Українці рішуче підтримують незалежність України, пишаються своїм громадянством і не готові до псевдомиру, обираючи боротьбу за свою свободу

22 серпня в Укрінформі відбулася пресконференція «День Незалежності України: шлях до перемоги, ідентичність та цінність держави на тлі війни», під час якого експерти обговорили свіжі дані опитування, проведеного  Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова за підтримки програми MATRA, що фінансується Посольством Королівства Нідерландів в Україні.

Абсолютна більшість українців проголосувала б сьогодні за незалежність

Якби референдум про державну незалежність України відбувався сьогодні, то незалежність підтримала б абсолютна більшість українців – щонайменше 82%. Про це, презентуючи дані опитування, повідомив старший аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Сергій Шаповалов.

«Ми поставили питання «Якби референдум щодо проголошення державної незалежності України відбувався сьогодні, то як би ви на ньому проголосували» і отримали наступні результати: «за» проголосували 82%, проти – лише близько 3%, і в нас є близько 15% тих, хто не визначився з цим питанням або не брали б участі в референдумі. Але результати і виборів, і референдумів – ці відсотки – визначаються від тих, хто прийшов і дав якусь відповідь, тож цей результат сильно перевалить за 90%, тобто буде значно вищим у реальному житті. Але попри позитивний результат, у мене викликає стурбованість ті, хто не визначився, бо це – кожен п'ятий», – сказав він.

Згідно з результатами опитування, найбільше тих, хто підтримав би незалежність, – на заході країни (94%), на півдні та сході – 68% і 70% відповідно.

 «Якщо у 2000-х роках було близько половини тих, хто рішуче підтримав би незалежність України, після російської агресії 2014 року ці показники зросли до близько 65–70%, то зараз це понад 80%», — повідомив аналітик.

Так само абсолютна більшість українців — 88,5% —  пишаються своїм громадянством. Сергій Шаповалов акцентував, що динаміка у цьому питанні позитивно зростає, і це найвищий показник за всі роки незалежності.

Він також зазначив, що близько половини опитаних українців (49%) вважають, що події в країні розвиваються у правильному напрямку, близько третини зауважили, що в неправильному, а інші – не визначилися.

«Згідно з динамікою, в українців завжди переважав песимізм під час оцінки ситуації в країні. А піки оптимізму були лише після виборів, коли на нових президентів покладали нові очікування. Однак із грудня 2022 року – переважає позитив. Це пов'язано з тим, що на тлі екзистенційної загрози цінність держави істотно збільшилася», – пояснив він.

Водночас українці на тлі повномасштабного вторгнення схильні більш позитивно оцінювати події, що відбулися за час незалежності України: 40,3% респондентів вважають, що за останні 30 років відбулося більше позитивних подій, ще 39,8% сказали, що відбулося порівну і позитивного, і негативного.

«Повномасштабна війна та зростання цінності держави в очах громадян зумовили переосмислення свого минулого життя в незалежній Україні, відповідно значно зросла кількість тих, хто вважає, що за роки незалежності було більше позитивного, – пояснив Сергій Шаповалов. –  Переважна більшість опитаних – 69% – зазначили також, що розпад СРСР є позитивною історичною подією».

Вивчаючи  питання декомунізації та трансформації  у державній політиці історичної пам'яті, соціологи дослідили ставлення українців до ініціативи демонтажу герба Радянського Союзу  зі щита на монументі «Батьківщина-Мати» і заміни його на український тризуб.  Загалом більшість українського суспільства (67%) цю ініціативу  сприйняла позитивно, причому в усіх регіонах.

«З тим, що заміна герба СРСР на тризуб на монументі «Батьківщина-Мати» є важливою подією, яка символізує боротьбу України за свободу та розрив із радянським минулим, погодилася більшість опитаних – 70%. Водночас так само більшість українців – 69% –погодилася і з тим, що цю заміну можна було б зробити й пізніше, наприклад, після війни, а наразі доцільніше спрямувати ці кошти на допомогу армії та людям, які постраждали від війни. Але назагал рішення було сприйнято позитивно, і добре , що в цьому питанні нарешті поставлено крапку», – наголосив Сергій Шаповалов.

Промоніторили соціологи й настрої українців щодо готовності до поступок російському агресорові задля припинення війни.

«Лише 8% відсотків громадян сказали, що заради миру варто іти на будь-які компроміси. Але навіть серед цих 8%  далеко не для всіх прийнятно  поступатися чи то членством у НАТО,  чи надавати російській мові  офіційний статус.  Територіальні поступки для тих, хто готовий заради миру на будь-які компроміси, припустимі тільки для чверті опитаних. Тобто 2%  –  така реальна готовність українців поступатися територіями», – акцентував старший аналітик «Демініціатив».

Такі аргументи є прямою відповіддю  іноземним журналістам, які запитують,  чи не доцільно, наприклад, поступитися частиною території в обмін на членство в НАТО, відзначив  Сергій Шаповалов.

Модератор заходу, професор політології НаУКМА, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексій Гарань також прокоментував ці дані громадської думки:

«Позиція українського суспільства в цьому питанні є однозначною і  вирішальною, – наголосив науковець. – Ми пам'ятаємо, коли 2022 року хотіли піти на якісь поступки на сході, то якраз громадська й експертна думка  змусила змінити цю позицію».

Україна продемонструвала, що вона може бути успішною державою і дала українцям підстави для оптимізму

Чому під час жорстокої війни українці переживають пік оптимізму і вважають, що країна розвивається у правильному напрямку, пояснив  директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко.

За його словами, українці до 2014 року не бачили особливих внутрішніх досягнень й  успіхів України  порівняно з країнами Європи.

«Україна була найбіднішою державою Європи. Якщо порівнювати з Європою, то рівень демократії, за винятком Білорусі та Росії,  також був серед найнижчих. Більшість  вважала імідж України у світі швидше негативним. І от опір України російській агресії виявився в їхніх очах справді першим великим і об'єктивним успіхом. Україна продемонструвала, що вона може бути успішною державою, що вона – не Росія», – аргументував Андрій Биченко причини оптимізму українців.

Свою думку з цього приводу висловив і модератор заходу Олексій Гарань, який вважає, що за роки незалежності в України було чимало досягнень:

«В країні був мир, у нас не було етнічних конфліктів порівняно з країнами навколо нас. Почала формуватися політична нація,  яка продемонструвала це і в 2004-му,  і в 2014 роках. У нас були демократичні вибори, сила опозиції, свобода преси. Україна в 2006 році,  після Помаранчевої революції, була єдиною країною, яка за методикою Freedom House була визнана вільною країною на пострадянському просторі. І головне – була неможливість нав'язати авторитарну модель, що завжди натикалася на спротив опозиції і на Майдани. Тому, як політолог, я  вважаю, що в нас  було дуже багато  досягнень. Інша річ, психологія  респондентів, коли вони  намагаються знайти більше мінусів, ніж плюсів».

Той факт, що українці виступають проти переговорів з Росією і поступок агресору Андрій Биченко пояснив, пославшись на результати  попередніх досліджень Центру Разумкова, які підтверджують, що  більшість українців усвідомила, що  війна точиться не за якусь частину української території, а за знищення України та українців.

«2014 рік і продовження в 2022-му  багатьох  українців навчили, що будь-які поступки Росії  призведуть до того, що  Путін зробить ще гірше. Навіть усвідомлюючи величезні втрати, які несе Україна  зараз, українці переконані, вони все одно будуть меншими, якщо спротив продовжуватиметься,  ніж якщо здатися Росії», – зазначив соціолог.

Відповідальність за перемогу має лежати не лише на плечах військових, а й на плечах всіх людей, які ототожнюють себе з Україною

Співзвучною поглядам українців є думка  військовослужбовця 47-ї ОМБр «Маґура» Збройних сил України, екслідера гурту «Тартак» та лауреата Премії імені Василя Стуса Олександра Положинського. Він зазначив, що втома від війни,  яку природно відчувають люди,  має логічно   спонукати нас  докладати ще більших зусиль, щоб максимально наблизити перемогу.  

«В будь-якому прояві, в якому кожен з нас може бути корисним для справи перемоги, ми повинні максимально долучатися,  щоб якомога швидше закінчити війну», – сказав Олександр Положинський.

Знаючи силу  ворога, можна припустити,  що війна має  шанси затягнутися, зауважив він.

 «За таких обставин кожен цивільний повинен поставити собі питання: наскільки я готовий долучитися до наближення нашої перемоги, щоб замінити чи доповнити тих людей, які перебувають в лавах Збройних сил і безпосередньо на фронті», – наголосив військовослужбовець.  

Він також закликав не забувати, що, окрім необхідної військової підтримки,   бійці на фронті  потребують  поваги.

«Військові хочуть поважного ставлення до себе –  командирів,  держави,  суспільства і кожного пересічного  громадянина. Військові хочуть справедливості, хочуть знати, що в разі поранення чи загибелі держава подбає  про них та їхні родини. А ще військові хочуть відповідальності... Щоб відповідальність за перемогу лежала не тільки на їхніх плечах, а й на плечах усіх людей, які ототожнюють себе з Україною», – резюмував Олександр Положинський.

Опірність фронту визначається монолітністю тилу

Аналізуючи війну, потрібно розуміти, що в неї є два фронти – гарячий фронт та інший театр воєнних дій, де полем  бою є суспільна свідомість і мізки  кожного члена соціуму. Про це під час дискусії сказав президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайло Гончар,  відповідаючи на запитання, чому в Україні досі залишається відсоток людей, які не визначилися щодо підтримки Акту проголошення незалежності України.

«На мій погляд, відповідь лежить в площині  того ментального театру воєнних дій, який ворог системно веде впродовж всього існування Української держави з 1991 року, а особливо  з 2005 року, з відомої констатації Путіна про найбільшу геополітичну катастрофу – розвал Радянського Союзу», – пояснив експерт.

Інформаційний простір України був заповнений російськими наративами, які досі реінкорпоруються у суспільну свідомість,  впливаючи на неї. Та попри це, цільове програмування, затіяне ворогом, виявилося хибним, каже Михайло Гончар:

 «Сформувавши певну кількість наративів і намагаючись впровадити їх у суспільну свідомість країни-жертви та її союзників, ворог мав на меті зруйнувати монолітність українського суспільства, яка й визначає опірність  фронту.  Але Росія не змогла досягти свого успіху в 2014 році, оскільки проєкт "Новоросія" передбачав більше, ніж окупований Крим і дві частки областей Східної України. Не вдалося їм це і в 2022 році, коли вони намагалися покінчити з Україною шляхом бліцкригу. Саме тому зараз ми бачимо не лише спроби активізувати бойові дії на фронті, але й намагання вкотре вплинути на громадську думку кожного українця через відповідні інформаційні спецоперації та фейкові вкиди».

Нинішня соціологія чітко показує, що українці  не готові йти на жодні   поступки ворогові, акцентує експерт. А це  означає, що вони не готові йти на ганьбу псевдомиру, обираючи  продовження боротьби  за свободу і незалежність.

 «Опірність в українському  суспільстві зберігається попри всі зусилля агресора. І в цьому контексті важливу роль відіграє західна військово-технічна допомога...  Росія і вся її пропагандистська машина закидають тезу, що допомога Україні може бути зупинена, бо всі стомилися від війни. Але насправді   західний політикум розуміє, що поразка України буде і їхньою поразкою. І хоч  громадська думка в країнах Європи змінюється не так швидко, як  хотілося б, але процес допомоги Україні став незворотним. І в цьому  велика заслуга українського суспільства, яке в лютому-березні 2022  року продемонструвало  високу опірність ворогові», – переконаний Михайло Гончар.

Саме громадянське суспільство має дати бачення того, якою має бути наша держава

Про роль громадянського суспільства під час війни говорила   виконавча директора Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ Ольга Лимар.

Вона наголосила, що Україна  сьогодні має зосередитися як на військовому фронті, так і подальшому відновленні держави, що передбачає продовження реформ і демократичних  перетворень,  розпочатих  в 2014 році.

«Підтримка України залежить від того, наскільки ми будемо просуватися у подальших реформах  і конкретних кроках  на шляху інтеграції до ЄС», – каже експертка. 

Вона поінформувала, що РПР разом зі Школою політичної аналітики,  професором Євгеном Бистрицьким та  50 експертами з низки українських громадських організацій представили бачення  реформування та відновлення України у соціально-гуманітарній сфері, яка  охоплює сім  напрямів, серед яких національна ідентичність, культура, освіта,  політика  щодо захисту прав ветеранів тощо.

 «Саме  громадянське суспільство має дати бачення того, якою має бути наша держава. Адже громадянське суспільство як активні громадяни завжди відігравало ключову роль у важливих  подіях  новітньої історії України. Воно   миттєво відреагувало  на повномасштабну війну. Формування бачення того, якими мають бути державні політики в Україні, створення волонтерських рухів,  благодійних фондів на допомогу захисникам та постраждалим від війни  – все це про силу громадянського суспільства», – зазначила Ольга Лимар, закликавши громадян залучатися до майбутніх обговорень напрацьованого документа – «Бачення України 2030: соціально-гуманітарна сфера».

Ми ментально перемогли Росію, тепер маємо сконцентруватися на обороні та захисті Батьківщини від агресора

Долати  віктимне ставлення до своєї історії закликав  кандидат історичних наук, заступник голови Українського інституту національної пам'яті Володимир Тиліщак.   

Він розповів, що його інституція активно працювала над тим, щоб про 20-те століття говорили не як про століття трагедії, а як про століття боротьби.  Прикладом такої ілюстрації є зміна ставлення до Голодомору.

«Якщо у 2000-х роках ми говорили про Голодомор винятково як  про трагедію та втрати,  то зараз ми говоримо про злочин тоталітарної системи і спротив українців як причину Голодомору. Цей приклад показує,  як ми змінювали ставлення до своєї історії, до держави і до себе, і це справді  дало результат нашій опірності  після 24 лютого 2022 року», – вважає історик.

Росія не змогла передбачити  цих процесів, каже Володимир Тиліщак, тому ментально програла на першому етапі широкомасштабного вторгнення.

«Зараз настає другий, важкий, етап, коли приходить розуміння, що війна  швидко не закінчиться, але має завершитися перемогою на території ворога. І найключовішим розумінням тут має бути готовність до тривалої боротьби», – каже експерт.

На його думку,  результати дослідження показують, що українське суспільства насправді це усвідомлює.

«Те, що більшість громадян вважають нинішній напрямок розвитку своєї країни правильним, або те, що більшість українців підтримують заміну герба СРСР на тризуб, але після війни, щоб зараз спрямувати ці гроші на допомогу армії, має змусити керівництво держави і наше суспільство зробити висновки і  спрямувати свої зусилля насамперед на оборону і захист Батьківщини від окупанта», – резюмував Володимир Тиліщак.

За матеріалами Укрінформу та «Демініціатив»