МЕТОДОЛОГІЯ
Всеукраїнське опитування проведене Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова у період з 5 по 16 грудня 2025 року.
Методом face-to-face було опитано 2000 респондентів віком від 18 років, які проживають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві.
У Запорізькій, Донецькій, Миколаївській, Харківській, Херсонській областях – лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії.
Опитування проводилося за стратифікованою багатоступеневою вибіркою із застосуванням випадкового відбору на перших етапах формування вибірки та квотного методу відбору респондентів на заключному етапі, коли здійснювався відбір респондентів за статево-віковими квотами. Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року, за віком, статтю, типом поселення.
Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Водночас додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.
Склад макрорегіонів:
- Захід – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області;
- Центр – Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області, а також місто Київ;
- Південь – Запорізька, Миколаївська, Херсонська та Одеська області;
- Схід – Дніпропетровська, Донецька, Харківська області.
РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ
- Очікування щодо майбутнього: між надією та тривогою
Надія стабільно залишається домінуючим почуттям серед українців щодо власного майбутнього упродовж усіх років повномасштабного вторгнення. У грудні 2025 року її згадали понад половина опитаних (54%). Цей показник майже не змінювався з 2022 року, попри затяжну війну та складну безпекову ситуацію.
Водночас сприйняття майбутнього не є однозначно позитивним. Тривога стабільно входить до числа найчастіших відповідей. Наприкінці 2024 року вона досягла пікового значення (45%), а у 2025 році дещо знизилася до показників 2023 року, але все одно залишається дуже поширеною (39,5%). Третьою за частотою емоцією, яку українці відчувають, думаючи про своє майбутнє, протягом усіх років повномасштабного вторгнення залишається оптимізм (29%).
На тлі обрання Дональда Трампа 47-м президентом США українці стали більш песимістичними у прогнозах щодо власного майбутнього, однак впродовж першого року його президентства настрої повернулися до показників 2023 року. Порівняно з груднем 2024 року, у 2025 році серед українців дещо знизилася частота негативних емоцій, які виникають, коли вони думають про своє майбутнє, повернувшись до показників кінця 2023 року. Окрім зниження тривоги, українці за рік почали рідше повідомляти про почуття страху (з 26% до 18%), безвихідь (з 14,5% до 9%) та розгубленість (з 26% до 21%).
- Гарантії безпеки: зниження очікувань і прагматизація вибору
Сигнали від окремих міжнародних партнерів України, насамперед США, послаблюють орієнтації українців на НАТО як найкращий варіант гарантування безпеки для України, попри те, що відносна більшість населення досі вважає НАТО найкращою з альтернатив. Порівняно з груднем минулого року частка населення, яка назвала вступ до НАТО найкращим варіантом гарантування безпеки, знизилася з 55% до 38%.
Зниження підтримки НАТО не супроводжується зростанням симпатій до позаблокового статусу як такого. Натомість спостерігається перерозподіл очікувань у бік альтернативних, менш амбітних або більш гнучких моделей безпеки. Зокрема, за рік помітно зросла частка тих, хто покладає надії на угоди про стратегічну оборонну співпрацю з окремими країнами-членами НАТО (з 9% до 15%). Збільшилася також підтримка нейтрального статусу України, але за умови міжнародних гарантій безпеки (з 12% до 16%), а також варіанту, який передбачає ставку винятково на власні оборонні спроможності, навіть без зовнішніх гарантій (з 3% до 7%).
Ці зрушення свідчать не так про зміну ціннісних орієнтацій, як про зростання сумнівів щодо реалістичності швидкого вступу України до НАТО в умовах затяжної війни та неоднозначних сигналів від міжнародних партнерів.
Регіональні відмінності у виборі моделі безпеки залишаються суттєвими й відіграють важливу роль при формуванні позиції респондентів. Респонденти з західних областей значно частіше (53%), ніж мешканці інших регіонів, називають вступ до НАТО найкращою гарантією безпеки. У центральних областях цей варіант також домінує, хоча й менш однозначно (39%). У південних та особливо у східних областях частка прихильників НАТО помітно нижча: 32,5% і 22%, відповідно. У південних областях респонденти частіше обирають нейтральний статус із міжнародними гарантіями (23%). Натомість у східних областях найбільше респондентів, які не змогли визначитися з найкращим варіантом гарантування безпеки для України, порівняно з іншими макрорегіонами – їхня частка становить 26%. Це відображає як різний досвід війни, так і різні очікування щодо міжнародної підтримки.
Значно відчутнішим чинником, ніж макрорегіон проживання, виявляється віра у перемогу України. Серед респондентів, які вірять у перемогу, вступ до НАТО залишається найбільш бажаним варіантом (49,5%). Водночас серед тих, хто не вірить у перемогу, цей варіант підтримує лише відносна меншість (14%). Натомість у цій групі суттєво зростає підтримка нейтрального статусу з міжнародними гарантіями безпеки (з 12% до 27%) та варіанту опори на власні сили без міжнародних гарантій (5% до 13%). Сила зв’язку між вірою у перемогу та баченням моделі безпеки є виразною, що дозволяє говорити про системний характер цього чинника.
- Стабільність підтримки євроінтеграційного шляху України
Вступ до Європейського союзу залишається пріоритетом більшості українців попри зовнішні та внутрішні виклики, які виникають на цьому шляху.
У 2013 році підтримка вступу до ЄС досягала 43%. Однак тоді країна була розділена між двома альтернативами. Частина населення дивилася в бік Європи (43%). Інша частина − в бік євразійського союзу з Росією (29,5%). Після Революції Гідності картина кардинально змінилася. Підтримка ЄС стала стійкою та домінуючою, а підтримка євразійського напряму різко знизилася і більше не є реальною альтернативою.
Після початку повномасштабної війни підтримка європейської інтеграції пережила суттєве зростання, зокрема завдяки отриманню статусу кандидата. Станом на грудень 2024 року 69% населення підтримували вступ до ЄС. Попри зниження підтримки євроінтеграційного шляху у 2025 році до 59%, орієнтація на вступ до ЄС залишається на найвищому рівні порівняно з роками до повномасштабного вторгнення. Зниження підтримки вступу до ЄС протягом року варто розглядати не як зростання антиєвропейських настроїв у країні, а в ширшому контексті втоми та розчарування суспільства через сповільнення темпів змін порівняно з початком повномасштабного вторгнення.
Європейський курс України підтримують у всіх макрорегіонах, але інтенсивність підтримки різна. У західних областях підтримка вступу до ЄС є найвищою (79%). У центральних підтримка також висока, хоча менш одностайна (62%). У південних та східних областях частка прихильників вступу до ЄС нижча, але навіть там ЄС залишається першим вибором порівняно з іншими опціями (44,5% і 38% відповідно). Водночас у Південному та Східному макрорегіонах більше тих, хто обирає не приєднуватися до жодного союзу (32% і 33%), а також більше тих, хто не визначився з відповіддю (19% і 24%).
Серед тих, хто вірить у перемогу України, підтримка вступу до ЄС дуже висока (73%). Водночас серед тих, хто не вірить у перемогу, підтримка ЄС становить лише 29%. У цій групі помітно більше тих, хто обирає не приєднуватися до жодного союзу (41%), а також більше респондентів, які не мають чіткої позиції з цього питання (23%).
- Віра в перемогу України у війні
Абсолютна більшість населення вірить у перемогу України у війні з Росією. Не вірить – 22%. Із тривалістю війни поступово знижується віра у перемогу. Впродовж п’яти хвиль опитування спостерігається чітка динаміка зниження віри в перемогу у війні. Порівняно з серпнем цього року віра у перемогу знизилася з 73% до 63%, а порівняно з даними за грудень 2024 року падіння відбулося з 77%. Емоційна мобілізація, характерна для перших місяців повномасштабного вторгнення, поступово зміщується у бік раціонального аналізу ситуації, однак, попри це, серед населення зберігається внутрішня орієнтація на перемогу.
Попри присутню регіональну відмінність, більше половини населення усіх макрорегіонів вірить у перемогу України. Найвища віра у західних (88%) та південних областях (84,5%), дещо нижча у центральних (73%). Найбільший скептицизм поширений серед населення східних областей: 55% вірять у перемогу порівняно з 45%, які не вірять.
- Червоні лінії
Для більшості українців є неприйнятними окремі вимоги, які були висунуті в 28 пунктах «мирного плану» під егідою США. З чотирьох вимог, які оцінювали українці, найменш лояльними вони є до територіальних поступок: 76% вважають неприйнятним визнання окупованих територій частиною Російської Федерації. Прийнятною ця вимога є для 13%. Найбільша частка респондентів, які вважають визнання окупованих територій частиною РФ прийнятним, припадає на центральні (22%) та східні області (21%). У південних областях таких респондентів 12%, а у західних – менше 2%.
На скорочення чисельності української армії до 600 тисяч військовослужбовців не готові погодитися 70% українців, тоді як 20% вважають цю вимогу прийнятною. Серед усіх досліджених умов щодо цієї спостерігається найпомітніша регіональна відмінність. Скорочення чисельності української армії є прийнятним для 6% населення західних областей. У центральних та східних областях погодитися на цю умову готові майже чверть опитаних. Населення південних областей, порівняно з іншими макрорегіонами, у більшості (53%) вважає прийнятним скорочення української армії до 600 тисяч військовослужбовців в обмін на припинення війни.
Для 61% українців є неприйнятним, якщо менша частина заморожених російських активів буде спрямована на відновлення України, а більша – на проєкти, які поглиблюють російсько-американську співпрацю. Прийнятною така поступка є для 22%. Найменша частка респондентів, які готові погодитися на цю умову, проживає у західних (14%) та східних областях (19,5%). У центральних областях оцінили умову як прийнятну 30,5% населення. Як і у випадку скороченням чисельності армії, більше половини респондентів з південних областей (55%) готові погодитися на цю умову в обмін на припинення війни.
Найбільш прийнятною серед запропонованих умов для українців є відмова від вступу України до НАТО. Погодитися на це готові 35% українців, втім абсолютна більшість (51%) проти такої поступки. Оцінка прийнятності цієї умови пов’язана з варіантом гарантування безпеки, який респонденти вважали найкращим для України. Серед респондентів, які обирали НАТО найкращим варіантом гарантування безпеки, погодитися на відмову від вступу до НАТО готові були 13%, серед респондентів, які обирали нейтральний статус з міжнародними гарантіями – 69%, ставку виключно на власні сили − 61%, позаблоковий статус – 75%. Невизначеність щодо моделі безпеки теж була пов’язана з готовністю поступитися вступом до НАТО в обмін на припинення війни.
Найменша частка прихильників відмови від вступу до НАТО у західних областях (15%). У центральному та південному макрорегіонах трохи більше половини населення (52%) готові погодитися на відмову від вступу до НАТО в обмін на мир. У східних областях, хоча найменша частка респондентів обрали НАТО як найкращий варіант гарантування безпеки порівняно з іншими макрорегіонами, абсолютна більшість (53%) вважає неприйнятним відмову від вступу до НАТО.
Українці, які не вірять у перемогу України, охочіше погоджувалися на запропоновані поступки, ніж ті, хто вірить. Попри відчутний зв’язок між вірою у перемогу та готовністю на поступки, залежно від поступки ті, хто не вірить у перемогу, по різному оцінювали їх прийнятність. Респонденти, які не вірили у перемогу, здебільшого не готові були прийняти визнання окупованих територій України частиною РФ (61,5%), погодитися на скорочення чисельності української армії (56%) чи спрямування частини заморожених російських активів на проєкти, які поглиблюють російсько-американську співпрацю (59%). Водночас вони виявляли більшу відкритість до таких поступок, ніж ті, хто вірить у перемогу. Натомість протилежна ситуація спостерігається щодо відмови від вступу до НАТО. 70% українців, які не вірять у перемогу України, готові поступитися вступом до НАТО заради припинення війни, тоді як майже така сама частка тих, хто вірить у перемогу (73%), не готова прийняти цю поступку.
