Реадмісія Саакашвілі: аналіз наслідків та прогноз подальших подій

Аналітика
Перегляди: 8765
20 лютого 2018

Правовий вимір

10 вересня Міхаїл Саакашвілі добровільно та свідомо взяв участь у порушенні режиму державного кордону, незалежно від того, чи це була спланована провокація, чи спонтанна реакція його обурених прихильників на дії органів влади. Таким чином, Саакашвілі потрапив в уразливе становище політика-правопорушника.

Цей статус став ще більш очевидним після грудневих заворушень у центрі Києва, зумовлених його навмисним опором правоохоронцям під час спроби затримання. Щоб вийти переможцем із цього складного становища, Саакашвілі або мав іти на ще більше загострення і провокувати масові заворушення (що йому не вдалося), або ефективно боротися у судовій площині та доводити свою правоту.

Саме другий шлях, на нашу думку, мав бути головним, оскільки лише змагання у форматі відкритого судового процесу за пильної уваги ЗМІ та країн Заходу давали Саакашвілі шанс захистити своє ім’я, довести зловживання владою, починаючи з моменту позбавлення громадянства, та залишитися гравцем в українській політиці.

Вагання між різними варіантами, слабкість юридичного супроводу, переоцінка свого впливу на активне громадянське суспільство та на підтримку опозиції зрештою лишили Саакашвілі сам на сам з державним апаратом.

 

Політичний вимір

Саакашвілі правильно відчув суспільний запит на рішучих політиків, здатних відкрито боротися із корумпованою та неефективною політикою владних структур. Ставка на прямі дії (протести, спроби блокування органів влади) також мала контрастувати із імітацією боротьби, яку вже тривалий час демонструє більшість сил, що претендують на опозиційність.

Однак небажання планувати діяльність на більш тривалий період (аж до кінця 2019 р.) та узгоджувати дії з іншими опозиційними силами, представленими у парламенті, нерозуміння своїх примарних перспектив на виборах президента і парламенту в 2019 р., а також свідчення про спроби сепаратних переговорів як і з табором президента, так і з його суперниками (Коломойський), критично зменшили можливості Саакашвілі вплинути на розстановку політичних сил в Україні, змінити сам порядок денний політичної боротьби.

Внаслідок цього, започаткований Саакашвілі політичний рух став не центром тяжіння для протестного електорату та тих, хто вагається, а ще одним і доволі слабким претендентом на голоси інших опозиційних сил. З цієї точки зору, його видворення з України грає на руку силам та лідерам, які у вересні-грудні позірно підтримували його дії.

Йдеться насамперед про «Батьківщину», а також певною мірою «Самопоміч», «Громадянську позицію», «Свободу», які позбуваються конкурента на електоральному полі й одночасно використовують інцидент із Саакашвілі для прямої атаки проти П. Порошенка.

У той же час «голова опозиційного уряду» від Опозиційного блоку Б.Колесніков (12 лютого) та лідер Радикальної партії О.Ляшко (14 лютого), оцінюючи ситуацію із Саакашвілі, використали ті самі слова голови ФБР Е.Гувера «Якщо ваша ідея в тому, щоб приїхати в нашу країну і скинути владу, то це не ідея, а злочин». Таким чином, представники обох партій, які уявно виступають проти влади, фактично солідаризувалися і підтримали дії Президента.


Міжнародний вимір

З погляду реальної політики, постать Саакашвілі не є каменем спотикання для стосунків між Києвом та Заходом. Однак слабкість та сумнівність правових аргументів поводження з ним (від факту позбавлення громадянства до остаточного затримання і блискавичного видворення у Польщу) розглядатимуться в ЄС і США як докази і свідчення неспроможності чинної влади втілювати принципи верховенства права.

Тому після видворення Саакашвілі ще більша увага Заходу буде прикута до процесу створення Антикорупційного суду, а також дій Президента і його союзників, зокрема, керівництва Генпрокуратури щодо НАБУ і САП. Можна передбачити, що протягом поточної сесії парламенту посли «великої сімки» в режимі реального часу відстежуватимуть будь-які кроки у цій площині та оперативно реагуватимуть на будь-які порушення у правовій сфері.

За останній час українська влада впритул наблизилася до «червоної лінії» у питанні верховенства права і вибіркового правосуддя. Будь-які спроби її посунути, тобто, зволікати зі створенням Антикорупційного суду, посилювати тиск на НАБУ та САП натикатимуться на жорстку реакцію Заходу. Зокрема, може відбутися зниження рівня контактів з керівництвом України, перенесення важливих зустрічей на невизначений час.


Громадянський вимір

Протести у Києві та деяких інших містах 18 лютого, практично у річницю кривавих подій на Майдані, показали, що ні активні прибічники Саакашвілі, ні опозиційні сили не спромоглися правильно оцінити напрям протестних настроїв громадян та їхню готовність до активних дій.

Спільна заява 15 лютого (яку підписали «Рух нових сил», «ДемАльянс», «Громадянська позиція», «Народний контроль», Європейська партія України, «Батьківщина», «Самопоміч», «Свобода», «Громадянський рух Хвиля») фактично закликала громадян до протестів у разі спроб з боку влади «подальших розправ над опозиційними лідерами та активістами». Подібна невизначеність, відсутність конкретних цілей та шляхів їх досягнення не може бути мобілізуючим чинником, і досвідчені лідери перерахованих партій навряд чи цього не знали.

Тому у найближчому майбутньому всередині табору опозиції може відбутися розмежування між прихильниками імітації «активних дій», прибічниками гучних і радикальних акцій та силами, які намагатимуться розбудувати мережу опору, розраховану на системну протидію владі, зокрема щодо захисту виборів від фальсифікацій

Варто звернути увагу на те, що поведінка керівництва МВС (за наслідками протистояння під Верховною Радою у листопаді та Солом’янським судом у лютому) дає дедалі більше підстав для побоювань, що фальсифікації, а також спроби тиску на виборців, виборчі комісії та суди відбуватимуться під прикриттям проведення правоохоронних заходів.

Тож показником рішучості опозиційних сил та здатності до довгострокового планування може стати готовність ініціювати та домагатися зміни керівництва МВС, забезпечити захист діяльності НАБУ та САП від зовнішнього тиску.

З іншого боку, перед владою, яка несе відповідальність за політичну стабільність в умовах збройного конфлікту, також стоїть завдання відновлення довіри громадян.

Тому всередині умовного трикутника «коаліція БПП та НФ – Президент – коаліційний уряд» також відбуватиметься боротьба за вибір напрямку подальшого руху:

1. «Загвинчування гайок» з використанням Генпрокуратури, ДФС, СБУ і МВС у кампаніях по «боротьбі з корупцією», «ухиленням від податків», «російською диверсією» для переслідування опозиції.

2. «Заморожування» ситуації, що означатиме активну протидію опозиції в медіа-сфері та мобілізацією усіх ресурсів під єдиного кандидата від влади на виборах президента.

3. «Робота над помилками», що передбачає поступове виправлення порушень і виконання зобов’язань перед Заходом у частині політичних змін.


Фото Української правди

 

Top