Протоміста пам’яті: Трипілля, Мохенджо-Даро і вибір цивілізації — Володимир Лакомов

Оригінал статті — Літературна Україна

Володимир Лакомов,
український дипломат, Надзвичайний та Повноважний посол України (захищав інтереси України як Посол у Анголі (2004-2007), Бразилії (2007-2010 та Пакистані (2012-2020), експерт Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

У глибині історії, де ще не звучали імперські гімни, існували цивілізації, що обирали іншу модель буття — гармонійну, ритуальну, децентралізовану. Мохенджо-Даро на берегах Інду та Трипільські поселення на берегах Дніпра — дві культури, що не прагнули підкорити світ, але залишили слід у його символічному ландшафті.

Мохенджо-Даро — місто з прямими вулицями, громадськими лазнями, складною системою водовідведення. Архітектура без палаців, без храмів, без монархів. Наче суспільство, що вміло жити без централізованої влади, але з високим рівнем організації. Печатки з зображеннями биків, єдинорогів, танцівниць — не як інструмент влади, а як знаки внутрішнього світу.

Трипілля — не місто в класичному сенсі, а протомісто: поселення, що передували урбанізації, але вже мали ознаки складної соціальної організації. Культура, що будувала поселення у формі спіралі, спалювала їх ритуально, і знову відроджувала. Кераміка, що говорить мовою орнаменту: спіралі, хвилі, жіночі фігури. Тут не було імперських амбіцій, але була глибока метафізика землі, родючості, циклу.

Обидві цивілізації зникли — не тому, що були слабкими, а тому, що не прагнули стати сильнішими за інших. Їхня сила — у символі, у ритмі, у здатності жити без насильства. Вони не залишили армій, але залишили естетику. Не створили імперій, але створили міф.

Цей міф — живий. У 2014 році Україна та Пакистан здійснили спільний філателістичний жест: випустили блок поштових марок «Пам’ятки древніх культур» — Трипільська культура та Мохенджо-Даро. Це не просто філателія — це символічна розмова між двома народами, що пам’ятають своє доколоніальне коріння.

На українській версії блоку — глибока візуальна симфонія:

ліворуч — трипільська жіноча статуетка з піднятими руками, розписна миска, кубок із рослинним орнаментом. Це — образ родючості, циклічності, земної етики.

Праворуч — пакистанська печатка з єдинорогом, теракотова фігура богині, іграшковий візок з бичками. Це — міф, торгівля, дитинство, віра.

На тлі — фрагменти кераміки, петрогліфи з Кам’яної Могили, руїни ступи Мохенджо-Даро, сцена з танцюючими фігурами. Вгорі — напис українською та англійською: Спільний випуск «Україна – Пакистан» / Joint Issue “Ukraine – Pakistan”. Поруч — державні прапори, герби, і візуальна рівність двох культур.

Цей блок — не просто марка. Це — культурна декларація: про гідність доколоніальних цивілізацій, про право на власну модель розвитку, про діалог без домінування. У світі, де імперії знову намагаються диктувати правила, Україна і Пакистан обрали інше — пам’ять, естетику, співіснування.

У цьому контексті особливо актуальними стають концепти Тімоті Снайдера — зокрема його ідея про «політику пам’яті» як боротьбу за майбутнє. Снайдер наголошує: імперії не просто завойовують території — вони переписують минуле. В його книзі Шлях до несвободи він показує, як ідея «кінця історії» — переконання, що ідеї більше не мають значення — стала інструментом сучасного авторитаризму. Тому відновлення доколоніальних наративів, таких як Трипілля, — це не архаїка, а акт історичного опору. Це спосіб повернути собі право на інше — не імперське — бачення цивілізації.

Сьогодні, коли світ знову балансує між централізацією і свободою, варто згадати ці протоміста. Як альтернативу. Як пам’ять про те, що цивілізація — це не лише влада, а й форма співіснування. І що Україна, як спадкоємиця Трипілля, має право на власну модель — не імперську, а людяну.

Володимир Лакомов спеціалізується на темах політичної філософії, глобальної дипломатії та культурної інтроспекції. Автор досліджень, присвячених свободі у трактуванні Тімоті Снайдера, ролі України у діалозі з Глобальним Півднем та візуальному осмисленню сучасних концептів.