Внутрішньополітичні події в Україні воєнного часу від лютого 2022 року

Аналітика
Перегляди: 645
23 квітня 2023

Оригінал статті: Критика

Автори:

Андреас Умланд
Політолог, фахівець з радикальних рухів, Київ
Доктор філософії, політолог, аналітик Стокгольмського центру східноевропейських досліджень (SCEEUS) Шведського інституту міжнародних відносин (UI), редактор книжкової серії «Радянська і пострадянська політика та суспільство», яку видає «ibidem-Verlag» у Штутґарті й розповсюджує «Columbia University Press». Досліджує політичні процеси на постсовєтському просторі, зокрема в Україні та Росії, проблеми радикальних рухів тощо.

Петро Бурковський
Політолог

Аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. До 2020 року працював у Національному інституті стратегічних досліджень. Маґістр політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2004), випускник Европейського центру досліджень міжнародної безпеки імені Джорджа Маршала (2007), слухач курсу при Оборонній академії Великої Британії (2015). Від 2006 року пише про маніпулятивні технології у ЗМІ для порталу «Детектор медіа». Від 20 лютого до 29 квітня 2022 року працював на Al Jazeera Arabic TV Channel як експерт-коментатор новин про Україну та російсько-українську війну.

Серед позитивних наслідків солідарности українців у воєнний час – велика політична згуртованість і сильна вимогливість до продовження реформ, що обіймає новий антикорупційний рух, який також спирається на обов’язкові умови під час приготувань до вступу до ЕС.

Війна Росії, спрямована на знищення української державности, має виразні ознаки геноциду української нації. Вона вже призвела до вкрай важких людських і матеріяльних втрат. Водночас війна зумовила і деструктивні, і творчі зміни в українському суспільстві. Економіка, культура та політичний устрій України сьогодні трансформуються настільки, що деякі спостерігачі говорять про появу «третьої республіки», або нової держави та суспільства. Серед позитивних наслідків солідарности українців у воєнний час – велика політична згуртованість і сильна вимогливість до продовження реформ, що обіймає новий антикорупційний рух, який також спирається на обов’язкові умови під час приготувань до вступу до ЕС.

У цій розвідці розглянуто виклики, можливості й проблеми, пов’язані із централізацією та децентралізацією у воєнний час, партійною політикою, медіями та українськими «олігархами», а також із посиленням верховенства права і боротьбою з корупцією. Природне прагнення до централізації влади у воєнний час призвело до напружености відносин між центральним урядом і місцевим самоврядуванням, а також до змін у партійній системі. Проте поки що не йдеться про повну монополізацію влади чи зникнення партійної політичної конкуренції. У медійній сфері відбулися централізація виробництва телевізійних новин, занепад друкованих медій і зростання кількости інформаційних каналів у соціяльних мережах. Під час повномасштабної війни швидко змінюються характер і склад так званої олігархії та її здатність впливати на національне законодавство й урядові рішення. Боротьба з корупцією та зміцнення верховенства права залишаються сферами, які потребують особливої уваги й мають як обнадійливі, так і тривожні результати. Українські сили разом із західними союзниками, зацікавленими в підтримці України, повинні разом протидіяти тенденціям надмірної політичної централізації і працювати над налагодженням прямих зв’язків між собою на національному, реґіональному та місцевому рівнях.

Вступ. На шляху до Третьої республіки?

У лютому 2023 року під час презентації Центру Разумкова експерт із правових питань і колишній суддя Конституційного Суду Петро Стецюк висловив думку, що настав час почати говорити про «третю республіку» в сучасній історії України. Згідно зі Стецюковою термінологією, Українська Народна Республіка 1918–1921 років є першою, а пострадянська українська держава 1991–2022 років – другою республікою. Стецюк стверджував, що найновіші результати опитувань, що їх зібрав Центр Разумкова, вказують на те, що 2022 року в українському суспільстві відбулися глибокі зміни [1]. Зокрема, дослідження громадської думки ЦР демонструє, що традиційний поділ на Схід і Захід у політичному світогляді української нації став значно менш виразним явищем на початку 2023 року.

Розбіжності у таких питаннях, як зовнішньополітична зорієнтованість країни, базові політичні уподобання та історична пам’ять, поступово зменшувалися в роки, що передували повномасштабному вторгненню Росії, проте географічні відмінності все ще були помітні в опитуваннях на початку 2022 року. Нові дані, що їх Центр Разумкова опублікував після десяти місяців повномасштабної війни з Росією, показують, що тридцятирічний реґіональний поділ в Україні значною мірою зник. Протягом 2022 року західна орієнтація України та ліберально-демократичний режим стали прийнятними і на сході, і на півдні України. Оскільки, на думку Стецюка, ці зміни матимуть далекосяжні політичні наслідки, варто замислитися про ухвалення нової конституції для створення «третьої республіки» в Україні.

Між централізацією і децентралізацією

Прозахідна і патріотична політична орієнтація українців стала чинником, який об’єднав країну. Попри руйнівну війну та оголошення воєнного стану в лютому 2022 року, в суспільстві значно зросла підтримка демократії. Про це свідчать декілька опитувань і аналізів результатів опитувань, проведених в Україні протягом минулих місяців [2]. Довіра до уряду та Збройних сил також зросла. Уже у червні 2022 року опитування, що його провів Київський міжнародний інститут соціології на замовлення Національного демократичного інституту, показало, що 97% українців «довіряють або повністю довіряють» Збройним силам, а 85% відчувають довіру до президента [3].

Однак були й менш позитивні внутрішні наслідки війни. Деякі інсайдери повідомляють, що президентська адміністрація, яка тепер називається Офіс президента (ОП), стає дедалі домінантнішою в державній системі України [4]. Журналісти стверджують, що голова ОП Андрій Єрмак, наприклад, узяв на себе ведення зовнішньої політики і планування відновлення країни [5]. Єрмак і пов’язані з ним політики, як-от голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, виявили бажання зберегти владу після закінчення нинішнього президентського терміну [6]. Вони просувають ідею переобрання Володимира Зеленського на другий термін, хоча він спочатку заявляв, що не бажає знову балотуватися [7].

Початок повномасштабного російського вторгнення загострив попередню напруженість у відносинах між ОП і деякими відомими лідерами великих міських громад. Відносини між ОП і популярним мером Києва Віталієм Кличком були напружені ще від президентських виборів 2019 року і нещодавно ще більше погіршилися. Президент Зеленський прямо критикував Кличка за зрив кризового реаґування на ракетні обстріли об’єктів критичної інфраструктури міста [8].

У липні 2022 року спалахнув конфлікт між ОП і Владиславом Атрошенком, популярним мером Чернігова [9]. Атрошенко звинуватив ОП у некомпетентності, зловживанні владою та спробах усунути його з посади. Місто перебувало в облозі російських військ і зазнало масованих обстрілів та руйнувань від 25 лютого до кінця березня 2022 року. Мер разом із головою Чернігівської обласної військової адміністрації В’ячеславом Чаусом спільно зорганізували функціонування та оборону обложеного міста.

Однак після закінчення облоги Чаус за підтримки ОП почав обмежувати Атрошенкову роботу і, наприклад, перешкоджати відрядженням мера за кордон. У вересні 2022 року Національне аґентство з питань запобігання корупції (НАЗК) порушило проти Атрошенка адміністративну справу. Пізніше це рішення НАЗК стало юридичним обґрунтуванням для суду, який відсторонив Атрошенка від посади [10]. Це суперечливе рішення ухвалив Яворівський районний суд Львівської области, розташований далеко від Чернігова.

Іншою ілюстрацією є нещодавнє протистояння між Борисом Філатовим, мером Дніпра, великого промислового міста на сході України, з одного боку, і ОП – із другого. За словами Філатова, напруженість виникла через бажання центрального уряду й ОП узяти під контроль місцеві процедури закупівель у Дніпрі. Наприкінці 2022 року Філатов натякнув, що його відносини з ОП почали погіршуватися після того, як він звернувся до Національного антикорупційного бюра України (НАБУ) з проханням запобігти спробі підкупу у зв’язку з будівництвом міського метрополітену [11]. Подібне твердження висловив Павло Кузьменко, мер Охтирки, районного центру в Сумській області. Кузьменко повідомив, що голова Сумської обласної військової адміністрації погрожував зняти його з посади, якщо він не укладе контракти на реконструкцію з певними приватними компаніями [12].

Отже, природне прагнення до централізації під час воєнного часу іноді призводило до напружености у відносинах із децентралізованими владними структурами в Україні.

Зміна політичного ландшафту: президентська та інші партії

Попри об’єднавчий вплив війни, фракція «Слуга народу», яка підтримує президента Зеленського у Верховній Раді, і далі зазнає фраґментації. Хоч у лютому 2023 року пропрезидентська партія все ще офіційно мала 239 депутатів Ради, а отже, абсолютну більшість у парламенті [13], дисципліна голосування у фракції є низькою. Колись панівна президентська партія не може покладатися на автоматичне схвалення своїх законопроєктів. Закони й інші важливі парламентські рішення на вимогу ОП ухвалювали завдяки підтримці інших фракцій. Аналіз парламентських голосувань показує, що голоси на підтримку від колишніх членів забороненої «Опозиційної платформи – За життя» (ОПЗЖ) навіть зіграли певну роль для уряду [14].

Партія колишнього президента України Петра Порошенка «Европейська солідарність» і далі критично налаштована до президента Зеленського, його партії та уряду. Проте як найбільша опозиційна партія, якою «Европейська солідарність» стала після розпуску ОПЗЖ, вона підтримала президента в його військовій та зовнішній політиці від початку повномасштабного вторгнення. У міжнародних справах і під час закордонних візитів депутати від «Европейської солідарности» діють і висловлюються переважно в унісон із депутатами від «Слуги народу» і підтримують президента. Однак напруженість і політична конкуренція між Порошенком та Зеленським далі залишаються основною лінією розмежування у внутрішній політиці України. Іноді ця конкуренція загострюється надміру, коли, наприклад, уряд обмежує Порошенкові поїздки за кордон [15].

Три найвідоміші, хоч і електорально марґінальні, ультранаціоналістичні партії України – «Свобода», «Правий сектор» і «Національний корпус» – оголосили про призупинення своєї внутрішньополітичної діяльности на час війни. Вони стверджують, що тепер зосереджують усі зусилля на національній обороні. Різні напівреґулярні підрозділи, що їх створили ці партії або що постали за допомоги цих партій у 2014 році, як-от полк «Азов» і Добровольчий український корпус, тепер інтеґровано до складу реґулярних Збройних сил України. Хоча деякі з них досі зберігають свою символіку, особливий вишкіл і мають обмежену автономію в діях, проте всі чітко виконують накази Генерального штабу Збройних сил України.

У березні 2022 року Рада національної безпеки і оборони (РНБО) України призупинила діяльність декількох політичних угруповань, відомих просуванням російських інтересів. Заборона стосувалась «Опозиційної платформи – За життя», меншої кількісно Партії Шарія та низки інших дрібних груп. Такі дії РНБОУ ґрунтувалися на звинуваченнях у тому, що ці сили допомагали готувати повномасштабне вторгнення Москви.

Спочатку радикальні рішення РНБО зазнали критики. Проте розслідування дій Росії на окупованих українських територіях підтвердили, що такий крок був виправданий. Скажімо, у Харківській області й інших реґіонах деякі чиновники та члени заборонених проросійських партій співпрацювали з окупаційною армією [16]. Вони брали участь в управлінні окупаційною адміністрацією та переслідуванні громадян України, які мали антиросійську позицію. Деяких партійних активістів було залучено до підготування диверсій на підконтрольних Україні територіях.

Отже, повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року змінило партійно-політичний ландшафт в Україні, але не призвело до монополізації законодавчої влади чи зникнення партійної політичної конкуренції.

Медії

Як і інші українські компанії, динамічні та конкурентоспроможні медії України вельми постраждали від економічних наслідків війни у 2022 році. Різке падіння попиту на рекламні платформи й послуги призвело до зникнення, зниження рейтинґу та/або злиття численних медій. У деяких випадках іноземні державні чи приватні фонди допомогли окремим журналістам і редакціям продовжити роботу.

Невдовзі після початку вторгнення український уряд вирішив об’єднати мовлення більшости основних телеканалів у єдиний політичний і військовий канал «Телемаратон – Єдині новини». Це було зроблено не лише з політичних та адміністративних причин, а й у відповідь на зменшення фінансових ресурсів різних каналів, чиї бюджети страждали від війни, а рекламний бізнес падав. Нова уніфікована цілодобова програма поєднує журналістські репортажі та мобілізаційні фільми з експертним аналізом. Вона містить часті інтерв’ю з урядовцями, військовими й іншими експертами, а також іноземними коментаторами. Міністерство культури та інформаційної політики здійснює нагляд за організацією і наповненням нового телерадіомовного конґломерату.

Згідно з опитуваннями громадської думки, від лютого 2022 року телебачення втрачає свою традиційну роль основного джерела політичної інформації [17]. Натомість соціяльні мережі, як-от телеграм, фейсбук і твітер, різні онлайнмедії, ютубканали і такі месенджери, як вайбер, узяли на себе провідну роль у поширенні політичних новин та аналітики. Наприкінці 2022 року панівними джерелами інформації для українців були телеграмканали (60%), профілі фейсбука (25%), програми на ютубі (16%), повідомлення у вайбері (13%) й акаунти в інстаграмі (8%). Окрім того, деякі відомі телевізійні станції створили популярні канали в телеграмі та на ютубі. Скажімо, ТСН, новинний канал провідного телеканалу «1+1», має значну авдиторію в соціяльних мережах, яка обіймає 10% українських користувачів фейсбука, 15% тих, хто користується ютубом, і 7% тих, хто зареєстрований у телеграмі.

Протягом 2022 року зросла роль відеоблоґерів. Найпопулярнішими і найвпливовішими є екскомік та відомий волонтер Сергій Притула (із часткою аудиторії 16%), журналіст Дмитро Гордон (10%), політичний коментатор Олексій Арестович (10%), журналіст Юрій Бутусов та військовий експерт Олег Жданов (кожен із часткою аудиторії 4%), а також націоналістичний активіст Сергій Стерненко (4%). Водночас дослідження громадської думки показало, що, попри зменшення частки авдиторії новин, довіра до «Телемаратону – Об’єднані новини» (частка авдиторії 32%) і далі є високою серед 84% тих, хто споживає новини з об’єднаної станції [18].

Одним із суперечливих рішень влади стало виключення колись впливових опозиційних телеканалів «Прямий» і «5 канал» із колективного проєкту «Єдині новини». Ці два канали пов’язують із колишнім президентом Петром Порошенком, і сьогодні вони присутні лише в інтернеті й на ютубканалах. Це ж стосується меншого каналу «Еспресо», який пов’язують із політиком і бізнесменом Костянтином Жеваго. «Еспресо» виключено із цифрового мовлення, і канал не бере участи в «Телемаратоні – Єдині новини», але й далі присутній на ютубі та в соціяльних мережах.

Отже, від лютого 2022 року медіяландшафт України зазнав фундаментальної реструктуризації, яка призвела до централізації телевізійних новин, занепаду друкованих медій і зростання інформаційних каналів на базі соціяльних мереж.

Олігархи

За декілька годин до початку російського вторгнення президент Зеленський провів зустріч із більшістю найбагатших людей України [19]. За словами учасників цієї історичної розмови, президент попросив запрошених «підтримати країну» в разі російської аґресії. У наступні місяці російський напад виставив низку «олігархів» у несподівано позитивному світлі.

Власник голдинґу СКМ Рінат Ахметов, відомий звичкою уникати публічности, одразу зайняв чітку й активну позицію. На початку березня 2022 року він назвав Владіміра Путіна «військовим злочинцем»[20], а у травні засудив дії російської армії як геноцид [21]. У липні 2022 року він заявив, що перемога України вимагатиме звільнення всіх окупованих українських територій.

Ахметов стверджує, що не виїжджав за межі України від початку повномасштабного вторгнення. Медії повідомляють, що його металургійний голдинґ «Метінвест» припинив роботу на тимчасово окупованих територіях [22]. За даними авторитетного сайту «НВ», станом на листопад 2022 року Ахметов зробив найбільший індивідуальний фінансовий внесок у зміцнення обороноздатности України, випередивши своїх колеґ-олігархів Петра Порошенка і Віктора Пінчука [23]. Наразі Ахметов судиться з російською державою в Европейському суді з прав людини щодо відшкодування збитків, завданих його компаніям унаслідок російської аґресії.

Патріотична позиція Ахметова знайшла відгук у команді президента, коли міністр юстиції офіційно заявив, що після передання державі телекомпанії «Україна», яка належить Ахметову, його більше не можна вважати за олігарха [24]. Колишній близький бізнес-партнер Ахметова Вадим Новинський, навпаки, відкрито підтримує проросійську Українську православну церкву, підпорядковану Московському патріярхатові. Від грудня 2022 року Новинський є під санкціями українського уряду й перебуває за межами країни.

На відміну від Ахметова, Віктор Пінчук, інший олігарх і зять колишнього президента України Леоніда Кучми (1994–2005), покинув Україну ще до вторгнення [25]. У березні 2022 року він розпочав піяркампанію про свій внесок в оборону України. У травні 2022 року Пінчук засудив Росію через свою пресслужбу, але не Путіна особисто. Лише у вересні 2022 року, після перших військових успіхів України, Пінчук почав робити чіткіші заяви проти Путіна [26].

За даними інтернет-видання НВ, Пінчук є третім найактивнішим донором Збройних сил України серед олігархів, після Порошенка й Ахметова. Водночас його компанії звинувачували у завищенні цін під час державних закупівель [27]. Порівняно з іншими олігархами Пінчукові вдалося зберегти особливо тісні стосунки з Офісом президента завдяки, серед іншого, успішним міжнародним піярпроєктам. Серед них відомі щорічні конференції Ялтинської европейської стратегії в Києві та Український сніданок на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі.

Особливо сумнозвісний олігарх Ігор Коломойський брав активну участь у перших оборонних зусиллях України проти Росії у 2014 році, коли фінансово підтримував нові добровольчі батальйони й допоміг захистити своє рідне місто Дніпро від захоплення нереґулярних російських збройних формувань. Однак після вторгнення 2022 року Коломойський уникав публічности. У квітні 2022 року мер Дніпра Борис Філатов поскаржився, що Коломойський нічим не допоміг у захисті міста [28]. Улітку 2022 року витоки інформації в медіях стверджували, що Коломойського позбавлено українського громадянства і що відтоді його реґулярно допитує НАБУ [29]. Проте його популярний телеканал «1+1» усе ще входить до складу лояльного до уряду каналу «Телемаратон – Єдині новини».

За даними українських економічних дослідників, сумнозвісні українські олігархи зазнали значних втрат, пов’язаних із війною, починаючи від лютого 2022 року [30]. Проте, зважаючи на еквівалентні втрати інших економічних суб’єктів, вони та їхні компанії зберегли панівні позиції на своїх традиційних ринках збуту. Чи залишаться олігархи такими ж впливовими, як у довоєнні часи, стане зрозуміло лише після закінчення війни та відновлення економіки. Та вже тепер очевидно, що в умовах повномасштабної війни характер і структура економічної влади олігархів, а також їхня здатність впливати на політичні рішення суттєво змінюються.

Корупція і верховенство права

У 2022 році відбулося декілька обнадійливих подій, що зміцнили систему запобігання та переслідування корупції. Зокрема, у липні 2022 року, після політично вмотивованої затримки з призначенням керівника Спеціялізованої антикорупційної прокуратури за результатами відкритого конкурсного відбору на цю посаду було призначено колишнього детектива НАБУ Олександра Клименка. У серпні 2022 року після подібної політичної затримки та спроб вплинути на процедуру відбору директора НАБУ розпочала роботу Конкурсна комісія, до складу якої ввійшли міжнародні експерти. Багатоетапна процедура оцінювала знання кандидатів у галузі права, інтелектуальні здібності, доброчесність і лідерські якості. У березні 2023 року за рекомендацією комісії Кабінет міністрів призначив Семена Кривоноса, проте його незалежність було поставлено під сумнів, а попередні зв’язки з Офісом президента піддано критиці [31].

Улітку 2022 року Зеленський відсторонив від виконання обов’язків суперечливого голову СБУ Івана Баканова, з яким дружив із дитинства. Також було звільнено скандальну генеральну прокурорку Ірину Венедіктову. Згідно зі свідченнями детективів НАБУ, Венедіктова блокувала розслідування щодо корумпованого голови Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК). Цей сумнозвісний суд став нелеґітимною інституцією після оприлюднення так званих «плівок Вовка» – авдіозаписів розмов, які відбувалися в кабінеті голови ОАСК Павла Вовка. Системна корупція, яку викрили ці плівки, призвела до того, що весь ОАСК було розпущено. І останнє, але не менш важливе досягнення: після тривалої перерви відновила роботу Вища рада юстиції, до складу якої ввійшли представники громадянського суспільства.

У 2022 році посилилося переслідування корупції. Зокрема, було заарештовано заступника Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури за підозрою у хабарництві при закупівлі ґенераторів. Удалося запобігти спробі підкупу мера Дніпра за сприяння в проведенні тендеру на будівництво метрополітену. Було висунуто підозри голові Рахункової палати і колишньому народному депутатові Валерію Пацкану. 2022 року Конституційний Суд визнав конституційним новий закон про скасування депутатської недоторканности.

Попри згадані позитивні зрушення, журналісти й далі повідомляють про сумнівні дії політиків із оточення президента. Зазвичай вони спрямовані на встановлення контролю над незалежними органами влади чи державними компаніями або на вплив на багатомільйонні державні закупівлі. Скажімо, 2022 року відбулося серйозне протистояння між представниками громадянського суспільства за підтримки Европейського Союзу та дипломатичних місій G7, з одного боку, та Офісом президента і парламентською більшістю, із другого боку, через зміни до процедури обрання суддів Конституційного Суду України (КСУ). Поки що КСУ вдається зберігати незалежність і високий рівень фаховости.

Були й інші звинувачення у зловживанні службовим становищем, як-от формування ієрархії лояльних чиновників в енергетичному секторі та державних енергетичних компаніях [32], установлення персонального контролю над енергетичною компанією «Укрнафта» й мережею облгазів, неформальний вплив на Рахункову палату, тиск на Голову Національного банку України або використання позбавлення громадянства для боротьби з політичними опонентами (наприклад, щодо Геннадія Корбана, чільного політика з Дніпра).

Спроби підриву процедур державних закупівель також було оприлюднено в журналістських розслідуваннях. Серед них завищення цін на харчі, що їх Міністерство оборони закуповує для армії [33], бюрократичне сприяння афілійованим компаніям у тендерах на ремонт доріг або закупівлі з боку компаній, пов’язаних зі згаданим олігархом Ігорем Коломойським. Особливо дивний випадок із заступником голови ОП Олегом Татаровим – чиновником часів Януковича, якого нещодавно звинуватили в корупції, але, схоже, він перебуває під захистом свого керівника, голови ОП Андрія Єрмака.

Отже, боротьба з корупцією та зміцнення верховенства права надалі є актуальними темами в Україні, і в деяких напрямках досягнуто певного проґресу, але є і певні реґресивні тенденції.

Висновки і політичні рекомендації

Корупційні скандали і їх детальне висвітлення в українських та іноземних медіях є постійним подразником усередині країни та за її межами. Постійні викриття, на кшталт розглянутих вище, шкодять міжнародному іміджеві України та її закордонним справам, а Кремль використовує їх в антиукраїнській пропаґанді. У цьому контексті важливо не лише вітати діяльність журналістів-розслідувачів, громадських активістів і антикорупційних органів, а й обережно інтерпретувати деякі неґативні новини.

Як свідчить напрочуд сильна відповідь української держави на російське вторгнення від 2022 року, західні й інші іноземні спостерігачі повинні з розумінням сприймати щоденні дебати про корупцію в Україні та боротьбу з нею. Часті викриття, подібні до згаданих вище, не лише свідчать про слабкі місця в політичній, адміністративній та соціяльній системах України, а й є ознаками продовження реформ. Вони також є ознаками продовження реформ і зростання впливу громадянського суспільства, попри централізацію влади під час війни.

Наразі актуальною залишається давня так звана «сендвіч-модель» реформ, помітна ще за часів президентства Ющенка й Порошенка. Відповідні українські НГО та медії, з одного боку, і потужні міжнародні партнери України, як-от G7, ЕС та Міжнародний валютний фонд, із другого боку, повинні продовжувати тиск на непослідовні парламентські фракції, урядові структури й олігархічні групи. До того ж спеціяльні альянси між добре поінформованим українським суспільством та іноземними союзниками, які мають фінансові й політичні важелі впливу, тепер можуть використовувати механізм жорстких умов, передбачених процедурою вступу України до ЕС, щоб тиснути на уряд, парламент і олігархів.

Зокрема, вітчизняні й іноземні прихильники незалежности і европейської інтеґрації України повинні комунікувати, просувати й наполягати, зокрема, на таких принципах:

  1. Хоч адміністративна централізація є неминучою у воєнний час, таке зосередження влади в одних руках не має призводити до політичної монополії чи переслідування леґітимної внутрішньої опозиції.
  2. Хоч незалежність адміністративних органів, медій і громадських організацій у воєнний час обмежується, автономію суб’єктів нагляду за владою має бути захищено в інтересах кращого врядування та ефективніших дій на фронті.
  3. При заповненні вільних урядових і судових посад президент і парламент повинні підтримувати кандидатів не за їхні політичні погляди, а за фахові якості й доброчесність.
  4. Там, де це можливо, вражаючі результати реформи децентралізації в Україні від 2014 року має бути збережено й посилено такими новими кроками в цьому напрямку, як подальше розширення повноважень органів місцевого самоврядування, особливо на рівні громад.
  5. Іноземним партнерам України слід намагатися встановити якомога більше прямих контактів із українськими державними органами й іншими партнерами на національному, реґіональному та місцевому рівнях, а за необхідности – в обхід Офісу президента України.
  6. Закордонним партнерам України варто якомога тісніше координувати свою діяльність на місцях між собою та з відповідними українськими суб’єктами у сферах самоврядування, громадянського суспільства, бізнесу та медій.

Хоч війна на знищення, яку Росія розв’язала проти України, створює унікально складний контекст для демократичного функціонування та розвитку української держави і суспільства, це не скасовує актуальности Копенгаґенських критеріїв для вступу України до ЕС. Носії політичної, економічної, соціяльної та культурної влади в Україні повинні усвідомити, що страждання українців не будуть правити за механізм послаблення вимог із боку ЕС. Виконання із боку Києва розмаїтих умов для поступового включення України в процес европейської інтеґрації є неминучим.

Уперше опубліковано англійською мовою як звіт Стокгольмського центру східноевропейських досліджень (SCEEUS) Шведського інституту міжнародних відносин (UI), 3 квітня 2023 року.

Footnotes

  1. ^ Круглий стіл «Політико-ідеологічні орієнтації громадськості України в умовах російської агресії», Центр Разумкова, 2 лютого 2023 року. 
  2. ^ Олексій Рєзнік, «Підтримайте демократію в Україні під час війни», Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, 19 січня 2023 року. 
  3. ^ Ірина Балачук, «97% українців довіряють ЗСУ і 85% – Зеленському», Українська правда, 1 липня, 2022 року. 
  4. ^ Роман Кравець, Роман Романюк, «Воєнний квартал. Хто тепер головний в оточенні Зеленського», Українська правда, 2 червня 2022 року.
  5. ^ Роман Кравець, Роман Романюк, «Підсумки воєнного року: український спротив, переродження Зеленського, знищення олігархів», Українська правда, 27 грудня 2022 року.
  6. ^ Євген Кізілов, «Єрмак хоче другий термін Зеленського», Українська правда, 29 грудня 2022 року; Руслан Стефанчук, «Зеленському потрібно йти на другий термін», Лівий Берег, 1 вересня, 2022 року. 
  7. ^ «Ukrainian president Zelensky says second term possible», Belsat.TV, May 20, 2022.
  8. ^ «Як Зеленський і Кличко посварились через “пункти незламності”. Що кажуть в ОП, у мерії та в інших регіонах», Українська правда, 29 листопада 2022 року. 
  9. ^ «Мер Чернігова Владислав Атрошенко: “Конфлікт Офісу Президента зі мною шкодить не мені, а жителям Чернігова”», Дзеркало тижня, 18 липня 2022 року. 
  10. ^ Тетяна Крижева, «Підсумки 2022 року очима війни. Політика на Чернігівщині», Суспільне. Новини, 29 грудня 2022 року, .
  11. ^ «Мер Дніпра Борис Філатов: “Я поки що не зустрічав жодного мера, який би був задоволений комунікацією з центральною владою”», Дзеркало тижня, 25 листопада 2022 року.
  12. ^ «Мер Охтирки Павло Кузьменко: “Головний виклик у перші дні війни – жодної координації дій ніким і ніде”», Лівий берег, 13 березня 2023 року.  
  13. ^ Андрій Савчук, «Чи справді ексчлени ОПЗЖ допомагають “Слузі народу” приймати закони?», Українська правда, 11 лютого 2023 року, https://www.pravda.com.ua/columns/2023/02/11/7388845/
  14. ^ Євгеній Шульгат, «“Голосують за командою”. Як “Слуги народу” співпрацюють із нардепами від колишньої ОПЗЖ». Hromadske.UA, 4 січня 2023 року.
  15. ^ «Порошенко написав відкритий лист Зеленському», Укрінформ, 30 травня 2022 року, 
  16. ^ Євген Лисичкін, «Зрадники та колаборанти на місіях. Хто обіймав посади в районних адміністраціях та керував у містечках та селах на Харківщині під час окупації», Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, 13 грудня 2022 року. 
  17. ^ «Медіаспоживання українців в умовах повномасштабної війни. Опитування ОПОРИ», Опора, 1 червня 2022 року,.
  18. ^ «Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів медіа 2022», Internews, 28 листопада 2022 року. 
  19. ^ Михайло Ткач, Денис Карловський, «На Банковій десятки VIP-авто: Зеленський проводить зустріч із бізнесом», Українська правда, 23 лютого 2022 року.
  20. ^ Вікторія Хмілевська, «Ахметов заявив про розрив контактів з Росією: “Путін – воєнний злочинець”», Дзеркало тижня, 5 березня 2022 року.
  21. ^ Світлана Кізілова, «Ахметов: Дії Росії в Україні – це геноцид та воєнні злочини», Українська правда, 25 травня 2022 року, .
  22. ^ Лія Ільченко, «У Ахметова заявили, що ніколи не працюватимуть в російській окупації», Дзеркало тижня, 17 квітня 2022 року.
  23. ^ «НВ дізнався, хто з найбагатших українців більше витрачає на армію», НВ, 4 листопада 2022 року.
  24. ^ Ольга Чекіс, «Малюська вважає, що Ахметов вдало пройшов “деолігархізацію”», Дзеркало тижня, 14 липня 2022 року, .
  25. ^ Михайло Ткач, «Військовий мобільний госпіталь у маєтку Віктора Пінчука», Українська правда, 13 квітня 2022 року.
  26. ^ «Україна бореться за майбутнє усієї цивілізації – Пінчук», НВ, 11 вересня 2022 року.
  27. ^ Анастасія Жарикова, «Необгрунтовано підвищували ціни: АМКУ розпочав справу проти групи “Інтерпайп” Пінчука», Економічна правда, 25 листопада 2022 року. 
  28. ^ Михайло Ткач, Валентина Романенко, «Філатов розповів про внесок олігархів в оборону Дніпра: від Коломойського – зеро», Українська правда, 20 квітня 2022 року,.
  29. ^ Роман Романюк, Роман Кравець, «Б’ють і по паспорту. Як Коломойський, Корбан і Рабінович втратили українське громадянство», Українська правда, 22 липня 2022 року.
  30. ^ Юрій Ніколов, «Найбільш олігархізовані області та галузі України», Наші Гроші, 28 листопада 2022 року.
  31. ^ Nataliia Rop, «NABU’s new director faces questions of independence amid ties to government», NV, March 8, 2023.
  32. ^ «Банкова переводить енергокомпанії у ручне керування. Слідкуємо за руками», Дзеркало тижня, 16 вересня 2022 року.
  33. ^ Юрій Ніколов, «Тилові пацюки Міноборони під час війни “пиляють” на харчах для ЗСУ більше, ніж за мирного життя», Дзеркало тижня, 21 січня 2023 року. 

 

Останні новини з категорії Аналітика

Бізнес Чернігівщини через два роки після звільнення: проблеми і перспективи

Про стан бізнесу у Чернігівській області за два роки після від звільнення регіону від російських окупантів - у статті Миколи Кірєєва та Лари...
27 червня 2024

Нова політична епоха в ПАР: чи стане вона проукраїнською?

Про новий політичний розклад у ПАР, позиції основних партій та чи зміниться позиція ПАР щодо України - аналізує Дзвінка Качур
25 червня 2024

Молдова напередодні президентських виборів: ключові актори та точки суспільного напруження

Аналітичний огляд передвиборчої ситуації у Республіці Молдова - у статті Маріанни Присяжнюк
13 червня 2024

«Зелені» мегавати. Як компенсувати збитки від пошкодження української енергосистеми

Про розвиток зеленої енергетики, зокрема на Сумщині, в умовах війни - у статті Сергія Ханіна
4 червня 2024