Референдум щодо членства в НАТО. Чи буде перемога?

Коментарі
Перегляди: 269
20 вересня 2018

І хоча це поки що розмови, не згадати про певні небезпеки та ризики було б безвідповідально

Марія Золкіна, політичний аналітик  Фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва", для Нового времени


Євроатлантичний курс України обростає все новими політичними ініціативами. Йдеться передусім про ідею внесення змін до української Констутуції та вже неодноразово озвучений, нехай і гіпотетичний, план з організації референдуму щодо членства в НАТО.

З першою ініціативою все більш-менш зрозуміло: цей крок несе в собі політичне навантаження виборчого періоду, що вже розпочався, і покликаний не стільки  зробити європейський та євроатлантичний курс незворотними (бо членство в ЄС і НАТО – це конкретна «домашня робота», і що б там не було записано в Конституції, якщо ця робота не виконуватиметься, то положення Основного закону мало допоможуть), скільки створити певний електоральний ефект. Тобто передовсім поповнити не надто містку скарбничку досягнень та мобілізувати умовно прозахідний електорат навколо чинного президента. А не інших кандидатів, які працюють на тому ж електоральному полі. Ну і головне – попри наявність політичного підтексту, ця ініціатива не принесе жодної серйозної шкоди, не призведе до негативних, а тим паче катастрофічних наслідків.

На жаль, цього не можна сказати про іншу ініціативу – ймовірний референдум. І хоча  це поки що розмови, не згадати про певні небезпеки та ризики було б безвідповідально.

Зайве відмітити, що для вступу референдуму ніхто не вимагатиме, чи про те, що в найближчому майбутньому жодного політичного ефекту не буде. Зупинімося на одному з найбільш важливих ризиків такої ініціативи – а саме для внутрішньої єдності суспільства.

Голосування чітко розділить країну на два табори, та ще й за регіональним принципом

Йдеться про провокування нової лінії розколу в суспільстві. Так, саме розколу. На фоні  стрімкого зростання підтримки членства в НАТО (від 13% тих, хто вважали НАТО найкращою гарантією безпеки України у 2012 році до 42%  у 2018-му), ми (здебільшого, політики) забуваємо про те, що готовність підтрімати вступ до Альянсу має істотні регіональні відмінності. Захід і Центр переважно за НАТО як гарантію безпеки (71% та 52% відповідно), в той час як на Півдні та Сході відносна більшість – за позаблоковий статус (близько 37-38%). 

Більш виражені небезпечні для консолідованості суспільства ознаки проявляються при моделюванні гіпотетичного референдуму.

Зокрема, у 2017 році Південь був би регіоном з найнижчою очікуваною явкою на такому референдумі – 42%. І тоді 25% проголосували б за, 43% – проти, а 33% не могли визначитися. І саме тому ми, як аналітики громадської думки, наполягали: нижча явка у негативно налаштованому щодо НАТО регіоні «додає» ваги табору прихильників, а отже гіпотетичний результат виходить «позитивнішим» за реальні настрої. І начебто для референдуму не має особливого значення, пішли би противники НАТО на голосування чи ні – головне ж кінцевий результат. Але є одне але: неготовність противників брати участь у референдумі сьогодні не означає, що вони не будуть вмотивовані прийти і проголосувати, коли таке волевиявлення дійсно матиме місце. Ну і ось: у серпні 2018 році явка на тому ж Півдні була б вищою – 60%, а результат голосування б істотно змінився: 21% за, 65% проти.

Звичайно, реальна кампанія в рамках підготовки до референдуму і його результати очевидно відрізнятимуться від змодельованої ситуації. Та є про що замислитись. Станом на сьогодні варто чітко усвідомлювати одне: наразі на Сході та Півдні більшість проголосували би проти – 64-65%, в той час як на Заході та в Центрі результат був би протилежним (за 69% та 49% відповідно).

За таких умов загальний результат по країні виглядатиме не зовсім як досягнення чи перемога. Голосування чітко розділить країну на два табори, та ще й за регіональним принципом.

Для повноти уявлення про те, в чому ж полягає прихована небезпека, слід подивитися на те, як саме сприймають Альянс у різних регіонах. Так, ставлення до НАТО як агресивного імперіалістичного блоку є найбільш розповсюдженим на Півдні та Сході (47% та 56% відповідно). На Заході та в Центрі прихильників міфів часів Холодної війни 9% та 23%. Оборонним союзом НАТО на Півдні вважають 30%, на Сході – 21%, в той час як на Заході – 47%, а в Центрі – 39%.

Ті ж міфи навколо уявлень про основні функції Альянсу. На Півдні та Сході найбільш переважно думають, що НАТО виконує фукції політичного впливу США на процеси в Європі та світі. Щоправда, якщо на Півдні такі переконання певним чином врівноважуються поширеними уявленняии про інші функції (захист країн-учасниць від збройного нападу, боротьба з країнами, які не сприймають західний спосіб життя та цінності, захист економічних інтересів країн-учасниць), то на Сході ставлення до НАТО як інструменту впливу США «конкурентів» не має – там так думають 49,5%.

Звичайно, це тільки «верхівка айсбергу». Головне розуміти: в гонитві за примарними політичними дивідендами не допустити штучних підстав для виникнення ліній розколу, від яких ми намагаємося відійти.

Top