Суспільні настрої на Донбасі-2020 – регіональне опитування

Регіональне дослідження громадської думки проведене в Донецькій та Луганській областях Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центром політичної соціології (із залученням мережі фірми «Юкрейніан Соціолоджі Сервіс») протягом 18 лютого – 2 березня 2020 року. Загалом у кожній з областей було опитано по 500 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення областей (за винятком окупованих територій). Вибірка репрезентативна за такими показниками як вік, стать та місце проживання. Теоретична похибка вибірка не перевищує 3,5%.

Опитування було проведено за фінансової підтримки Посольства Великої Британії.

  • Сприйняття життєвої і загальної ситуації. Жителі і Донецької, і Луганської областей давали переважно помірні оцінки своєї життєвої ситуації. Зокрема, як благополучну, хоча й з деякими труднощами, цю ситуацію оцінили 43% донеччан та 41% луганчан, а 38% донеччан та 37% луганчан визначили її як неблагополучну, з чималими проблемами (але не занадто проблемну). Крайні позиції (відсутність проблем, або занадто великі проблеми) обирала відносно невелика частка респондентів.

Щодо сприйняття загальної ситуації в регіоні, то переважають негативні оцінки. Зокрема, в Донецькій області 54% респондентів схарактеризували ситуацію як напружену, а 12% – як вибухонебезпечну. В Луганській області відповідні показники виявилися ще вищими – 63% та 13% відповідно.

Серед луганських респондентів однозначну перевагу має думка, що з часів виборів Президента та Верховної Ради в 2019 році в загальній ситуації в регіоні або жодних змін не відбулося (таку думку висловили 58% опитаних), або ситуація навіть погіршилася (так вважають 29%). Серед донецьких респондентів також більшість не помітила змін на краще (41%) або й побачили погіршення (19%), проте 37% помітили й якесь покращення. Тобто оцінки луганчан виявилися помітно песимістичніші. Більший песимізм луганчани демонстрували й при оцінці успішності вирішення місцевих проблем. Якщо серед луганчан 43% відзначили, що практично нічого не робиться для вирішення таких проблем, а 30% – що наявні спроби вирішення проблем є переважно невдалими, то серед донеччан відповідні показники становлять 17% та 26%.

Якщо дані цього опитування порівняти з даними аналогічного опитування кінця 2018 року, то побачимо, що оцінки донеччан дещо покращилися, а оцінки луганчанпогіршилися. Зокрема, серед донецьких респондентів зменшилася частка тих, хто вважає, що для вирішення проблем практично нічого не робиться (з 23% до 17%), і збільшилася частка тих, хто вважає, що проблеми хоча б частково вирішуються (з 31% до 47%). А от серед луганчан мало місце деяке зростання як думок про невдалі спроби вирішення проблем (з 21% до 30%), так і думок про відсутність якихось позитивних дій (з 39% до 43%).

  • Готовність до протестів. Водночас загальні негативні оцінки особистої життєвої ситуації та стану справ в областях мало співвідносяться з протестною активністю. Так, 41% донецьких, та 40% луганських респондентів вважають масові протести та мітинги в своїх населених пунктах малоймовірними, а 33% донецьких та 39% луганських респондентів переконані, що таких виступів точно не буде. На достатньо високу ймовірність протестів вказували 19% донеччан та 16% луганчан. В гіпотетичній ситуації протестів у їхньому населеному пункті 46% донеччан висловили готовність до підтримки таких дій (а саме 29% могли б підтримувати протести та самі взяти в них участь, а 17% просто підтримали б їх); серед луганчан відповідні показники становили 17% та 12%. Тобто потенційна схильність до протестної активності виявилася більшою саме у мешканців Донецької області.

Головними чинниками, які гіпотетично могли б спонукати мешканців Донбасу до участі у протестах, є підвищення тарифів (цей чинник зазначили 59% донецьких та 57% луганських респондентів) та закриття підприємств (цей пункт згадали 47% донеччан та 32% луганчан); ще близько ¼ опитаних (24% в Донецькій, та 25% в Луганській областях) до можливих спонукальних до протестів чинників занесли погіршення медичного обслуговування.

  • Проблеми, що хвилюють. Визначаючи проблеми, які потребують першочергового вирішення, респонденти в обох досліджуваних областях на перше місце з великим відривом поставили відновлення роботи підприємств та створення нових робочих місць (цей пункт відзначили близько 65% опитаних в обох областях). Причому частота згадувань цієї проблеми помітно зросла порівняно з опитуванням кінця 2018 року (тоді цей пункт відзначили 44% донеччан та 54% луганчан). Другою за частотою згадувань проблемою в Донецькій області було підвищення зарплат, пенсій та соціальних виплат (37% опитаних), натомість в Луганській області – відновлення зруйнованої інфраструктури (55% опитаних). Таке співвідношення залишилося приблизно таким самим, як в опитуванні кінця 2018 року, коли цей пункт зазначили 32% донеччан та 59% луганчан. На третьому місці в Донецькій області опинилися налагодження медичного обслуговування (35% опитаних), а в Луганській області – підвищення зарплат, пенсій та соціальних виплат (35% опитаних), і ці показники практично не змінилися порівняно з кінцем 2018 року.

Донецькі респонденти значно частіше, порівняно з луганчанами, відзначали проблеми, які більш-менш успішно вирішуються. Хоча вирішення конкретних проблем бачить досить незначна частка опитаних донеччан (22% відзначили успіхи у відновленні зруйнованої інфраструктури, 20% – у налагодженні роботи державних служб, 17% – у вирішенні проблем тимчасово переміщених осіб, 11% – у залученні інвестицій, 10% – у забезпеченні порядку та боротьбі зі злочинністю). Тим часом,  всі зазначені пункти луганчани згадували помітно рідше.

Порівняно з дослідженням у листопаді 2018 року мали місце лише невеликі зміни в розподілах відповідей, а саме: 1) серед донецьких респондентів помітно зменшилися згадування про успіхи у відновленні зруйнованої інфраструктури (з 43% до 22%) і дещо зменшилася кількість згадувань про налагодження медичного обслуговування (з 12% до 3%), організацію оборони населених пунктів (з 10% до 3%), забезпечення порядку та боротьбу зі злочинністю (з 18% до 10%); водночас трохи збільшилися згадування про вирішення проблем переміщених осіб (з 9% до 17%) та залучення інвестицій(з 4% до 11%); 2) серед луганських респондентів якихось помітних змін в частоті згадувань всіх варіантів відповідей не відбулося.

  • Зміна місця проживання. Більшість опитаних як донеччан, так і луганчан (58% перших, та 66% других) не висловили бажання змінювати своє місце проживання. Бажання ж кудись переїхати задекларували 35% респондентів у Донецькій та 30% респондентів у Луганській областях. Ті респонденти в Донецькій області, які мають бажання кудись виїхати, найчастіше згадували про виїзд до європейських країн (40%) та в Росію (26%). У відповідній групі луганських респондентів ціллю міграції найчастіше виступали інші області України (43%) та країни Європи (33%).
  • Бажана допомога. Визначаючи вид державної допомоги, якого вони найбільше потребують, донецькі респонденти найчастіше згадували знижки та субсидії на необхідні товари (22%), додаткові грошові виплати (22%) та надання безвідсоткового кредиту для початку власного бізнесу (20%). Серед луганських респондентів набір бажаних видів допомоги був майже таким самим – потребу знижок та субсидій на необхідні товари зазначили 30% опитаних, додаткових грошових виплати – 24%, проте, на відміну від донецьких респондентів, про кредити для створення бізнесу згадала досить незначна частка опитаних (5%).
  • Захищеність прав. Відчуття порушення своїх прав значно поширеніше серед донеччан; про наявність відповідного відчуття заявили 70% останніх, тоді як серед луганчан таких було 50%, а не мають подібного відчуття 24% донеччан та 38% луганчан. Водночас зазначимо, що подібні настрої визначаються головним чином економічними проблемами та негараздами. Адже формулюючи, які саме їхні права порушуються, респонденти зазначали головно економічні права (55% респондентів в обох областях) та на права щодо соціального захисту (цей пункт відзначили 56% донеччан та 49% луганчан).

У Донецькій області також досить значна частка опитаних (44%) відмітила порушення прав на екологічно чисте довкілля (в Луганській області про це згадали лише 6%), а 33% бачать порушення свого права на вільне користування рідною мовою (в Луганській області відповідний показник становив 7%). Крім цього, 28% опитаних донеччан вказали на порушення свого права на свободу слова та самовираження (в Луганській області – 10%), а 27% – на порушення прав на особисту безпеку та захист з боку держави (в Луганській області – 21%).

  • Російський фактор у війні. Думки представників двох досліджених областей щодо включеності Російської Федерації у конфлікт на Донбасі помітно різняться. Якщо серед донецьких респондентів 3/4 вважають РФ стороною цього конфлікту (а 12% не вважають так), то серед луганських респондентів лише 47% поділяють відповідну думку, а 39% – не поділяють. Причому порівняно з опитуванням кінця 2018 року в Донецькій області частка тих, хто вважає Росію стороною конфлікту, помітно зросла (з 57% до 76%), а частка тих, хто так не вважає, зменшилася з 23% до 12%. У Луганській області також рівень визнання участі Росії у конфлікті зріс (з 41% до 47%), проте водночас збільшилася (з 31% до 39%) й частка тих, хто не визнає такої участі.

Що стосується безпосередніх форм залучення Росії до конфлікту, то серед донеччан найбільш поширеною (46% опитаних) є думка про повний контроль з боку Росії за «ДНР/ЛНР» (тоді як серед луганчан таку відповідь дали лише 20%). Водночас 40% донеччан та 44% луганчан переконані, що Росія надає Донбасу гуманітарну допомогу. Причому порівняно з опитуванням кінця 2018 року оцінки діяльності Росії покращилися.

Зокрема, в Луганській області різко (з 2% до 32%) зросла частка тих, хто вважає, що Росія долучається до конфлікту лише дипломатичними засобами, і так само з 28% до 44% збільшилася частка тих, хто вважає, що Росія надає Донбасу гуманітарну допомогу; натомість суттєво зменшилися частки тих, хто вважають, що Росія постачає бойовикам зброю (з 46% до 33%), що російські війська беруть участь у бойових діях (з 36% до 20%), що Росія безпосередньо керує діяльністю «ДНР/ЛНР» (з 36% до 20%).

У Донецькій області хоча поширеність уявлення про участь російських військ у бойових діях та про підлеглість «ДНР/ЛНР» Росії залишилися приблизно на тому самому рівні, проте з 50% до 37% зменшилася частка тих, хто вважає, що Росія постачає бойовикам зброю, і з 16% до 35% збільшилася частка тих, хто вважає, що Росія підтримує «ДНР/ЛНР» переважно дипломатичними засобами.

Так само, як у випадку із уявленнями про участь Росії у конфлікті на Донбасі, думки донецьких та луганських респондентів щодо наявності війни між Росією та Україною значною мірою відрізняються. Адже якщо серед донецьких респондентів 64% погодилися з фактом наявності війни, то серед луганських респонденті таку згоду висловили лише 38%, а 43% не погодилися з подібною постановкою питання. Причому якщо в Донецькій області порівняно з кінцем 2018 року частка впевнених в існуванні війни з Росією суттєво зросла (з 41% до 64%), то в Луганській області ця частка залишилася практично такою самою, і навіть трохи зросла (з 38% до 43%) частка тих, хто заперечує цей факт.

  • Компроміси. Також серед луганчан виявилася значно більшою (34% проти 14% серед донеччан) частка тих, хто вважає, що заради встановлення миру на Донбасі потрібно йти на будь-які компроміси, тоді як серед донеччан значно більшою (27% проти 7%) була думка про можливість встановлення миру лише силовим шляхом. Проте найбільш поширеною думкою як в Донецькій (50% опитаних), так і в Луганській (49% опитаних) областях є те, що компроміси потрібні, але не будь-які.

Порівняно з опитуванням кінця 2018 року і донеччани, і луганчани стали менш схильними до будь-яких компромісів і більш схильними до обмеженого компромісу. Зокрема, якщо в кінці 2018 року за будь-які компроміси виступали 45% донеччан, то тепер таких стало 14%, і зросла частка як тих, хто готовий до обмеженого компромісу (з 35% до 50%), так і тих, хто вважає, що конфлікт може бути вирішений лише силовим шляхом (з 14% до 27%). Серед луганчан зниження частки готових до будь-яких компромісів було дещо меншим (відповідна частка зменшилася з 47% до 34%), а частка орієнтованих на часткові компроміси зросла в таких же межах, як серед донеччан (з 34% до 49%).

Луганські респонденти значно переважають донецьких й за готовністю до здійснення прямих переговорів з керівництвом «ДНР/ЛНР» (що буде фактичним визнанням їх легітимності). Зокрема, 38% луганчан обрали цей варіант як умову для встановлення стійкого миру на Донбасі, тоді як серед донеччан відповідна частка становила 19%. Більше того, в Луганській області в контексті встановлення стійкого миру цей варіант набрав найбільшу частку відповідей.

Коли ж респондентам було запропоновано окремо оцінити прийнятність/неприйнятність прямих переговорів з керівництвом «ДНР/ЛНР», рівень згоди виявився ще більшим. Зокрема, такий рівень був дуже високим в Луганській області (де 71% опитаних вважають такі переговори прийнятними) та доволі високим у Донецькій області (рівень підтримки становив 49%); про неприпустимість такої перспективи заявили 33% донеччан та лише 9% луганчан. І частка тих, хто вважає такі дії прийнятними, порівняно з листопадом 2018 року майже не змінилася в Донецькій області та трохи (з 68% до 71%) зросла в Луганській. Натомість частки тих, для кого це є неприйнятним, помітно (з 19% до 33%) збільшилася серед донеччан, але трохи (з 15% до 9%) зменшилася серед луганських респондентів.

Ставлення до надання «ДНР/ЛНР» особливого статусу в складі України як умови стійкого миру порівняно з кінцем 2018 року помітно зросло у донеччан (з 26% до 47%); також в контексті становлення стійкого миру донеччани стали більше наголошувати на відмові від членства в НАТО та закріпленні позаблокового статусу (підтримка відповідного пункту зросла з 13% до 34%), натомість значно (з 50% до 28%) зменшилася частка тих, хто вважає значущим чинником відновлення нормального життя на неокупованій території Донбасу. Луганчани ж, навпаки, частіше вказували на налагодження нормального життя (цей показник зріс з 45% до 59%), у виборі ж решти варіантів помітних зрушень не спостерігається.

Ідею надання російській мові статусу другої державної також підтримали однакові частки (60%) донецьких та луганський респондентів, тоді як негативне ставлення до такої ідеї висловили 21% донеччан та 16% луганчан. І порівняно з листопадом 2018 року в Донецькій області суттєвої зміни позицій не зафіксовано, а в Луганській області зрушення є невеликими – трохи (з 54% до 60%) збільшився рівень підтримки, і трохи більше (з 25% до 16%) зменшився рівень заперечення.

Також у донеччан та луганчан схожим є ставлення до надання повної амністії всім учасникам бойових дій проти української армії – негативно до подібної перспективи поставилися 55% донеччан та 50% луганчан, а позитивно 22% та 16% у відповідних групах. Причому якщо в Луганській області порівняно з листопадом 2018 року змін в розподілі думок практично не було, то в Донецькій області помітно зменшилася підтримка подібного варіанту (зменшення з 37% до 22%), та збільшилося негативне ставлення (зростання з 38% до 55%).

Серед донецьких респондентів значно більшим (67% проти 35% в Луганській області) є рівень негативу щодо проведення місцевих виборів на окупованих територіях на умовах Росії, тоді як позитивно до таких дій ставляться 16% в Донецькій області, та 36% в Луганській області. До того ж негативне ставлення до цього пункту серед донеччан суттєво зросло порівняно з кінцем 2018 року (зростання з 46% до 68%), і паралельно зменшилася підтримка (з 27% до 16%). А от в Луганській області розподіл відповідей щодо цього варіанту розвитку подій був доволі стабільним, навіть мав невелике (з 41% до 35%) зменшення негативних оцінок.

Також в Донецькій області значно гірше ставляться до перспективи формування в ОРДЛО місцевої поліції, судів і прокуратури лише з місцевих представників – підтримали таку перспективу 18% донеччан та 34% луганчан, а не підтримали 60% донецьких та 31% луганських респондентів. І знову, донецькі респонденти продемонстрували зростання негативного ставлення (з 44% до 60%) та зменшення позитивних відгуків (з 22% до 18%), тоді як луганські респонденти розподілилися приблизно так само, як в опитуванні кінця 2018 року, й навіть зі зменшенням з 38% до 31% частки тих, хто вважає подібну перспективу неприйнятною.

Розглядаючи можливі варіанти політичного майбутнього «ДНР/ЛНР» переважна більшість (59%) донецьких респондентів орієнтуються на відновлення території Донецької та Луганської областей в складі Україні на тих самих умовах, що й інші області, тоді як 24% висловилися на користь надання «ДНР/ЛНР» особливого статусу. Причому порівняно з листопадом 2018 року в Донецькій області мало місце невелике збільшення підтримки першої зазначеної позиції (з 50% до 59%), та невелике (з 33% до 24%) зменшення підтримки другої позиції. Серед луганських респондентів перший зазначений варіант обрали 40%, а другий – 29%, тоді як 22% не визначилися з відповіддю, але порівняно з кінцем 2018 року тут мала місце зворотна динаміка – невелике зменшення підтримки першого та зростання підтримки другого варіанту.

  • Самоідентифікація. Серед опитаних донеччан та луганчан переважає загальнонаціональна ідентичність – 54% перших, та 57% других вважають себе насамперед громадянами України. Натомість локальна (житель свого міста) та регіональна (регіон, в якому проживаю) ідентичності є трохи сильнішими серед жителів Луганської області. Зокрема, серед останніх локальну ідентичність задекларували 18% (проти 12% в Донецькій області), а регіональну – 15% (проти 10% в Донецькій області). І порівняно з листопадом 2018 року помітних змін в обох областях не відбулося.

 

 

 

 

 

 

ІНФОГРАФІКА
ПРЕСРЕЛІЗ З ТАБЛИЦЯМИ РОЗПОДІЛІВ