Баланс між професійністю і національною відповідальністю: Дослідження самоцензурування українських медіа під час висвітлення мобілізації

Цей аналітичний звіт є результатом проєкту Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, що здійснюється за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні у рамках програми Федерального міністерства закордонних справ Німеччини для підтримки ініціатив громадянського суспільства «Східне Партнерство». Відповідальність за зміст несе Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва. У виданні представлено винятково результати дослідження авторів. Інформація, що представлена у аналітичному звіті, не завжди відображає погляди партнерів.
Повномасштабна війна докорінно змінила умови, у яких працює значна частина українських медіа, поставивши перед ними безпрецедентні професійні, етичні та безпекові виклики. У ситуації, коли медіа одночасно виконують інформаційну, суспільну й оборонну функції, а кожна публікація може мати потенційні наслідки для життя людей, особливо загострюється питання допустимих меж свободи слова та самоцензурування.
Самоцензура в умовах війни є водночас критично важливою й надзвичайно чутливою темою. Вона стосується балансу між національною безпекою, правом суспільства на доступ до інформації та здатністю медіа здійснювати контроль за діями державних інституцій, зокрема тих, що відповідають за оборонну та мобілізаційну політики. Розуміння того, як саме формуються практики самоцензурування є принциповим для оцінки стійкості демократичних інститутів у воєнний час.Представлене дослідження поєднує контрольований експеримент і глибинні інтерв’ю. Такий змішаний дизайн дозволяє розглядати самоцензуру не лише як декларацію чи оцінку, а як реальні поведінкові рішення в ситуаціях, наближених до практичної роботи медіа, а також виявити внутрішні мотивації, дилеми та професійні міркування, які стоять за цими рішеннями.
Звіт покликаний запропонувати емпірично обґрунтоване розуміння того, як поєднуються патріотичні переконання, професійні стандарти, емоційний стан, страх санкцій, інституційні та комунікаційні обмеження у роботі медіа під час війни. Його мета – створити підґрунтя для фахової дискусії про те, як підтримати вільну й відповідальну журналістику, покращити державні комунікації, знизити ризики для медіа та водночас зберегти високі стандарти повідомлення суспільно важливої інформації в умовах затяжної російсько-української війни.

Ключові висновки

• У вибірці опитаних журналістів спостерігається високий рівень поведінкових практик самоцензурування, який значною мірою залежить від характеру новинних сюжетів. У контрольованому експерименті 73% учасників хоча б раз ухвалювали рішення не публікувати матеріал. Найвищий рівень утримання спостерігався в сюжетах, що стосувалися потенційних порушень у військових структурах (зокрема, відмови у медичній допомозі – 60,5%, застосування сили ТЦК – 36%). Це узгоджується з тим, що звучало в глибинних  інтерв’ю, де журналісти описують тематику мобілізації та діяльності військових органів як найбільш чутливу та ризиковану для публікації.
• Відмова від публікації не зводиться лише до недовіри до джерел, а формується як результат поєднання сумнівів щодо достовірності інформації та оцінки ймовірних наслідків її оприлюднення. Хоча сумніви в надійності даних домінували  (до 69%) при обґрунтуванні рішення утримати інформацію, вони не пояснювали повністю рішення не публікувати її, особливо щодо сюжетів про військові інституції. З інтерв’ю випливає, що журналісти оцінюють не лише достовірність, а й можливу суспільну шкоду, етичні дилеми та контекст воєнного часу, що підсилює обережність. В окремих випадках надто ретельне прагнення забезпечити відповідність матеріалу професійним журналістським стандартам і неможливість його повністю виконати стає  приводом для легітимізації самоцензури, яка насправді зумовлена  іншими, зокрема патріотичними, мотивами.
• Експериментальні умови здатні посилювати готовність журналістів до самоцензурування, однак їхній ефект є контекстно залежним і неоднорідним для всіх новинних сюжетів. Ефект спіралі мовчання стабільно підвищував імовірність утримання від публікації у всіх сценаріях. Водночас інші умови − наприклад, нагадування про професійні стандарти − у частині випадків знижували самоцензуру, але не завжди. Це свідчить, що зміна контексту сприйняття новини може впливати на рішення, але характер цього впливу залежить від змісту сюжету.
• Індивідуальні характеристики журналістів, насамперед тип патріотичних орієнтацій, статистично пов’язані з відмінностями у самоцензуруванні. Вищий рівень конструктивного патріотизму пов’язаний із меншою схильністю до самообмежень, тоді як вищі показники сліпого патріотизму − з більшою. Обидві змінні разом із емоційним станом та статтю пояснюють близько 9% варіації загального рівня самоцензури. У якісному аналізі ця закономірність відображена у двох різних підходах: журналісти з орієнтацією на «критичний патріотизм» готові висвітлювати проблеми, тоді як ті, хто ототожнює патріотизм із лояльністю, частіше уникають критики державних інституцій, включно з військовими структурами.
• Емоційний стан журналістів має слабкий, але статистично значущий зв’язок із поведінковими рішеннями під час експерименту. Негативні емоції (стурбованість, сум, страх) асоціювалися з меншою самоцензурою, тоді як позитивні − з невеликим її збільшенням. У якісних інтерв’ю журналісти описують сильне емоційне навантаження, однак напряму не пов’язують свій емоційний стан із рішеннями щодо публікації, тому кількісні висновки слід інтерпретувати обережно.
• Комунікаційні бар’єри з боку державних інституцій, особливо ТЦК, за оцінкою самих респондентів, виступають однією з ключових умов, що підсилює обережність у висвітленні теми мобілізації. Респонденти в інтерв’ю описують відсутність офіційних коментарів як головну перешкоду верифікації, що змушує їх утримуватися від публікації навіть суспільно важливих тем. У кількісних даних цей чинник не був виміряний окремо, але його вплив простежується через патерни рішень щодо сюжетів із низькою можливістю перевірки фактів.
• Найменше самоцензурування спостерігалося у сюжетах про корупцію, що може свідчити про вищу легітимність такої критики серед вибірки. Лише 13% респондентів відмовилися від публікації новини про корупцію в Міністерстві оборони. Як у якісних інтерв’ю, так і в експерименті журналісти сприймали антикорупційні сюжети як суспільно корисні та менш ризиковані для обороноздатності, що відрізняє їх від сюжетів про можливі порушення ТЦК чи військових структур.