Чи готують переворот проти Путіна – Тарас Жовтенко

Опубліковано – на NV. Оригінал – на  Facebook-сторінці автора

Чи боїться Путін Шойгу, або Трохи рефлексій на «звіт європейської розвідки» від CNN

Найперше — будь-які «зливи» «ексклюзивної» аналітики авторства спецслужб (навіть тієї ж міфічної «європейської розвідки») можуть і скоріше за все, є елементом спеціальних інформаційних операцій, іншими словами — «активних заходів» (або як зараз модно говорити «когнітивних війн», що насправді одне й те саме).

Далі — по пунктах.

1. Феномен конфлікту російських силовиків у РФ було сформовано і оформлено ще в бородаті часи «совка», де вище політичне керівництво (політбюро) було змушене опиратися на 2 милиці — КДБ і армію, для забезпечення тотального контролю всередині країни, однак при цьому панічно боялося, що якась із цих 2 фракцій в якийсь момент отримає більше ресурсів/спроможностей і піддасться спокусі просто знести політбюро і самій сісти на трон. Тому

2. Перманентне протистояння по лінії «сапогі» (армія) —"піджаки" (КДБ) стало невід'ємним елементом системи політичного балансу сил в «совку».

Путін, будучи 100% кагебешним продуктом, мислив і мислить тими ж шаблонами, єдине, що в нинішній управлінській вертикалі він — сам собі політбюро.

    «Піджаки» опинилися на самому вершечку харчового ланцюга

3. З приходом кагебіста-феесбешника Путіна в Кремль (і, особливо, після того, як він пустив там коріння), зріс ризик потенційного невдоволення серед «сапогов» (російської армії) — «піджаки» опинилися на самому вершечку харчового ланцюга.

Відтак, швидко почався проєкт «відновлення» і «модернізації» російської армії, а, фактично, — вкачування в неї (і освоєння) величезного бабла, відповідальним за що був призначений друг-олєнєвод Путіна — Шойгу.

4. Однак з часом Путін почав помічати, що Шойгу почав набирати популярності і навіть чогось схожого на політичну субʼєктність, що почало трохи дратувати царя.

І хоча Шойгу був «своїм» і сидів на «своїх» схемах, роздратування царя зростало по мірі того, як його зростала роль російської армії — не лише в пропагандистському вимірі, але й в реальному, особливо з початком гібридної агресії проти України.

5. Треба було активізувати давнє протистояння — з цією метою створені Кремлем на території українського Донбасу бантустани «днр/лнр» були поділені між ФСБ («піджаки») і ГРУ ГШ РФ («сапоги») кожна з яких тягла зі свого «наділу» ресурс.

Всі були задоволені і при ділі.

Однак, коли ресурси почали закінчувати, ситуація загострилася — ФСБ почало валити місцевих протеже ГРУ, і навпаки.

Треба було вводити нового гравця, і у Путіна він був ЧВК Вагнер.

6. Від початку «Вагнер» не був пригожинським проєктом — його створювали зовсім інші люди, поки сам Пригожин вислужувався перед царьом в якості особистого кухаря, а потім — керівника пітєрской «фабрікі тролєй» (т.зв «інстітута інтернет-ісслєдованій»).

Тільки довівши свою абсолютну лояльність царю, Пригожин отримав у руки ексклюзивний інструмент — і був відправлений з ним від гріха подалі, в Африку й на Близький Схід.

(Я вже писав раніше про те, що перед початком повномасштабної війни проти України, у Путіна на столі лежали 2 плани нападу: від Герасимова («сапогів») і феесбешний («піджаків») «бросок мангуста».

Путін, як потомствєнний гебіст, віддав перевагу феесбешному плану — і, фактично, поховав можливість вдалого вторгнення.

Після стратегічного провалу плану в перші дні й тижні війни, російська армія знову вийшла на перше місце — саме від її потенціалу (і політичної лояльності!) залежала доля режиму.

І Путін був змушений зробити реверанс в бік Герасимова — але не без наслідків для генералітету (численні кримінальні справи, звільнення і ув’язнення).

Плюс цар вимушено-полегшено ввів нову змінну в усю конструкцію — повернув «вагнер» і Пригожина з Африки прямо в Україну, знову підваживши потенціал «сапогов» і трохи заспокоївши «піджаков».

І цим же кроком цар вчергове створив для себе нову фобію — страх того, що Пригожин, який на тому етапі, фактично, купив час Герасимову та іншим «сапогам», перейти в формат повномасштабної війни, усвідомить, що «золота карта» тепер у нього в руках.

7. Пригожин в цій ситуації морозився як міг — з усіх сил намагався донести до царя, що місце на троні його зовсім не цікавить, навпаки — Пригожин лишається вірним солдатом Путіна («пєхотінцем» у виконанні Кадирова), спрямованим проти «сапогов».

Звідси — в тому числі, відоме відео Пригожина з демонстративним «шойгу! гєрасімов! гдє с*ка боєпріпаси??»

Однак Пригожин дедалі більше розумів, що переконати параноїка-Путіна не вдасться, і він, зрештою, прибере самого Пригожина, політично і фізично.

Тому Пригожин зважився на відчайдушний крок: демонстративний похід на Москву — з демонстративною зупинкою майже в останній момент, щоб викупити своє життя.

Зрештою, за всі свої старання Пригожин отримав додаткових 3 місяці «на пожить».

8. Зі смертю Пригожина його наближених (Суровікін, Тєплінскій тощо) максимально нейтралізували, «вагнер» поступово розпустили, перейшли від формату «одна велика ЧВК» до менш загрозливого формату «багато маленьких ЧВК».

Щоб зберегти африканську спадщину Пригожина, Путін був змушений передати «Вагнер» під Міноборони РФ — фактично посиливши «сапогів».

І — знову створив собі нову фобію.

Далі в якості виховного моменту (щоб знову трохи опустити «сапогів» і заспокоїти «піджаків») з посади злітає Шойгу, а на його місце стає скромний і майже непомітний технократ-консерватор «ошибаться-можно-врать-нєльзя» Андрій Бєлоусов.

Так ще більше посилюється міф про «змовника-корупціонера» Шойгу, який в цьому зоопарку стрімко набуває публічних ознак нового Пригожина.

9. Всі ці перестановки не вирішують важливого питання — місце «третьої сили» в традиційному протистоянні 2 блоків силовиків, яке займав «Вагнер», лишалося порожнім.

Путін, не довго думаючи, підтягує свого чергового лояліста Золотова і починає піднімати Росгвардію і ФСО — і знову готує собі чергову параноїдальну пастку…

Замість висновку.

Звичайно, це не максимально повна картина — тут я залишив поза увагою групи різнонаближених до царя олігархів і політичні групи впливу, просто тому, що вони не були предметом аналізу згаданого на початку «звіту».

Система контрольованого конфлікту між силовими блоками у РФ — давня традиція, так само як і маньяк-параноїк на троні.

Тому: нічого ексклюзивно нового в опублікованому звіті нема — як, на жаль, нема обʼєктивного розуміння внутрішніх процесів у РФ у відповідних фахівців на Заході; і ніякого раптового «перевороту» на чолі з Шойгу очікувати не варто…