Між компромісом і хаосом. У Румунії впав уряд, що далі? – Маріанна Писяжнюк
Оригінал статті – LB.ua.
У вівторок, 5 травня, політична криза в Румунії сягнула апогею: парламент підтримав вотум недовіри уряду Іліє Боложана після тривалої ескалації. Ще у квітні про намір відкликати йому політичну підтримку оголосили соціал-демократи (PSD) — партнери по коаліції Націонал-ліберальної партії (PNL), до якої належить Боложан. Утім і країну, і партнерів непокоїв не стільки факт політичних торгів, скільки те, що, аби реалізувати демарш, соціал-демократи шукали підтримки ультраправої партії AUR. Подробиці в матеріалі LB.ua.
Механіка кризи
Чергова криза довіри між головними коаліційними партнерами – PSD та PNL – розгорталася поступово і стала наслідком сукупності факторів: і жорсткої бюджетної політики, і енергетичної кризи, яка торкнулася Румунії, а також спроб уряду Боложана реформувати низку держкомпаній, зокрема через ідею виведення на біржу міноритарних пакетів таких критичних інституцій, як Hidroelectrica, Romgaz, CEC Bank, Salrom та інших. Тож напруга навколо уряду і прем’єр-міністра Боложана наростала не один день.
Прем'єр-міністр Румунії Іліє Боложан в штаб-квартирі уряду в Бухаресті. Фото: EPA/UPG
Сам Іліє Боложан ще 19 квітня заявляв, що у відставку не збирається, проте вже наступного дня, в ході внутрішніх консультацій соціал-демократів, партія ухвалила рішення відкликати свою підтримку прем’єра. Паралельно з цим президент Нікушор Дан намагався втримати ситуацію в межах «проєвропейського табору», проводячи консультації і закликаючи до деескалації. Він також відразу окреслив ключову межу: уряд за участі AUR (ультраправа партія, – LB.ua) є неприйнятним.
Наступним переломним моментом стала відмова міністрів PSD від своїх портфелів, у результаті чого уряд втратив свою політичну конструкцію і перейшов у режим тимчасового управління з виконувачами обов’язків. І врешті те, що до цього мало форму спекуляції, перетворилося на факт: представники PSD відкрито заговорили про «прагматичну» співпрацю з AUR для підтримки вотуму недовіри уряду, тоді як сам Боложан назвав це де-факто новою коаліцією.
Націонал-ліберали назвали таку поведінку соціал-демократів безвідповідальною, звинувативши їх у кулуарній співпраці з ультраправими і зриві календаря європейських реформ. Зокрема, мова йшла йде про зобов’язання в межах Національного плану відновлення та стійкості, кошти за яким мають бути використані до кінця серпня. І майже як обіцянка прозвучало, що до коаліції з PSD у PNL більше повертатися не планують.
Поведінка менших коаліційних партнерів була більш обережною. Так, партія «Демократичний союз угорців Румунії» (UDMR) намагалася залишитися в таборі стабільності, при цьому не підтримуючи антиурядовий демарш, але й не перетворюючись на безумовного захисника Боложана.
Члени румунського парламенту голосують за вотум недовіри прем'єру Боложану під час пленарного засідання парламенту в Бухаресті, 5 травня 2026 року. Фото: EPA/UPG
А що AUR?
AUR у цій кризі діяла максимально прагматично, використовуючи момент для посилення своєї політичної ваги. Партія не просто підтримала ідею відставки уряду, а й намагалася конвертувати ситуацію у переговорну позицію, виставляючи свої умови (скорочення кількості депутатів до 300 в нижній палаті, перегляд системи субсидій, перехід до голосування на місцевих виборів у два тури) і демонструючи готовність впливати на розподіл сил.
Для AUR нинішня криза стала можливістю вийти за межі своєї токсичної ролі і навіть закріпитися як гравець, без якого вже неможливо ігнорувати парламентську арифметику. Більш того, ця амбіція підкріплюється останньою соціологією. Так, за даними INSCOP Research, AUR стабільно утримує перше місце з результатом близько 37-38% підтримки, випереджаючи як PSD (близько 19-20%), так і PNL (14-15%). Навіть з урахуванням певного спаду пікової підтримки на початку року, партія залишається лідером із великим відривом.
Саме тому участь AUR у процесі виглядала не як ситуативна, а як частина ширшої стратегії поступового входження в зону політичної прийнятності. І це, своєю чергою, стало одним із ключових факторів занепокоєння, як усередині країни, так і на рівні європейських партнерів.
Лідер ультранаціоналістичної партії «Альянс за Союз румунів» (AUR) Джордже Сіміон слухає промову прем'єр-міністра Румунії Іліє Боложана перед вотумом недовіри його кабінету міністрів під час пленарного засідання парламенту в Бухаресті, 5 травня 2026 року. Фото: EPA/UPG
Хто збере владу
Ситуація, що складалася в Румунії останні тижні, звісно спровокувала і побоювання щодо розпуску парламенту та дострокових виборів. Хоча в найближчій перспективі головним питанням залишатиметься те, у якій формі відбуватимуться спроби перезібрати провладну конфігурацію. За конституційною процедурою, впродовж наступних 60 днів президент може двічі запропонувати парламенту підтримати новий уряд, і лише після того, як парламент відхилить обидві пропозиції, ризик дострокових виборів стане реалістичним.
При цьому на цей момент в інтересах більшості політичних гравців – домовлятися і не брати на себе електоральні ризики. PSD ризикує остаточно віддати протестний електорат AUR, PNL після публічного демонтажу власного прем’єра має не найпривабливіший імідж для виборця, USR взагалі не має гарантій, що зможе конвертувати кризу в перемогу, а угорці з UDMR традиційно не гратимуть у непередбачувані сценарії. До того ж, після того як їхній політичний орієнтир у Будапешті – Віктор Орбан – фактично зійшов з дистанції, їхнім пріоритетом у найближчій перспективі стане переформатування контактів із новою угорською владою.
Тому наразі ключове питання полягає не просто в тому, хто прийде на зміну уряду Боложана, але і в тому, як саме переформатується більшість. Чи це буде перезбір тієї ж коаліції, попри заяви PNL про небажання повертатися до співпраці із соціал-демократами; чи це все ж таки буде формалізована співпраця між PSD та AUR, хоча для такої конфігурації, найімовірніше, знадобиться ще один партнер; чи це буде інший, ширший формат – за участі менших партій, неафілійованих депутатів і представників нацменшин, без PSD, як про це публічно заявляють.
Чоловік загорнутий у прапори Румунії та Європейського Союзу разом з іншими активістами під час мітингу на підтримку прем'єр-міністра Боложана (голови партії PSD) біля штаб-квартири уряду в Бухаресті, 3 травня 2026 року. Фото: EPA/UPG
Втім, саме останній варіант упирається не лише в політичну, а й у чисто арифметичну проблему. Нині місця в парламенті розподілені наступним чином: PSD має 129 мандатів, AUR – 90, PNL – 73, USR – 59, UDMR – 32, нацменшини – 17, а також менші партії – ультраправа SOS România ще 15, ще одна ультраправа POT має 14, група PACE (колишні від POT та SOS) налічує 12 парламентарів і ще до 20 незалежних депутатів.
При цьому для формування більшості необхідно щонайменше 233 голоси, і в таких умовах конфігурація без PSD і без AUR дає лише 180–185 голосів. Тобто навіть із залученням частини малих партій і незалежних депутатів не вистачає щонайменше 40-50 голосів, що робить такий сценарій вкрай нестабільним або в кращому випадку залежним від ситуативної підтримки.
При цьому сама конструкція кризи для Румунії не нова. У 2009 році PSD вже демонструвала подібний сценарій, вийшовши з коаліції, а згодом підтримавши відставку уряду Еміла Бока. Схожа логіка повторилася і в 2021 році, коли уряд Флоріна Кицу впав після конфлікту в коаліції. Ба більше, тоді, як і сьогодні, голоси для вотуму недовіри забезпечили різні політичні сили, включно з AUR. Сам Кицу тоді прямо звинувачував соціал-демократів у спробах домовлятися з ультраправими для повалення уряду. І сьогоднішні формулювання PSD про «прагматичну» або «точкову» співпрацю з AUR фактично відтворюють ту ж саму модель.
Водночас нинішня криза принципово інша з точки зору її наслідків. У попередніх випадках системним партіям щоразу вдавалося перегруповуватися і повертати контроль. Втім у 2026 році цього вже не гарантовано? Передусім тому, що AUR входить у кризу не як допоміжна опозиційна сила, а як партія №1 – і за активністю, і за рівнем підтримки в суспільстві.
