Що може означати ухвалення цього положення?  Які небезпеки у ньому закладені?

Перш за все зазначимо, що подібне доповнення до «Закону про запобігання корупції» є юридично безграмотним, оскільки  корупція за визначенням стосується посадових осіб на державній службі. Закон України «Про засади запобігання і боротьби з корупцією» чітко визначає корупцію як «використання особою, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди».  Більше того, у цьому ж законі перераховані категорії осіб, які є суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення. Громадських діячів у цьому переліку немає, що й зрозуміло, бо вони не перебувають на державній службі.

Чому ж депутати пішли на явне порушення закону?

Перша найбільш очевидна причина – це помста. Саме громадські організації, насамперед – антикорупційні,  домоглися  ухвалення закону про електронне декларування у тому вигляді, яким він є зараз. В результаті суспільство було шоковане тими статками, які виявилися у  посадовців, в тому числі й депутатів, які ніколи не займалися бізнесом. Проте поки що жоден з очевидних корупціонерів не поніс жодної відповідальності, більше того, відповідні розслідування навіть не  були розпочаті. Натомість  владні структури намагаються  підпорядкувати собі антикорупційні органи, незалежності яких домагаються ті ж таки антикорупційні громадські організації.

Отже, треба було максимально завадити роботі громадських антикорупційних організацій, а при нагоді ще й дискредитувати.

Насамперед слід зазначити, що положення про організації, які підпадають під необхідність заповнення чиновницьких декларацій, виписане вкрай нечітко. Які це організації? Ті, де антикорупційна діяльність записана в Статуті організації? Ті, які час від часу долучаються як партнери до виконання антикорупційних проектів? Відсутність чітких критеріїв дає простір для вибіркового підходу з боку правоохоронних органів і переслідувань будь-яких неугодних організацій та громадських діячів.

Ще менш зрозумілим є положення про те, що електронні декларації повинні заповнювати ще й особи, які «залучаються до здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням, протидією корупції». Власне, воно відрізає від антикорупційних організацій  будь-який сервіс. Скажімо, соціологічні фірми, яким зазвичай замовляють опитування щодо питань корупції, чи власники приміщень, де проводяться публічні заходи, чи видавці літератури, чи  навіть постачальники канцелярських товарів для антикорупційних організацій можуть відмовитися від співпраці, не бажаючи мати справу із заповненням декларацій.  Тим самим діяльність антикорупційних організацій може бути просто паралізована. 

Фактично ця  норма Закону спрямована проти тих громадських діячів і організацій, які перебувають на передньому краї боротьби із корупцією.

Своє ставлення  вже висловили не лише українські громадські діячі (див. Заяву Реанімаційного Пакету Реформ - http://rpr.org.ua/news/vlada-zaprovadzhuje-kryminalnu-vidpovidalnist-dlya-uchasnykiv-mitynhiv-proty-koruptsiji-zaklykajemo-prezydenta-ne-dopustyty-avtorytaryzmu/), а й наші міжнародні партнери – з Європейського Союзу, посольства США, Великої Британії, Канади.

Питання полягає в тому, чи є подібне рішення Верховної Ради  наслідком  емоційного ставлення депутатів до антикорупційних організацій та їхніх лідерів чи це свідчення цілеспрямованої  політики влади, що починає згортати боротьбу з корупцією і, отже береться  боротися з тими, хто є найбільш завзятим борцем з корупцією?    

Відповідь на це питання буде очевидною вже найближчим часом.  На думку  експертів,  вихід з цієї ситуації один. Президент має накласти на законопроект «Вето з пропозиціями» та повернути його до Парламенту. Якщо ж  Президент підпише цей Закон у нинішньому вигляді, це  означатиме дуже серйозний поворот державної політики у напрямі згортання  боротьби з корупцією та корупціонерами і початок боротьби з громадянським суспільством.