Провал «бліцкригу» Трампа, не єдиною Ормузькою затокою, Європа перед вибором мілітаризації – коментар Тараса Жовтенка

Блискавична війна з Іраном, принаймні така, якою її бачив Дональд Трамп, дедалі більше перетворюється на затяжний конфлікт із глобальними наслідками. Як пояснив в інтерв’ю Radio NV безпековий аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  Тарас Жовтенко, початкові розрахунки США виявилися надто оптимістичними.

За словами експерта, у Вашингтоні могли орієнтуватися на сценарій швидкої зміни влади за аналогією з іншими кейсами.

«Там ніби мав бути Тегеран за три дні –  так само, як Венесуела… вибити першими ударами всіх ключових політичних і військових керівників, потім швидко домовитися з кимось із наступників і, відповідно, отримати повністю підконтрольну політичну систему. Керівництво Ірану подарувало б йому нафту, як це зробила Венесуела на початку цього року, і, можливо, навіть із Ормузькою протокою нічого б не сталося», –  прокоментував очікування Трампа експерт.

Втім, конфлікт затягнувся, і тепер, на думку Тараса Жовтенка, чим довше він триватиме,  тим важче Дональду Трампу буде витягнути Сполучені Штати з цієї історії.

«Ми бачимо, що зараз він до певної міри перебирає варіантами, на кого би це все можна було спихнути… Ми вже чули, що країни Затоки нібито мають фінансово віддячити Сполученим Штатам за те, що Трамп “героїчно врятував” їх від іранської ядерної загрози. Тепер, у свою чергу, винними називають Європу та НАТО –  мовляв, вони не прийшли на допомогу, хоча раніше у Вашингтоні запевняли, що такої допомоги не потребують», – додав він.

На думку аналітика, найімовірніше, саме така аргументація може бути використана для пояснення згортання операції, принаймні участі в ній США: мовляв, союзники не долучилися, а Сполучені Штати своє завдання виконали.

«Не даремно  ж Трамп неодноразово наголошував на доволі показовій тезі: мовляв, Ормузька протока Сполученим Штатам не є критично необхідною, а ті країни, які отримують через неї енергоресурси –  нафту, газ тощо, –  мають самі подбати і про їх транспортування, і про безпеку судноплавства», – зазначив Тарас Жовтенко.

Водночас така риторика радше свідчить про прагматичне розуміння  значення Ормузьклї протоки: контроль над нею міг би стати для США додатковим важелем впливу й джерелом прибутку, вважає експерт.

«Для Трампа це був би бонус –  сісти на тариф і стригти гроші… але саме Іран зараз робить те, що Трамп планував зробити з Ормузькою протокою», – наголосив він.

Тарас Жовтенко вважає, що Іран уже усвідомив масштаби свого впливу,  що «він може тримати за горло не лише весь регіон, а й увесь світ», і тому намагатиметься максимально цим скористатися,  зокрема у співпраці з Китаєм. Водночас Пекін, хоч і не є критично залежним від цього маршруту, зацікавлений у стабільності і може погодитися на неформальну співпрацю.
Тим часом, попри ризики, глобальної паніки на енергетичних ринках наразі немає. Як пояснює експерт, Європа вже адаптувалася до енергетичних шоків після відмови від російських ресурсів і звикла до того, що треба шукати якісь альтернативи. Починає замислюватися над диверсифікацією маршрутів постачання і регіон Затоки.

«Регіон Затоки починає замислюватися над тим, що Ормузька протока –  не єдиний маршрут: енергоресурси можна транспортувати суходолом, зокрема через трубопроводи. Так, їх необхідно захищати, але це питання передусім ресурсів. Якщо ж фінансова, політична чи безпекова ціна розблокування Ормузької протоки виявиться вищою за витрати на будівництво альтернативних маршрутів і їхній захист, то і країни Затоки, і європейські держави, очевидно, зроблять ставку саме на ці альтернативи», – пояснив Тарас Жовтенко.

Втім, за його словами, цей процес потребує часу,  і саме це створює «вікно можливостей» для Ірану. Чим довше Іран гратиметься  з цими інструментами, тим більше шансів, що ці альтернативи почнуть бути реалізовані.

На тлі енергетичної напруги з’являються спроби повернути російську нафту на світовий ринок як «просте рішення». Одне з таких рішень ухвалив Дональд Трамп, який схвалив випуск російської нафти на світовий ринок. І те, що Україна ввела «свої санкції», фізично перекривши нафтові логістичні шляхи, –  цей сценарій, на думку Тараса Жовтенка,  набагато ефективніший.

«Якщо росіяни фізично не зможуть цю нафту довозити з пункту А в пункт Б… таким чином можна просто обнулити весь цей російський бізнес», – переконаний аналітик.

Це, за його словами, ефективніше, ніж складні політичні домовленості всередині ЄС.

«Не треба… ламати через коліно Орбана з Фіцо…  якщо фізично це все відрізати, то тоді просто нічого не буде», – запевняє він.

Окремо експерт нагадав про показову історію зі «зливом» інформації угорському прем’єру Віктору Орбану –  йдеться про нібито удари по нафтопроводу «Дружба», які мали викликати резонанс у ЄС.

За словами Тараса Жовтенка, такі дії вписуються у звичну тактику Росії –  створювати інформаційні приводи й одразу використовувати їх для звинувачень.

«Росіяни завжди грають у цю гру – створити якусь ситуацію, звинуватити Україну в нібито тероризмі, а потім це все роздувати», – стверджує він. 

Втім, у цьому випадку, як зазначає експерт, операція виглядає невдалою і навіть викривальною.

«Походження цих знімків однозначно російське, бо Угорщина їх ніде і ніяк не могла взяти… і на цих знімках чітко видно, що пошкоджень там немає», – зазначив експерт.

Тарас Жовтенко наголошує, що сама історія є штучною від початку до кінця і водночас показує рівень залежності окремих європейських політиків від Москви.

«Це фактично гібридна імітація від початку до кінця… для Росії критично важливо зберегти Орбана, бо він є фактором дестабілізації НАТО і Європи», – заявив він.

На тлі глобальних викликів Європа змушена переглядати власну роль у світі. Президент Франції Еммануель Макрон закликав держави об'єднати зусилля та протистояти Сполученим Штатам Америки та Китаю. Як зазначає експерт, традиційна модель економічної інтеграції більше не гарантує безпеки.

«Європа точно прокидається, але водночас переживає за свою історичну спадщину–  адже сильна об’єднана Європа часто закінчувалася мілітаризацією якоїсь європейської держави, яка швидко  набирала імперських амбіцій. Саме тому вона обрала мирну модель економічної кооперації, втілену в ЄС. Але зараз для виживання їй доведеться повертатися до мілітаризму. Це переломний і найважчий момент: Європі фактично немає виходу –  їй потрібно озброювати свої амбіції і ставати силою, здатною грати хоча б на рівних», – підсумував Тарас Жовтенко.