Пропозиція Дональда Трампа про надра: чи варто її відкидати і які потенційні вигоди для України вона містить
Фото Колаж "Телеграфу"
Микола Кірєєв,
журналіст
Пропозиція новообраного президента Сполучених Штатів Америки щодо надр України, яку він озвучив нещодавно, викликала бурхливу реакцію. При цьому позиції, які висловлюють учасники обговорення, діаметрально протилежні: від повного схвалення передачі контролю над українськими природніми багатствами американцям до цілковитого заперечення навіть самої думки про таку можливість.
Насправді пропозицію не слід відкидати, вона варта уваги. Звісно, не у вигляді, озвученому Дональдом Трампом в середині лютого і відхиленому Володимиром Зеленським. Те саме стосується і наступної пропозиції, яку було передано українській владі 21 лютого. Однак сама ідея передачі частини родовищ України під контроль Сполучених Штатів є перспективною, оскільки містить очевидні вигоди для нашої країни.
Кому насправді належать надра України
Власне, ідея концесій на розробку корисних копалин не нова. Однак вона має негативний бекграунд з огляду на те, що часто такі концесії отримують потужні міжнародні концерни та корпорації у країнах, що розвиваються. До того ж ці угоди або підписуються маріонетковими урядами, або вони містять корупційну складову. Відповідно вигоду мають не країни, що віддали свої надра іноземцям у концесію, а невелика група керівників цих держав.
Такі схеми не є секретом, і саме на них наголошують противники угоди зі США – і всередині самої України, і зовні. Також у хід пішла давно випробувана риторика про «надра, які належать народу України» і які «в жодному разі не можна віддавати іноземцям». Принагідно згадали Будапештський меморандум.
Скріншот з Facebook-сторінки Юлії Тимошенко
Однак що означає фраза про те, що надра «належать народу»? По суті, за цими красивими словами для народу не криється нічого, крім абсолютно порожнього гасла. Хай навіть щось подібне й закріплено в Конституції.
Як приклад можна навести нещодавнє відкриття ринку сільськогосподарської землі. Тоді риторика противників такого кроку була подібною. Мовляв, «земля – національне багатство, його не можна продавати». Водночас мільйони українських громадян, що формально володіли своїми паями, не могли ними вільно розпоряджатися. Як визначає поняття права власності Цивільний кодекс України, «власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном». Однак у випадку із землями сільськогосподарського призначення до скасування мораторію на продаж цих земель у 2020 році, власники були позбавлені ключового права – права розпоряджатися своєю власністю. Тобто продавати землю, якою володіли. Хоча ні для кого не було секретом, що існували схеми, за якими земля переходила із рук в руки і часто зосереджувалася в руках саме тих, хто найбільше виступав проти відкриття ринку землі.
У випадку з надрами ситуація дуже схожа. Бо, як каже директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк, на більшість родовищ видано ліцензії на розробку, однак видобутку корисних копалин ніхто не веде. Така ситуація пояснюється просто: люди, які мають відповідні кошти і, найголовніше, – доступ до інформації та вплив на органи, що видають відповідні ліцензії, у такий спосіб «застовбили» за собою родовища корисних копалин на майбутнє.
Джерело: DW
Тобто виходить так, що Україна не тільки не має жодної користі від свого «національного багатства», воно ще й завдає державі суцільних збитків. Надра лише тоді дають прибуток, коли їх розробляють. Тобто вугілля, нафту, метал чи будь-яку іншу сировину необхідно не просто видобути з-під землі, а й переробити і продати. Лише тоді це принесе гроші. До того ж буде можливість заробляти гроші на всіх етапах, прямо чи опосередковано: підготовка родовища до розробки, сама розробка, переробка, доставка сировини чи готового продукту до споживача, продаж тощо. Тобто – створення доданої вартості, спосіб, у який заробляє весь цивілізований світ.
А риторика про те, що «українців знову хочуть обікрасти» – лишень красиві фрази. Бо, фактично, їх обкрадають зараз – «мертві» ліцензії, тобто ліцензії на розробку родовищ, які не використовуються десятиліттями, не лише не створюють доданої вартості, вони не дають цього робити всім іншим.
Джерело: DW
Крім того, варто враховувати ще один суттєвий чинник: попри заяви про величезну вартість усіх покладів корисних копалин, які ховає земля України, точної їхньої ціни не знає ніхто. І річ навіть не в тому, що значна частина цих ресурсів наразі опинилася на окупованих територіях або в зоні бойових дій. Річ у тому, що за часи Незалежності жоден уряд так і не спромігся провести розвідку запасів корисних копалин України. Останні цифри, якими оперує наш уряд – це дані геологорозвідувальних робіт ще радянського часу. Вони, по-перше, застаріли, а, по-друге, не відповідають сучасним вимогам. Точної ретельної розвідки за міжнародними стандартами до цього часу проведено не було.
Ще одна істотна перешкода в розробці – режим секретності, який запроваджено для багатьох родовищ. «Це дуже значний бар'єр, який абсолютно не виправданий. Це заважає проводити конкурси, залучати інвесторів, тому що інвестору важливо отримати інформацію про те, що він хоче купувати. Уявіть собі, приїжджає до нас англієць, чи француз, чи американець, чи австралієць і хоче взяти участь у цьому конкурсі на розподіл ліцензій, а йому кажуть: «А от у вас є допуск?». Треба ще навчити людину, щоб вона мала цей допуск. Це абсурдна ситуація. Якщо ти хочеш залучити інвестора, то має бути прозорість процесів. У міжнародній практиці інвестори мають доступ до інформації», – директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк.
Чому пропозиція США містить більше переваг, ніж недоліків
Утім, всі проблеми можна розв’язати, якщо буде бажання на найвищому рівні. І це потрібно зробити не тому, що на Україну тисне адміністрація Дональда Трампа. Це необхідно для самої України, якщо ми хочемо вийти зі своїми природніми багатствами на світові ринки і, нарешті, перетворити гіпотетичне «надбання народу» на реальні прибутки для того самого народу, інтересами якого так полюбляють перейматися наші політики.
Очевидно, що постраждають люди, які роками тримають у себе в руках «мертві» ліцензії на родовища корисних копалин. Водночас держава Україна та її народ, тобто ті самі пересічні українці, за права яких так переживають наші політики, можуть отримати цілу низку «профіту». Насамперед – надра України нарешті перестануть бути мертвим вантажем і почнуть давати прибутки.
Розробка будь-якого родовища – дуже дорогий проєкт. Йдеться про сотні мільйонів доларів, які мають бути у компанії, яка його розробляє. Крім того, ця компанія має володіти необхідними технологіями для таких робіт. У більшості українських компаній, які тримають у себе ліцензії на розробку, немає ні першого, ні другого. Отже, у будь-якому разі Україні в той чи інший спосіб необхідно залучати іноземний капітал. І Сполучені Штати у цьому випадку безперечно не найгірший варіант.
Також не варто забувати безпекову складову – Трамп, вимагаючи від Зеленського укладення угоди щодо надр, говорить, що Сполучені Штати візьмуть на себе зобов’язання і в цьому напрямі. Як це все буде на практиці (якщо, звісно, угоду підпишуть) – невідомо. Але відмовлятися від такої пропозиції, не вивчивши уважно всі можливості, які вона відкриває, також не варто.
Ще один дуже важливий для України чинник – корупційна складова. У разі, якщо в Україну зайде кілька потужних американських корпорацій, а контроль над їхньою діяльністю здійснюватиме уряд Сполучених Штатів Америки, поле «можливостей» для українських чиновників значно звузиться. Звісно, ті, хто годується з роздачі «мертвих» ліцензій, будуть незадоволені. Але чи програє від цього Україна?
Потенційних переваг для України від пропонованої угоди, як видається, значно більше, ніж втрат. Однак, як свідчать події останніх днів, навколо угоди про надра України, цей документ ризикує бути проваленим. Не останній чинник тут – апетити Дональда Трампа, які, вочевидь, є дуже великими. Втім, Трамп – бізнесмен, який хоче якнайбільшої вигоди для себе.
Отож саме зараз владі необхідно керуватися інтересами держави і докласти максимальних зусиль, щоб «виторгувати» у президента США якнайвигідніші умови для нашої країни, щоб шанс на плідну співпрацю не потонув у вже звичній риториці про «народні багатства, які не можна розпродавати».
