Марія Золкіна

політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Аналітика
Перегляди: 2300
9 червня 2021

Рамки для Байдена і Путіна: як українці обмежують компроміс з РФ щодо Криму і Донбасу

Оригінал статті  –  на Європейській правді

Суспільні настрої не раз ставали в пригоді українській владі в переговорах про врегулювання з Росією. Не є винятком і нинішній етап. Напередодні саміту НАТО і Женевської зустрічі Байдена та Путіна допомогти може свіже загальнонаціональне дослідження, проведене Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з Центром Разумкова.

Воно додає орієнтирів і сигналізує, чого насправді прагне український народ – а отже, якою може чи має бути політика Києва. Воно також підказує владі, де є шанси, а де – пастки, в які не можна втрапити.

Сигнали, які ми отримали за результатами опитування, є дуже важливими для переговорів, які відбудуться у Женеві. Вони виключають можливість "великої домовленості" між Росією та Заходом без участі Києва, бо жодну досягнуту угоду не вдасться легітимізувати з українського боку. Навіть якби українська влада на неї погодилася. І до того ж вони ставлять хрест на ідеї про те, що "здача Криму" може стати ціною миру на Донбасі.

Роль Росії: одностайність, яку не обійти

Немає потреби переконувати українців, що між Україною та Росією відбувається саме війна – в цьому і так переконані 71%, тоді як протилежну думку мають 15%.

Причому це – консенсус усіх макрорегіонів, включно зі Сходом. Щоправда, якщо питати про визначення конфлікту не так прямолінійно, з'являються нюанси. Хоча і тут загалом по країні більшість громадян, тобто 53%, вважають, що цей конфлікт – це безпосередня агресія Росії із залученням місцевих бойовиків.

Тут, до речі, є несподіванка:

за президентства Зеленського прихильників такої думки побільшало на 8%.

І це відбулося усюди – не тільки на традиційно більш жорстко налаштованому Заході чи в Центрі, але і так само на Півдні та Сході.

З іншого боку, в південних та східних областях є і тривожні сигнали. Кожен четвертий там, наприклад, вважає події на Сході "внутрішнім конфліктом, де Росія лише підтримує одну зі сторін", а ще 15% називають російську агресію "суто внутрішнім громадянським конфліктом". Росія роками поширювала ці сигнали та грала на них – і, як бачимо, успішно.

Втім, і тут є підстави для оптимізму.

У листопаді 2019 року "Демініціативи" проводили опитування з точно такими запитаннями. За півтора року відтоді симпатиків найрадикальнішого проросійського пояснення про те, що на Донбасі точиться "суто внутрішній громадянський конфлікт", істотно поменшало – саме за рахунок Сходу та Півдня. У 2019 році їх було 22% та 21%, нині лишилося 15% та 11%.

Отже, час грає на руку Україні – громадська думка зміщується не на користь проросійських наративів.

А на фоні закриття проросійських каналів з пулу Медведчука є всі шанси і на подальші позитивні зміни.

Не менш важливим є електоральний розріз. Думка про те, що Росія веде війну проти України на Донбасі, є домінуючою серед виборців не лише "Євросолідарності" та "Батьківщини", але й "Слуги народу" (а також особисто Володимира Зеленського).

Виходить, що "Європейська солідарність" є опонентом "Слуги народу", а от погляди істотної частини їхніх виборців щодо конфлікту на Донбасі – збігаються.

Виборці цих політсил також мають спільне бачення, що Росія повністю контролює так звані "Л/ДНР", російська армія воює разом з місцевими бойовиками проти Збройних сил України і зброя на окупований Донбас надходить із Росії. 

Чому це так важливо для дипломатичних перемовин щодо Донбасу? 

Така спільність позиції політичних противників є запобіжником проти будь-яких домовленостей про "здачу" інтересів України.

Практично неможливо "продати" українському суспільству будь-яку угоду умовного Заходу з Кремлем, яка би піддавала сумніву статус Росії як агресора. Люди цього просто не приймуть. Одночасно переконати прибічників таких різних політичних сил поступитися своїми принципами буде неможливо.

Важливо також, що саме виборці "Слуги" та Зеленського не підтримують проросійські наративи – і це створює електоральний тиск на чинну владу.

Єдина електоральна група, що істотно відрізняється – виборці ОПЗЖ, які очікувано підтримують ті відповіді, що лунають від РФ. Та на загальнонаціональному та навіть регіональному рівні їхня думка не є визначальною. І це також важливо для наших перемовин із Заходом, адже дозволяє Україні говорити про сталість та передбачуваність української позиції з цього питання, незалежно від зміни влади.

Крим: обмін неможливий

Час від часу лунає занепокоєння: а чи не спробує Росія "продати" умовний мир на Донбасі в обмін не тільки на послаблення санкцій, але й на неофіційну фактичну відмову Києва від повернення Криму?

Враховуючи, як сильно "просідав" кримський порядок денний останніми роками, серед західних політичних еліт цілком могло знайтися немало прихильників такого пакту.

Тим не менш, українська влада нині намагається кардинально змінити цей стан справ і готується до старту Кримської платформи. І хоча змістовні меседжі цієї події, що запланована на серпень, ще не готові, громадська думка вже розставляє акценти.

Суспільство категорично проти ідеї "забути про Крим" в обмін на Донбас.

Так, тільки 7% вірять, що досягти тривалого миру на Донбасі можна, погодившись на автономію Донбасу і забувши про Крим. Ще менше (3%) вважають, що мир на Сході може настати внаслідок офіційного визнання анексії Криму.

Таким чином, хоча донині не було жодного формату чи переговорів з приводу реінтеграції Криму, суспільство, по-перше, зовсім не стало байдужим до його повернення. А по-друге, сформулювався чіткий зв’язок: українці не вірять, що навіть за домовленості щодо Криму на Донбасі встановиться сталий мир.

Отже, підсумовуючи: суспільство позбавлене ілюзій, що Росія хоче домовитися про мир на прийнятних для нас умовах у найближчій перспективі; конфлікт на Донбасі сприймається як затяжний; у швидкі рішення населення вже не вірить; Крим не може за жодних обставин стати "розмінною монетою".

Відтак, з точки зору суспільних настроїв, момент для запуску Кримської платформи – достатньо вдалий. 

Владі варто не просто підхопити цю хвилю громадської думки, але й піти далі: інформаційно та дипломатично готуватися до можливого об’єднання кейсів Криму і Донбасу в переговорах.

Тим більше, що переговори в Мінській ТКГ буксують, у "Нормандії" істотного прогресу немає, а Німеччина та Франція входять до циклу виборів, через що динаміка переговорів просяде ще більше.

Цілком можливо, що в цих умовах саме Кримська платформа зможе в майбутньому стати новим майданчиком для переговорів з Росією.

Так ми привели би переговорну стратегію у повну відповідність з реаліями. Конфлікт з Росією системний – і діяти потрібно системно.

Виклики для Зеленського

Переговори про мир стали однією з ключових тем персонально для Володимира Зеленського. Сьогодні його зусилля, спрямовані на розв’язання конфлікту на Донбасі, підтримують 38% громадян України, а не підтримують – 19%.

Цей баланс дає запас довіри і простір для маневру навіть за межами власного електорату. Втім, є і виклики.

Першим з них є необізнаність населення про дії держави. Так, 28% громадян нічого не знають про зусилля президента щодо Донбасу (ще 15% – вагаються із тим, підтримати його дії чи ні).

З точки зору громадської думки, саме тут – основний ризик втратити нинішній баланс між довірою і недовірою. Тому для того, аби нинішні 38% не перетворилися на втрачену можливість, Банковій варто врешті зайнятися адекватним і вчасним інформуванням населення про свою політику щодо Донбасу.

Другий виклик для Зеленського когось може здивувати.

З точки зору суспільної підтримки Зеленський Схід програє.

Причому йдеться не тільки про підконтрольні райони Донбасу, але і про інші східні області.

Схід є єдиним макрорегіоном, де Зеленський не має однозначної підтримки його зусиль щодо Донбасу.
Так, громадська думка розділилася майже рівноцінно на тих, хто підтримує (28,5%), тих, хто проти (31%) і тих, хто взагалі не в курсі про такі зусилля (25%). А без підтримки постраждалого від конфлікту регіону чи прилеглих областей, вся політики в цьому напрямку суттєво втрачає легітимність.

У лютому 2021 року Фонд "Демократичні ініціативи" проводив фокус-групи та опитування на прифронтовій території з підконтрольного Україні боку. Тоді в око впадало сильне розчарування від невиправданих надій на мир – тобто від невиконання обіцянок, які Володимир Зеленський активно і невиправдано роздавав перед обранням та на початку своєї каденції.

На Донбасі виборці голосували саме за це. А тепер – відповідають розчаруванням, яке швидко переросте в роздратування і відчуження.

І тут треба не забувати, що хоча ОПЗЖ втратила можливість напряму спілкуватися зі своїми виборцями через власні телеканали, але проросійський і навіть російський наратив у частини населення залишився. У тому числі він підживлюється російськими телеканалами. І він нікуди автоматично не подінеться.

Тому для Сходу потрібні окремі цільові інформаційні, економічні та політичні зусилля – інакше цей регіон буде остаточно втрачений для Зеленського. А скористається цим не інша проукраїнська політична сила, а Росія.

Останні новини з категорії Аналітика

Тривожна пора: як вплинули на Харківщину обшуки в облраді, поширення «Дельта-штаму», протести Нацкорпусу та мовні скандали

Оцінка стабільності у Харкові та Харківській області (липень-вересень 2021)
22 вересня 2021

Запитай у «Страни» про «розпад України» після «тарифного майдану»

Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у серпні 2021 року.
22 вересня 2021

Неспокійний серпень Одещини: сутички з хейтерами ЛГБТ та фальсифікація ковід-сертифікатів

Оцінка згуртованості та стабільності в Одеській області. Серпень 2021
10 вересня 2021

Олексій Гарань: Проукраїнський електорат розчаровується у Зеленському, але він все ж на першому місці

У розмові з «Главкомом» професор Гарань аналізує не тільки поточну політичну ситуацію, але й через ретроспективу складає прогнози та майбутн...
6 вересня 2021