Відновлення життєдайності громад в Україні в умовах повномасштабної війни не можна зводити лише до відбудови інфраструктури, перерозподілу ресурсів чи пришвидшення темпів реалізації проєктів. Це також питання довіри до ухвалених рішень, прозорості визначення пріоритетів і реального впливу мешканців на те, як саме відновлюється їхня громада. Саме тому громадська участь у процесах відновлення має бути не формальною процедурою, а практичним інструментом взаємодії між владою, організаціями громадянського суспільства (далі – ОГС) та жителями громад.
Водночас участь громадськості у процесах ухвалення рішень на місцевому рівні часто залишається обмеженою. Попри наявність інструментів участі, їхнє застосування не завжди забезпечує реальне врахування позиції громадськості. За таких умов консультації, слухання, обговорення чи інші механізми можуть перетворюватися на суто формальне підтвердження рішень, які вже ухвалено або фактично визначено заздалегідь. Це підриває двіру до процесів відновлення і створює ризик, що участь громадськості стане лише імітацією. .
Результати дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва на замовлення «Вестмінстерської фундації за демократію», у межах якого відбулися якісне дослідження та навчально-практичні заходи, засвідчили низький рівень обізнаності учасників щодо інструментів громадської участі. Водночас результати вхідного та вихідного оцінювання показали зростання рівня знань учасників у 2–4 рази, що свідчить про ефективність навчальних заходів, побудованих на основі попередньо виявлених проблем. Отже, проблема полягає не у відсутності інтересу з боку громадськості, а у відсутності доступу до знань, інструментів та чітких процедур впливу.
Дані якісного дослідження щодо потенціалу місцевих аналітичних центрів та організацій громадянського суспільства у процесах відновлення також підтверджують, що однією з ключових проблем є недосконалість механізмів взаємодії між представниками місцевої влади та ОГС. Важливо зазначити, що це визнають обидві сторони. Йдеться не лише про готовність громадськості долучатися, а й про те, чи створені для цього зрозумілі правила, прозорі процедури та дієві канали комунікації, які роблять участь не разовою активністю, а постійним механізмом впливу.
Чому формальна участь не забезпечує якісного відновлення громад
Справжня участь громадян у процесах відновлення передбачає не просто присутність на консультаціях, а можливість впливати на те, які проєкти стають пріоритетними, як розподіляються ресурси, у які строки реалізуються рішення та як контролюється їхнє виконання. Якщо громадськість залучають лише на етапі коментування вже сформованих намірів, така участь не створює впливу на процес ухвалення рішень.
На практиці це означає, що громадськість часто включається на стадії реагування, а не на стадії планування та пріоритизації. Мешканці та ОГС більше коментують уже підготовлені рішення, ніж спільно з органами місцевого самоврядування визначають зміст майбутніх проєктів відновлення. Саме на цьому етапі мають обговорюватися ключові питання: що потребує першочергової уваги, як це буде профінансовано, у які строки реалізовано, за якими показниками оцінюватиметься результат і як здійснюватиметься контроль.
Під час війни такий перекіс може посилюватися через потребу у швидких рішеннях. Однак саме в умовах обмежених ресурсів, високих очікувань і суспільної вразливості зростає потреба у більш змістовній та стандартизованій участі громадськості.
Бар’єри у взаємодії між місцевою владою та громадськістю
Окремою проблемою залишається недостатній рівень комунікації між органами місцевого самоврядування та представниками громадянського суспільства. Це виявляється у труднощах з доступом до інформації, недостатній прозорості щодо перебігу проєктів відновлення, а також у відсутності чіткого зворотного зв’язку щодо поданих ініціатив і пропозицій. Як наслідок, взаємодія часто сприймається як односторонній процес, у якому громадськість має обмежені можливості не лише впливати, а й розуміти логіку ухвалених рішень.
Ще одним суттєвим обмеженням є фрагментована роль організацій громадянського суспільства у процесах відновлення. ОГС стикаються з нестачею ресурсів, кадрової спроможності та сталих інструментів впливу. Це ускладнює їхню участь у системному моніторингу діяльності влади, підготовці альтернативних пропозицій та оцінюванні ефективності програм і проєктів відновлення.
Ключовими бар’єрами є інституційні та організаційні перешкоди: недостатня спроможність ОГС, обмежений доступ до інформації, слабкий зворотний зв’язок і збереження формального підходу до консультацій із громадськістю.
Навчання – умова змістовної громадської участі та побудови взаємодії між ОМС та ОГС
Результати навчальних заходів демонструють наявність значного потенціалу для подолання цих обмежень. Зокрема, було зафіксовано суттєве зростання рівня знань, а також підвищення мінімального рівня компетентності до показників, які свідчать про засвоєння базових інструментів участі.
Високий рівень задоволеності навчанням та готовність рекомендувати його іншим учасникам підтверджують запит на подібні освітні ініціативи. Важливо й те, що учасники не лише демонстрували готовність до практичного застосування отриманих знань, а й активно долучалися до обговорень, формували пропозиції щодо вдосконалення механізмів участі, обмінювалися досвідом та ініціювали нові підходи до взаємодії з органами влади.
Водночас саме цей потенціал виявляє головну проблему: між наявними формальними механізмами участі та можливістю реально впливати на рішення зберігається розрив. Інструменти взаємодії формально існують, однак їхня ефективність часто обмежується інституційними перешкодами, недостатньою доступністю процедур і слабким зворотним зв’язком. Тому для перетворення громадської участі на реальний вплив потрібні не лише знання й навички, а й зрозумілі правила, відкриті дані та сталі канали взаємодії з органами влади. Проведені навчання засвідчили, що робота в спільних групах представників ОМС та ОГС впливають на сприйняття сторін один одного. Одна з цитат учасниць фокус-групи на початку проєкту:
Такі оцінки відображають той рівень взаємного нерозуміння, з якого починалася робота учасників, і водночас пояснюють, чому спільні навчальні заходи стали важливим простором для діалогу та переосмислення ролей органів місцевого самоврядування і громадськості.
Від епізодичної участі до сталих механізмів впливу
Щоб запобігти імітації громадської участі, потрібен не просто якийсь один новий інструмент, а комплексний пакет рішень. На рівні громади це може передбачати оновлення статуту громади, створення постійного консультативно-дорадчого органу з питань відновлення, формалізацію процедури громадської оцінки рішень і програм, а також запровадження обов’язкового публічного пакету даних для кожного проєкту з відновлення.
Такий пакет даних має містити щонайменше інформацію про мету проєкту, джерела фінансування, бюджет, відповідальних осіб, строки реалізації, очікувані результати, показники виконання та поточний статус. Це дозволить громадськості не лише отримувати інформацію, а й здійснювати змістовний моніторинг, ставити обґрунтовані питання та пропонувати альтернативні рішення.
Важливо також поєднати різні інструменти участі – бюджетну участь, громадські слухання, електронні петиції, консультації та піврічне звітування голови громади – в єдиний повторюваний цикл. У такій моделі громадська участь не зводиться до разових обговорень, а стає постійною частиною управлінського процесу.
На рівні області важливо не лише підтримувати окремі консультації чи проєктні активності, а й формувати спільні правила участі для громад: типові документи, порівняння практик, регулярний міжгромадський діалог і зрозумілі критерії оцінювання. Такий підхід є особливо актуальним для Тернопільської області як приклад регіону, де доцільний перехід до обов’язкового, повторюваного й вимірюваного циклу участі громадськості у процесах відновлення.
Висновок
Відновлення громад не працює там, де участь мешканців зводиться до формальних консультацій. Воно починає працювати тоді, коли люди можуть впливати на рішення – визначати пріоритети, ставити питання про ресурси, контролювати виконання. Саме так участь перестає бути процедурою і стає частиною нормальної практики врядування.
Уникнути того, щоб участь громадськості перетворилася на суто формальну процедуру, можна лише можна лише за умови, коли навчання громадськості поєднується зі зміною правил взаємодії: відкритими даними, регулярним зворотним зв’язком і процедурами, які дозволяють впливати на рішення ще до того, як вони остаточно ухвалені. Саме така участь формує довіру до процесів відновлення – і робить їх справді спільною справою громади та влади.
