Джерело: Infopost: Будуючи мости
Авторка: Світлана Бондар, регіональна координаторка ініціативи Re:Open Ukraine
На першому форумі Re:Open Буковина, який відбувся у квітні 2026 року, йшлося про добросусідство, процеси європейської інтеграції України, ролі Буковини у міжнародних зв’язках України та її внутрішнього різноманіття. Перша панельна дискусія була присвячена регіону як платформі стратегічного добросусідства та тому, як перейти від міжетнічного діалогу до європейської інтеграції.
Модераторка Юлія Грицку, депутатка Чернівецької обласної ради, радниця ВПМ з питань європейської та євроатлантичної інтеграції наголосила: у цьому регіоні не потрібно довго пояснювати, що означає жити серед різномов’я, мультикультурності, розмаїття конфесій і історій.
«Буковина — це не просто поняття “добросусідство”. Тут його проживають. Тут багато мов, культур, історій. Ці історії не завжди прості. Але ми навчилися бути поруч».
У цій рамці, як наголосила Юлія «європейська інтеграція — це не тільки про закони чи переговори. Це в першу чергу про довіру, про той великий простір довіри, який нам надали і який ми повинні виправдати».
Саме тому тема національних меншин — або, точніше, національних спільнот — стає не периферійною, а центральною. Вона може звучати як виклик, але водночас є шансом знайти нову модель співжиття, взаємної відповідальності й добросусідства.
Буковина як недооцінений центр Європи
Роман Греба, заступник голови Чернівецької ОВА з питань європейської інтеграції зізнається, що перебуває одночасно у кількох ролях: сам родом із Закарпаття, після Києва приїхав працювати на Буковину і спершу міг сприйматися як «парашутист», який приїхав пояснювати, як усе має бути.
«Я хочу сказати, що я відкрив для себе Буковину. Часто, коли ми говоримо про цей регіон, не так багато людей у Києві знає, що відбувається в Чернівцях, що це за край. Але це надзвичайний край».
Роман Греба пропонує дивитися на Буковину як на ключовий регіон майбутньої європейської України: «Коли ми говоримо про Центральну Європу, коли говоримо про вступ України до Європейського Союзу, я би сказав, що Буковина — це ключовий регіон».
Він підкреслив, що цей край тривалий час був недооцінений — так само, як колись недооцінювали й саму Україну на початку її євроінтеграційного шляху. Але Буковина має величезний потенціал: історичний, логістичний, культурний і людський. «Основні логістичні шляхи на Балкани 120 років тому йшли саме через цей край. І саме він був осередком культури».
Одна з головних тез Романа Греби: «Буковина — це прообраз об’єднаної Європи, тому що тут проживає понад 80 різних національностей. І вони знайшли спільну мову між собою».
Він визнав, що в соціальних мережах часом з’являються конфліктні чи маніпулятивні публікації, але переконаний: реальне співжиття в регіоні є значно глибшим і здоровішим за онлайн-шум. «Насправді люди між собою співіснують дуже добре — незалежно від мови, релігії чи приналежності до тієї чи іншої національної спільноти. І в цьому сила Буковини. Коли ми говоримо про виклики, я кажу: різноманіття Буковини дає можливості».
Водночас Роман Греба запропонував важливий образ — переміщення фронтиру. Буковина не повинна бути лише «воротами» або прикордонням між Україною та Європою. Після перемоги й вступу України до ЄС вона має опинитися в центрі європейського простору.
«Я хочу, щоб ми перестали бути фронтиром України до Європи. Я хочу, щоб фронтир перемістився туди — в Донецьку і Луганську області, а ми були в центрі Європи після вступу України до Європейського Союзу. За фізичною логістикою приходить і культурна логістика, і міжнаціональна логістика».
Пан Роман також говорив про реформу освіти, зокрема про Нову українську школу, одним із «батьків-засновників» якої він був як заступник міністра освіти. За його словами, реформа не мала на меті щось забрати в національних спільнот — навпаки, її метою було дати учням більше можливостей: «Це була реформа для того, щоб дати додаткові можливості, а не щось забрати. У мене є бажання, щоб після завершення війни румунські діти вільно могли навчатися в наших школах — у найкращих школах, з найкращим обладнанням, з найкращими програмами, де буде здійснюватися навчання і румунською мовою».
Порівнюючи Буковину із Закарпаттям, Роман Греба відкинув логіку конкуренції, наголосивши на їхній близькості. Водночас він підкреслив ключову перевагу регіону: «Якщо говорити про культурне різноманіття і співіснування, то на Буковині ситуація краща. Тут люди краще чують одне одного». Головна проблема, за його словами, — не внутрішня, а зовнішня: «Ми ще не навчилися добре продавати себе назовні». Саме це стримує інвестиції та можливості розвитку, попри потенціал регіону і його природну інтегрованість у центральноєвропейський простір.
Добросусідство: взаємоповага, взаємопідтримка і взаємодія
Михайло Павлюк, заступник голови Чернівецької обласної ради, запропонував поглянути на історію регіону: Буковина пережила різні імперії, політичні устрої, державні рамки, але не мала масових етнічних, мовних, культурних чи релігійних конфліктів.
«За останні століття в нас було багато різних імперій, багато різних політичних устроїв, але ніколи не було масакри (прим. Масакра — це запозичене з польської або французької мови, слово, що означає масове вбивство, різанину, жорстоку розправу або криваву бійню. У переносному значенні, особливо в розмовній мові, вживається як «жах», «кошмар») на етнічному, мовному, культурному чи релігійному ґрунті». А формула успіху добросусідства проста — це взаємоповага, взаємопідтримка і взаємодія».
Взаємоповага, за його словами, означає передусім прийняття України такою, якою вона є: зі своєю пам’яттю, ідентичністю, мовою, культурою, традиціями і досвідом війни. «Україну приймають і приймуть до Європейського Союзу такою, якою вона є — з її великою культурною і національною спадщиною, з її національною пам’яттю, сформованою ідентичністю».
Також Михайло Павлюк згадав взаємопідтримку сусідів, яка стала особливо відчутною після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, коли українців на кордоні приймали румунські партнери.
Він також навів приклади транскордонних проєктів, зокрема у сфері медицини та взаємодії лікарень, які допомагають передбачати й долати спільні виклики.
Третій елемент — взаємодія. Україна чітко задекларувала європейський і євроатлантичний курс, а Буковина, за його словами, переважною більшістю підтримує рух до ЄС і НАТО. І взагалі Чернівецька область може бути індикатором стандартів прав і свобод людини.
«Ви не знайдете в Чернівцях чи області людей, які применшують важливість прав і свобод людини. Ми свободолюбиві і будемо захищати наші права і свободи».
Окремо він підкреслив, що українське законодавство вже рухається в логіці європейського права. «Кожен закон так чи інакше вже чітко в контексті європейського законодавства. Ми хочемо бути європейцями — і ми будемо європейцями».
Румунський погляд: стратегічне партнерство, інфраструктура і права спільнот
Позицію Генерального консульства Румунії в Чернівцях представив консул Крістіан Дечіка. Він підкреслив, що консульська установа, розташована безпосередньо біля українсько-румунського кордону, постійно підтримує транскордонну співпрацю, яка має практичний ефект для громадян обох держав. Серед таких результатів він назвав інфраструктурні проєкти: розвиток ліній електропередач Чернівці — Сучава 400 кВ та Сірет — Порубне 110 кВ, модернізацію дороги зокрема автомагістраль А7 Сучава — Сірет, 15-кілометрову ділянку дороги М-19 в Україні, а також роботу над новими пунктами пропуску.
«Окремо відзначу позитивний вплив спільної роботи саме в Чернівецькій області: ідеться про інфраструктурні проєкти, об’єднання мереж, дорожню інфраструктуру і відкриття нових пунктів пропуску».
Консул також нагадав про засідання Ради ЄС із закордонних справ у Києві 31 березня, де була підтверджена підтримка України в захисті суверенітету, територіальної цілісності й незалежності. «Європейська і, зокрема, регіональна безпека безпосередньо залежить від розвитку ситуації в Україні».
Окремий акцент він зробив на візиті президента Володимира Зеленського до Румунії. Серед його результатів — підняття двосторонніх відносин до рівня стратегічного партнерства, проголошення 31 серпня Днем румунської мови в Україні, а також підписання документів у сферах енергетики та військової співпраці. «Цей візит став вагомим кроком у поглибленні співпраці між Україною і Румунією».
Водночас значна частина виступу була присвячена правам румунської меншини, передусім освіті рідною мовою. Представник консульства наголосив: підтримка освіти румунською мовою залишається пріоритетом румунського порядку денного: «Надзвичайно важливо зберегти та розширити доступ дітей до навчання румунською мовою».
За його словами, Румунія підтримує цілі української освітньої реформи, спрямованої на створення сучасної якісної системи освіти за європейськими стандартами, але ця реформа не повинна зменшувати доступ до навчання румунською мовою: «Інтеграція має поважати ідентичність румунської меншини».
У цьому контексті було згадано необхідність захисту традиційних шкіл із навчанням мовами національних меншин, зокрема на рівні ліцеїв, належної шкільної інфраструктури та активного інформування батьків про можливості обирати навчання мовою меншини.
Також консульство привітало оновлення українського перекладу Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, з якого вилучено так звану «молдовську мову». Було висловлено сподівання, що це знайде відображення в освітніх статутах, зокрема в Одеській області, де має прямо зазначатися румунська мова як мова навчання.
Завершив свою промову закликом до відповідального діалогу стратегічних партнерів: «Досягнення наших цілей залежатиме від здатності обох сторін відповідально працювати над вирішенням проблем, про які говорять наші громади».
Мультифронтир і боротьба за суб’єктність
Євген Глібовицький — співзасновник і генеральний директор Інституту фронтиру, член наглядової ради Суспільного мовлення України, викладач УКУ — запропонував подивитися на Буковину, Україну й Центральну Європу через поняття фронтиру — простору, де поділи відчутніші, а солідарність потребує більшої роботи.
За його словами, Україна сьогодні живе не лише на геополітичному фронтирі, який проходить по лінії бойових дій, а й у ситуації «мультифронтиру». Він проявляється в політичних, економічних, інформаційних і суспільних напругах із сусідами. «Ми бачимо, як цей фронт проявляється щоразу, коли угорський уряд запроваджує санкції проти українських продуктів, коли словацький уряд блокує подачу енергоносіїв, коли польські активісти з проросійських рухів блокують польсько-український кордон».
Особливо небезпечним, на його думку, був ризик політичного розвороту в Румунії, який міг поставити Україну перед загрозою фактичного закриття всього західного кордону.
Буковину Глібовицький пропонує розглядати не окремо від України, а як її органічну частину. Адже головний вектор української трансформації останніх 150 років — боротьба за суб’єктність: «Суб’єктність українців — це вектор, за яким ми рухалися історично». Ця боротьба, за його словами, триває і сьогодні — не лише назовні, а й усередині держави, яка досі долає пострадянські рецидиви.
У кожному місті й регіоні Глібовицький шукає ознаки цієї суб’єктності. Одна з них — якість культурного життя. Чернівці важливо бачити на культурній мапі країни, але самої присутності Meridian Czernowitz недостатньо. Потрібно значно більше культурних подій.
Для Глібовицького ключове питання — чи можуть Чернівці бути містом вибору, а не обмеження. «Як можна продовжувати бути на місці, але не в провінційний спосіб? Залишатися в Чернівцях не тому, що ти тут народився і ти тут припнятий, а тому, що ти можеш звідси мати вплив будь-якого масштабу».
Тому освіта, університети, транспортна сполученість, культурне середовище і відкритість соціальних ліфтів стають не другорядними, а визначальними. Місто не має бути донором талантів, звідки щороку виїжджають найсильніші випускники. Ідеться також про внутрішню свободу середовища — здатність витримувати складні дискусії й нонконформізм. «Чи можна в місті або в громаді бути сивочолим нонконформістом? Чи ти обов’язково стаєш міським божевільним?»
Саме тому нинішній момент він називає критичним для Чернівців. «Зараз у мене таке враження, що для Чернівців це, напевно, найбільше вікно можливостей за час незалежності України. Від цього буде залежати перспектива наступних 10–15–20 років».
Детальніше думки публічного інтелектуала Євгена Глібовицького щодо тем форуму можна прочитати в його колонці та окремому інтерв’ю.
Війна як каталізатор співпраці
Анжела Грамада, аналітикиня з Бухареста, президентка Асоціації експертів з безпеки та глобальних питань (ESGA), подивилася на ці процеси з іншого боку кордону — через практику взаємодії Румунії з Україною. Її теза звучала жорстко, проте точно: «Ця війна створила дуже багато можливостей для двосторонньої взаємодії між Румунією і Україною — і особливо це відбулося через Одеський регіон».
Вона нагадала, що в перші дні повномасштабного вторгнення саме громадяни Румунії одними з перших долучилися до допомоги українцям: «Румунські громадяни були першими, хто опинився на кордоні й намагався допомогти людям, або знайти прихисток, або транзитом виїхати далі».
Проте за видимою гуманітарною допомогою була і менш публічна співпраця — у сфері безпеки. Йшлося, зокрема, про запобігання торгівлі людьми, коли українські та румунські правоохоронці спільно ідентифікували потенційних жертв. Цей досвід вона пропонує читати ширше — як приклад того, як прикордонні регіони стають точками інтенсивної взаємодії.
Окремо Анжела Громада акцентувала й на ролі румунської громади в Україні — передусім у Чернівецькій області. «Ця громада може бути містком між Україною і Румунією. Але не тільки як перекладачі».
Її принципова теза була про зміну ролі: «Громада може брати на себе лідерство — у просуванні ініціатив, можливостей, економічних зв’язків». І це безпосередньо вписується в логіку євроінтеграції як процесу, що відбувається не лише через уряди, а через регіони й спільноти.
Водночас вона застерігає: «Не дозволяйте політичним чинникам брати під контроль етнічні громади. Намагайтеся перетворювати їх у лідерство».
І додає ще одну важливу річ: Україні варто вчитися не лише з успішних історій: «Румунія може пояснити не тільки, що зробила добре, але й що зробила неправильно. І це теж важливо, щоб уникати помилок».
Євроінтеграція як політичний і суспільний процес
У фінальній частині дискусії Анжела Громада повернула розмову до ширшого контексту — взаємодії України, Молдови і ЄС. Її оцінка стримана: «На жаль, новини не дуже хороші, якщо говорити про одночасний вступ». Вона пояснює це не лише масштабом України, а й готовністю інституцій і суспільства. «Проблема не тільки в законодавстві. Проблема в ментальності. Її змінювати найважче».
І ставить принципове питання для України: «Що буде, якщо Молдова не стане членом ЄС? Чи не отримає Україна другий фронт, хоча б політичний?». У цій логіці підтримка євроінтеграції сусідів — це не альтруїзм, а стратегічний інтерес.
Медіа як індикатор зрілості відносин
Маріанна Присяжнюк — журналістка, аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва — запропонувала подивитися на українсько-румунські відносини через медіа — як на індикатор глибини взаємодії: «Ми досліджуємо не якість новин, а структуру сприйняття Румунії в українському медіапросторі».
Її ключовий висновок: Румунія в українських медіа — це передусім модель: «Понад третина всіх зафіксованих подій — 36,5% — це сприйняття Румунії як зразка, як моделі». Це той самий «блиск» у термінах теорії м’якої сили — і він стабільно позитивний, але водночас зростання присутності неминуче приносить і складність: «Чим більше Румунія з’являється в українських медіа, тим більше з’являється «тертя». Але це не проблема. Що більше тебе помічають, то більше тебе критикують».
Найяскравіший приклад, за результатами дослідження, став вересень 2023 року: «За один місяць було більше новин про Румунію, ніж за весь 2022 рік». І саме тоді збіглися два сюжети: напруження довкола закону про національні меншини і водночас критична співпраця через зерновий коридор і порт Констанца.
Це, за її словами, і є ознакою переходу до більш зрілого рівня відносин.
Більше про результати дослідження читайте у колонці Маріанни Присяжнюк.
Освіта і реальна інтеграція
Пауль Пшенічка, учитель фізики та астрономії, переможець національної премії Global Teacher Prize Ukraine, почесний член Лондонського інституту фізики каже про Європу не як про майбутнє, а як про досвід, який уже відбувається: «Можу сказати, що наші учні повністю готові. Ми з ними ще з 1991 року їздимо по всьому світу. Моїм завданням було заохотити наших учнів до взаємодії зі своїми однолітками за кордоном». Підкреслює, що ця взаємодія вже багато років містить Румунію — університети, форуми, спільні події.
І окремо відзначає якість румунської освіти: «Мені дуже подобається система освіти і науки Румунії. І дуже подобається статус румунських учителів — він вищий за наш».
Але, можливо, найважливішим є не інституційний, а людський досвід. «Я бачив, як румуни допомагали українцям. Простi люди приходили й казали: ми готові допомагати, безоплатно, всім, чим можемо». І в цій логіці Румунія для Чернівців — це не просто сусід, а канал зв’язку зі світом: «Ми їдемо в Сучаву — і звідти можемо летіти куди завгодно».
У підсумку дискусія вивела розмову про регіони на інший рівень. Зокрема йдеться про Буковину вже не про як «периферію», а про простір, де вирішується, чи стане Україна частиною Центральної Європи не лише формально, а змістовно.
І тут ключове питання звучить так: чи зможе Буковина та інші регіони скористатися своїм вікном можливостей — чи знову втратять його.
