуюватися. Якщо в більшості випадків це вдається (наразі в небезпечній зоні залишається лише 93 дитини), то з людьми старшого віку куди складніше.

Утім, тут людей можна зрозуміти – це переважно самотні люди літнього віку, все багатство яких складається з сякого-такого господарства та присадибної ділянки. До того ж їм нікуди подіти худобу – доводиться продавати її за заниженими цінами, якщо людина таки вирішує евакуюватися.

Ще одна проблема – самотні маломобільні люди, єдиною надією на виживання яких є державна служба соціального захисту. Зокрема в Семенівці, яка постійно потерпає від обстрілів росіян, довелося  евакуйовувати   кількох стареньких, що перебувають на обліку в місцевому територіальному центрі з соціального обслуговування самотніх непрацездатних громадян. Найстрашніше те, що частина цих людей, яких вивезли до Чернігівського геріатричного пансіонату, переселилися до Семенівського терцентру після того, як росіяни розбомбили їхні хати в селах.

Евакуація людей з Семенівки. Джерело:  Суспільне Чернігів.

Наразі евакуйовувати всіх 30 пацієнтів територіального центру не збираються, вивезли лише тих, хто не може самостійно пересуватися – через постійні обстріли їх не встигають вчасно доправити до укриття, тож вирішили перевезти до безпечнішого обласного центру.

Чому більшість не хоче виїжджати?

Однак, попри програму евакуації, яка триває вже близько двох років, більшість жителів прикордоння все ще воліють залишатися вдома. Або, в крайньому разі, переїхати до  сусідніх сіл.

На сьогодні, як уже зазначалося, у небезпечній зоні залишається ще понад 16 000 тисяч жителів, а виїхало лише три з половиною. Причини цього зрозумілі – важко їхати в невідомість. До того ж більшість мешканців прикордоння – люди далеко немолоді і розуміють, що на новому місці не знайдуть роботу. Про пенсіонерів взагалі годі й казати.

Джерело:  Поліція Чернігівської області

Тому й терплять до останнього, погоджуються на переїзд лише тоді, коли в селі або майже не залишається людей, або воно вже зруйноване обстрілами настільки, що жити там неможливо.

«Можу сказати, що люди неохоче виїжджають і покидають свої домівки. Якщо вони виїжджають, то виїжджають на «відстань велосипеда», щоб можна було доглядати за своєю худобою і порати господарство», – додає заступник голови ОВА Іван Ващенко.

Примусити до евакуації теж неможливо – вона наразі є добровільною. Однак прикордонні населені пункти поступово все ж стають пусткою. Так, у Новгород-Сіверському районі залишилися без людей села Мурав’ї, Леонівка, Красний Хутір, Бучки. А в селах Клюси, Клинівка та Єліне Корюківської громади залишилося по два-три мешканці – ці населені пункти перебувають під постійними обстрілами.

Судячи з цієї тенденції, якщо не буде рішення про примусову евакуацію або повторного вторгнення, потік біженців з прикордоння не стане інтенсивнішим, і область самотужки впорається з відносно невеликою кількістю переселенців, які все ж вирішать виїхати.

Однак якщо буде ухвалено рішення про відселення людей з прикордонної зони, де наразі інтенсивно будують укріплення, то перед обласною та місцевими адміністраціями постане проблема, насамперед, пошуку житла для цих людей. Навряд чи всі інвентаризовані приміщення, про які заявляють в ОВА, придатні для постійного проживання та зможуть прийняти таку велику кількість біженців, до того ж одночасно. Крім того, гостро постане питання забезпечення переселенців предметами першої необхідності – продуктами, засобами гігієни, ліками тощо. Частину цих потреб наразі закривають волонтери, однак цей тонкий потік допомоги з кожним днем вичерпується, і знаходити допомогу для переселенців стає дедалі важче.