Українські дрони в глибині Росії та особисті страхи Путіна змусили Кремль заговорити про «перемир’я» на 9 травня – Тарас Жовтенко

Росія хоче перемир’я на 9 травня, бо парад може обернутися на фіаско. Про те, що змусило Росію визнати, що  без гарантій «перемир’я» вона вже не може бути впевненою навіть у проведенні параду на 9 травня, Марія Золкіна,  голова напряму «Регіональна безпека і дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва», ведуча програми «Союзники» на Slawa TV,  поговорила (з 28:56 хв.) з виконувачем обов’язків виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, безпековим аналітиком Тарасом Жовтенком.

– Чи саме удари України вглиб Росії змушують Путіна просити про перемир’я на 9 травня?

– Передусім ідеться про те, що відбувається в Туапсе та багатьох інших регіонах Російської Федерації, де дружні українські дрони приносять «бавовну» на російські об’єкти, насамперед нафтогазового комплексу, і відповідно те,  що Росія абсолютно  неспроможна ефективно захистити себе від таких атак.
За цей час ми побачили еволюція українських спроможностей. Якщо раніше удари українських дронів могли лише тимчасово вивести з ладу той чи інший об’єкт паливної інфраструктури РФ,  то зараз про об’єкти в Туапсе вже говорять як про фактично зруйновані.

Тому те, що ми пройшли цю еволюцію, і те, що сьогодні удари винятково  українських дронів – і тут я підкреслюю: це ще не українська балістика і не крилаті ракети, а просто наші ударні безпілотники – дають такі результати, маючи відносно «легкий» з точки зору завдання шкоди засіб ураження, очевидно, вже змушує замислитися і Кремль, і оточення російського диктатора.

Другий момент – це особисті страхи самого Володимира Путіна щодо власної безпеки. Після початку нинішньої фази протистояння між США та Ізраїлем, з одного боку, й Іраном – з іншого, коли в перші години ударів було фактично знищено ключове військово-політичне керівництво Ірану, це справило дуже  специфічне враження, особисто на російського диктатора і на його оточення.

Коли в Кремлі зрозуміли, що американці отримали інформацію для координації та коригування цього удару з відкритих джерел – зокрема вебкамер, трансляцій та інших цифрових ресурсів – і використали для цього системи штучного інтелекту, у Москві та Санкт-Петербурзі почали запроваджувати серйозні обмеження доступу до інтернету й навіть до мереж мобільного зв’язку, а навколо путінських резиденцій помітно збільшили кількість систем протиповітряної оборони. Було очевидно, що спрацювала особиста параноя російського диктатора. І саме з цими страхами, на мою думку, пов’язане прагнення забезпечити «тишу» на час парадів.

– Україна, використовуючи власні дрони, уже дістає до Усть-Луги й Приморська на Балтійському морі, а також до Республіки Комі, що за 1750 кілометрів від українського кордону. Що заважає вдарити по Москві?

– Передусім це політичний момент. Ми чудово розуміємо, що удари по російській нафтопереробній інфраструктурі так чи інакше були узгоджені з нашими союзниками – і політично, і організаційно.
Адже важливо розуміти, що, хоча ми й маємо власні ударні засоби,  наприклад, ті самі  дрони, але  щоб точно навести їх на ціль і прокласти курс, аби вони долетіли куди потрібно та в потрібній кількості і з потрібним ефектом уразили ціль, нам усе одно необхідна допомога наших  союзників.

Можливо, меншою мірою це стосується європейців, але значною мірою – американців, адже саме США мають потужні розвідувальні спроможності. Водночас європейські партнери, зокрема Франція, намагаються перехопити ініціативу. Уже зараз приблизно дві третини технічної розвідувальної інформації, яка допомагає наводити українські дрони на цілі в глибині території Росії, надходить саме від французької сторони.

Однак потенціал Сполучених Штатів у цій сфері залишається незамінним. І для коректного наведення будь-якого ударного засобу Україна все одно значною мірою залежить від партнерської підтримки.