Події
Перегляди: 673
12 червня 2013

Протестів не буде. Але лише доти, доки народ не втомиться від влади

Весняні протести в  Україні та Західній Європі, спалах протестів  в Туреччині  підвищили інтерес  соціологів та експертів до теми протестиних настроїв громадян. Чи зросла протестна активність  українців  із загальною хвилею протестів, яка прокотилась по світу,  і що саме може спонукати людей до  виходу на вулиці  – ці питання стали предметом розмови під час прес-конференції    «Весняна хвиля протестів: підсумки і прогнози».

Провадячи моніторинг  протестів з  2009 року, коли спостерігався  пік громадського спротиву, пов’язаний  з передвиборною  і  мовною кампаніями, й до сьогоднішнього дня, експерти не відзначають спадання  протестних настроїв громадян.  Про це повідомив керівник моніторингу протестів, репресій та поступок Центру дослідження суспільства Володимир Іщенко.

 «Якщо порівнювати кількість протестів, які відбулися протягом нинішнього півріччя, то це число буде вищим, ніж в середньому за 2010 та 2011 роки, – констатував Володимир Іщенко. – Минулого року ми фіксували рекордну кількість протестів від початку нашого моніторингу  –  3636 протестних  акцій. За даними вже цього року, ми не бачимо спадання протестів. Хвиля зростання протестів, яка почалася торік, усе ще присутня».

Володимр Іщенко відзначив, що основні причини, які спонукають людей до протестів, стосуються соціально-економічних проблем. Якщо в 2012 році було зафіксовано 43%  протестів, пов’язаних із соціально-економічними питаннями, то з січня по травень 2013 року таких  відбулося вже 55%. Найбільшу частку цих протестів становлять  акцій, пов’язані з захистом  довкілля (8% всіх протестних подій),  комунальною  інфраструктурою, зокрема підвищенням  тарифів і поганим станом доріг  (7%),  затримкою зарплатні (6%), питаннями охорони здоров’я (4%). Це ті проблеми, каже експерт, які   виводить найбільше людей і  провокують найбільшу кількість протестних акцій.  

На початку 2013 року порівняно з минулим дещо  зросла кількість соціально-економічних  протесів, які одночасно порушували й політичні питання, зокрема висували критику  влади й певних політичних сил. Але це зростання невелике, каже Володимир Іщенко, і більшою мірою пов’язане з тим, що на початку 2013 активізувалися  політичні  партії та їхня протестна активність. Причому, відзначив експерт, партійні сили використовують соціально-економічні  протести  здебільшого  задля власного піару і дуже рідко коли ведуть  довготривалу підтримку  груп незадоволених.  Більш тривалу  допомогу  їм надають  крайньоправі політичні  партії на кшталт ВО «Свобода», але  це в свою чергу  звужує коло охочих взяти участь у  протестах.

 «При інтервенції крайньоправої  ідеології зменшуються можливості для широкої коаліції різних соціальних груп, ініціатив, організацій, які  могли б становити співпрацю між собою на основі взаємоповаги, толерантності  та спільних інтересів, – пояснює експерт. –  І ще одна проблема в тому, що крайньоправі дуже часто переводять мітинги  на  дрібні питання  і  набагато рідше кажуть про системні причини соціально-економічних проблем,   які, власне, і  викликають протести людей».

Експерт також зауважив, що дуже невелика кількість мирних зібрань переходить  до насильства, а тому немає причин до жорсткішої регуляції мирних зібрань, як то збираються  зробити, ухваливши новий законопроект про організацію мирних зібрань. «Минулого року 10% протестних подій можна було класифікувати як насильницькі. Цей сплеск насильницьких протестів був тісно пов’язаний із досить брудною передвиборчою кампанією, яку ми спостерігали, і з використанням основними політичними силами так званих «рук невідомих», які здійснювали напади на кандидатів, на їхніх агітаторів, на журналістів. Але як тільки вибори пройшли, насильства стало одразу менше, а це означає, що насильство в українській протестній активності зосереджено на рівні політичного конфлікту між основними політичними силами, і дуже рідко коли громадські організації чи неформальні протестні ініціативи вдаються до насильницьких дій», – зазначив експерт.

Володимир Іщенко повідомив, що більша частина протестів (77%), які пройшли цього року, були мирними. І лише коли люди не бачили, що можуть досягти своєї мети мирними способами, переходили не  так до насильства, як до  конфронтаційних способів боротьби – перекриття дороги, страйків, спроб прорватись в адміністративну будівлю, але без завдання якоїсь цілеспрямованої шкоди людям або майну.

«Проте  зараз відбувається велика дискусія щодо нового законопроекту про організацію мирних зібрань, і, власне, спекулюючи на подіях 18 травня, МВС каже, що якби цей законопроект був прийнятий, у нас не сталися б ці події, не сталося б бійки, масових заворушень, але насправді насильство на вулицях і мирні зібрання — це певні паралельні реальності. Дуже невелика кількість мирних зібрань переростає в насильства».

Володимир Іщенко переконаний, що жорстка регуляція мирних зібрань лише може спровокувати негативні  реакції на протестні акції.  Адже якщо в січні-лютому  було зафіксовано близько 16 негативних реакцій до 100 протесних подій, то у травні цей показник значно зріс. Кожна 5-6 протесна подія зазнає негативної реакції, і найчастіше ця негативна реакція спрямована від сил безпеки, від органів внутрішніх справ, органів правопорядку.  «Чи стане це приводом до протестів  проти загального тоталітаризму у суспільстві зараз важко сказати, – спробував спрогнозувати експерт.  ­— Скажімо, повстання в Туреччині почалося з соціально-екномічного питання, а саме  на захист кубічного простору в Стамбулі.  10%  протестних подій українців також стосуються  питання незаконної забудови, але вони не переростають у  широкомасштабні  протести. Нічого подібного до Туреччини ми не спостерігали. Найближче порівняння це події 2010 року у Харкові на захист  парку Горького. Однак це мало порівнювано з загальнонаціональним повстанням у Туреччині. І сьогодні ми не бачимо такої тенденції в українському суспільстві».

Проте якщо це станеться, підсумував  Володимир Іщенко, то  такий протест відбудеться  не під проводом опозиційних партій, які на даний момент не готові очолити рух громадянського спротиву, а пройде він під проводом низових самоорганізованих ініціатив.

Директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко також підтвердив думку про те, що незважаючи на високу загальну активність протестних настроїв, готовність вийти особисто на вулицю з вимогами до влади, посвідчує досить низька кількість громадян.

Соціолог нагадав, що найбільший рівень протесаної активності, за даними громадської думки,  спостерігався  наприкінці 2008-го на початку 2009 року під час найгострішого етапу економічної кризи, коли лише 10% громадян не збиралися виходити з протестом за будь-яких умов, а  90% громадян  готові були до протестів.  Експерт наголосив, що саме тоді  жодних серйозних протестів не відбувалося, а високий протесний потенціал просто знизився й частково вилився у результати виборів. Така сама ситуація спостерігається і нині, каже Андрій Биченко. Хоч 25%  громадян і очікує, що найближчим часом  протести й мітинги в їхній місцевості відбудуться, проте  самі на такі акції виходити не збираються. Більшість  очікує того, що на мітинги вийде «хтось інший».  «Очікування протесту від сусідів і готовність самостійно в них взяти участь дуже сильно відрізняються», – зауважує соціолог.  Найбільше таких неохочих  особисто виходити на протести у Центральній частині країни й зокрема у Києві. На Заході більша частка людей заявляє, що готові самі  взяти участь в акціях протесту. На Сході  простежується інша тенденція — значно більше громадян говорить про те, що за жодних умов не вийдуть з протестами, навіть в разі погіршення свого добробуту.

 «От, що значить своя влада в країні: ці громадяни значно менше, ніж в інших регіонах, готові протестувати навіть в таких випадках, які безпосередньо стосуються їхнього життя: скажімо, в разі різкого зниження рівня життя, — каже Андрій Биченко. – Тож на сьогодні жителі Східного регіону демонструють значно меншу готовність до протестів, ніж жителі інших регіонів України. А от щодо  вікового розподілу, то особливих  відмінностей немає. Хіба що відрізняється група найстарших громадян, тим кому 60 і більше, які значно рідше готові протестувати з будь-яких причини», – констатував експерт.

На думку директора Фонду «Демократичнч ініціатви імені Ілька Кучеріва» Ірини  Бекешкіної, масові виступи можливі лише тоді, «коли настане втома маси населення від влади». Водночас вона зазначила, що зараз такої серйозної втоми не бачить.

Соціолог наголосила на прямому зв'язку між станом економіки і температурою протестних настроїв, але при цьому зазначила, що «треба багато чинників, аби протестні настрої переросли в протести». Головний із них – «люди повинні бачити, а що буде внаслідок цього протесту конкретно».

Науковець переконана, що найближчим часом протестів не буде. «Влітку в Україні масових протестів не очікується – відпустки чекають на тих, хто може їх очолити, та на можливих учасників акцій. До того ж людям необхідно представити концепцію змін, якої сьогодні у ймовірних організаторів немає», – підсумувала експерт.

 

 

 

Top