Швейцарський Саміт миру – глобальна дипломатія та її ефекти
Цей огляд зосереджений на таких аспектах:
- Безпрецедентна кількість учасників, яка охоплює представників усіх континентів та політичних регіонів є безумовним успіхом, який легітимізує формат та утверджує українську формулу миру, хоч і за трьома пунктами з десяти.
- Присутність значної кількості країн водночас означає і наявність різноманітних національних інтересів учасників, через ракурс яких сприймається й питання українсько-російської війни.
- Зосередженість на принципах міжнародного права та Статуті ООН створює легітимний й широко прийнятний фундамент для дискусій та підготовки потенційних переговорів.
- Участь близько ста країн у Саміті миру має важливе символічне значення та відкриває "друге дихання" для перезавантаження ефекту солідарності з Україною у контексті агресії Росії, а також залучає нові країни до такого політико-морального виміру участі через присутність.
- Водночас саміт може стати платформою для співпраці з ширшого кола питань, пов'язаних з миром, безпекою та гуманітарною допомогою, сприяючи зміцненню міжнародного партнерства, а також мати потенціал для мобілізації додаткових ресурсів та підтримки зусиль України з реконструкції та відновлення після конфлікту.
- Відсутність Російської Федерації, як сторони конфлікту, створє певні обмеження для результативності Саміту миру, водночас є запобіжником легітимізації країни-агресора у рівному статусі із країною-жертвою, якою є Україна.
Архітектура майбутнього переговорного процесу?
У Швейцарії, в Бюргенштоці, відбувся Саміт миру в Україні, в якому взяла участь 101 делегація, з яких 57 країн були представлені на найвищому рівні. Пріоритетами саміту та заключної декларації були три пункти української формули миру: ядерна безпека, продовольча безпека, гуманітарний вимір, який передбачає повернення всіх військовополонених та незаконно переміщених цивільних. За очікуваннями організаторів – України та Швейцарії – саміт миру має стати лише першим інаугураційним діалогом з побудови переговорної архітектури. Відсутність Російської Федерації на першому саміті була умовою України, однак низка країн закликала до її якнайшвидшого залучення до діалогу.
Саміт у Швейцарії проходив 15-16 червня й став установчою конференцією, яка визначатиме подальшу архітектуру переговорів між Україною та Росією. Тож другий мирний саміт анонсували одночасно з проведенням першого. Швейцарія своєю чергою наголошувала, що другий саміт відбудеться до президентських виборів у США і в ньому візьме участь російська сторона. Про необхідність участі Російської Федерації йшлося й у багатьох виступах учасників. Найпалкіші заклики запросити Росію за стіл переговорів висловили Туреччина та Саудівська Аравія.
За підсумками саміту було оприлюднено декларацію, яка зафіксувала визначальну роль принципів міжнародного права та статуту ООН у процесі формування передумов переговорного процесу про завершення війни. У документі йдеться про повернення ЗАЕС під контроль України, вільний доступ до Чорного та Азовського морів, а також про звільнення всіх полонених та депортованих. У підсумку 11 країн так і не доєдналися до фінальної декларації, проте документ залишається відкритим й для тих, країн, які не брали участі в саміті.
Наступного дня після завершення саміту зі списку 80 країн, про приєднання яких повідомлялося офіційно, зникли Ірак та Йорданія, відкликавши свої підписи. Серед тих країн, які відмовилися підтримувати текст декларації з самого початку були Індія, Бразилія, Південна Африка, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати. Однак наступного дня декларацію підтримав Вселенський патріархат. Окрім визначених трьох пріоритетів, закріплених у документі, на полях саміту звучали й інші аспекти, такі, як посилення захисту повітряного простору, відновлення енергетичного сектору та фінансової підтримки України, захист дітей та відповідальність за воєнні злочини.
Напередодні саміту російський лідер Володимир Путін озвучив черговий ультиматум Україні, який полягав у вимозі вивести війська із чотирьох областей, які Росія вписала до своєї Конституції (Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська області). Крім того, для зриву організації заходу долучився і Китай, який проводив роботу із міжнародними посольствами, переконуючи не брати участі в саміті, який просуватиме українську формулу миру. Президент України Володимир Зеленський заначив, що якщо Китай має реальні ідеї щодо досягнення миру, представники китайської делегації можуть озвучити їх у форматі саміту, який скликає Україна.
Той факт, що швейцарський саміт відбувся, незважаючи на спроби Росії та Китаю не допустити його проведення, продемонстрував маніпулятивний характер усіх заяв російського керівництва щодо російських мирних ініціатив, які Україна нібито весь цей час відкидала.
Країни БРІКС – ризики та можливості участі «друзів» Росії
На саміті були присутні й країни БРІКС – формату, який Росія з початком повномасштабного вторгнення намагається протиставити "колективному Заходу”. Зокрема, Бразилія (у статусі спостерігача), Південна Африка, Саудівська Аравія та Обʼєднані Арабські Емірати були представлені на рівні посланців та Індія на міністерському рівні. За підсумками саміту жодна з країн-членів БРІКС, як і очікувалося, не стала підписантом фінальної декларації. Втім, очікування української сторони мають це враховувати (не виключено, що й враховували). Заяви присутніх посланців з країн-членів БРІКС стосувалися необхідності залучення РФ до діалогу.
Таким чином, участь країн-членів БРІКС у Саміті миру відкриває можливості, але й створює ризики. Їхня участь підвищила легітимність і збалансованість саміту, відображаючи різноманітні перспективи на полях конференції, скликаної за українськими умовами. Однак це також створює ризик геополітичної напруженості та конфлікту інтересів надалі, що може ускладнити шлях до консенсусу та встановлення тривалого й справедливого миру. Успіх їхньої участі залежатиме від здатності української сторони орієнтуватися в цьому різноманітті й закладати його у ширший контекст.
Головним ризиком у цьому контексті є ймовірність того, що члени БРІКС наполягатимуть надалі не просто на участі Росії, а на рішеннях, які сприятимуть стратегічним інтересам Росії, а не справедливому врегулюванню, що може підірвати весь мирний процес. Водночас той факт, що країни БРІКС можуть віддати перевагу своїм економічним і стратегічним інтересам перед забезпеченням виконання мирної угоди, може відкрити конструктивну перспективу взаємодії між Україною та країнами регіону, й такий варіант за теперішніх вихідних положень видається з погляду інтересів України найсприятливішим.
Якої мети прагнули організатори саміту?
Оцінки успішності саміту миру залежать від того, якої мети прагнули організатори. Українська сторона заявляла, що важливо закласти базові положення формату, на основі яких могли б відбуватися переговори з Росією в майбутньому, щоб Росія не могла впливати і маніпулювати процесом узгодження рамки майбутнього формату. Саме тому, безкомпромісна умова України під час підготовки саміту полягала у відсутності Росії у Бюргенштоку. По-друге, для Швейцарії проведення саміту миру є підтвердженням свого статусу «нейтралітету"» але у контексті підтримки саме української формули миру. Цей момент відкриває для України додаткові можливості у дипломатичній роботі із групою так званих «нейтральних» країн, які здебільшого стали полігоном для гібридних впливів Росії, спрямованих насамперед на формування байдужості, сумнівів та зневіри в міжнародному праві. Тож позиція Швейцарії має бути представлена «нейтральним» партнерам європейського континенту як еталон з точки зору прихильності до української мирної формули як єдиного і неповторного шляху до справедливого миру.
Враховуючи, що саміти за участі великої кількості держав не є досить частими подіями, це створює ґрунт для формування завищених очікувань. Однак сутністю таких міжнародних подій є передусім не безпосередній вплив на перебіг того чи іншого конфлікту, а залучення нових партнерів до коаліції, розбудова довіри між представниками держав та подолання міжрегіональної поляризації.
Водночас завжди є ризик переоцінки впливовості самітів, й особливо, у контексті можливих переговорів із Росією. Хай би якою була мета такої конференції, лідери країни та політичні делегації не є автономними одиницями й представляють свої держави як частину політичної системи, до якої вони залучені, тому відповідно зацікавленими сторонами варто оцінювати результати комплексно, з урахуванням реалій, які визначають внутрішнє сприйняття ситуації в тій чи іншій державі.
Висновки та рекомендації
Для України це означає, що роль участі та підтримки фінальної декларації різними країнами має оцінюватися також по-різному. Якщо для традиційних партнерів підтримка зусиль України цілком відповідає засадам зовнішньої політики, сформованої за три роки повномасштабної агресії, то для інших країн лише участь у цьому форматі може бути першим кроком для подальшого перегляду свого ставлення до російсько-української війни.
Попри непередбачуваний вплив на можливі переговори між Україною та Росією, саміт миру Швейцарії сприяє зменшенню поляризації між традиційними союзниками України та країнами Глобального Півдня, які долучилися до участі в події. Відповідно, це робить діалог більш передбачуваним і керованим.
Відповідно до наявних оцінок результативності дипломатії самітів, українська сторона, окрім цільового контексту, який полягає у створенні передумов для переговорів із Росією, може використати саміт і для налагодження/перезавантаження економічних зв'язків, в тому числі в контексті війни в Україні (відбудови).
Для конструктивної участі у потенційних переговорах між Росією та Україноюи ключовим пріоритетом проміжного періоду має бути налагодження довіри на двосторонньому рівні із новими партнерами, які продемонстрували підтримку українській формулі миру (йдеться навіть про ті країни, які не доєдналися до фінального тексту декларації).
Таким чином дипломатія самітів має як сильні, так і слабкі сторони. Головним ризиком такого формату залишається легітимізація ворога, тоді як зустрічі на рівні лідерів країн та міжнародних делегацій, привертаючи потужну увагу ЗМІ, створюють таким чином нові канали комунікації під час кризової ситуації та закладають фундамент для співпраці між країнами-учасницями. Крім того, особиста участь лідерів держав є також умовою формування психологічного клімату між ними, який за певних обставин може мати опосередкований вплив на динаміку відносин.
