Пів року в умовах пандемії: чи змінилися електоральні уподобання українців?
21,5% громадян вважають, що події в Україні розвиваються у правильному напрямі, 60,5% – що події розвиваються в неправильному напрямі. 20% українців вірять, що Україна здатна подолати існуючі проблеми та труднощі протягом найближчих кількох років. Близько 47% вважають, що Україна зможе подолати проблеми у більш віддаленій перспективі, а 13,5% висловлюють песимістичні думки, що Україна не здатна подолати існуючі проблеми. Такі дані оприлюднили під час презентації дослідження проведеного соціологічною службою Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва» з 3 по 9 липня 2020 року методом інтерв’ю «обличчям до обличчя» за місцем проживання респондентів.
«Більшість населення думають, що ми рухаємось не туди. Лише у 2019 р, після виборів, був період, коли респонденти відповідали, що ми рухаємось у правильному напрямку. Чи здатні ми подолати проблеми та труднощі – більшість людей оптимісти, і вважають, що здатні. Також 33% погоджуються, що політична влада почала політрепресії. Щодо готовностіть виділяти кошти на діяльність партій – 12% опитаних готові давати гроші на певну політичну силу, якщо вони будуть захищати їхні інтереси», – розповів Андрій Сухарина, політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
Також результати дослідження показують, що Володимир Зеленський лишається політиком з найвищим рівнем довіри (44%), однак не довіряє йому 49%, що робить баланс довіри та недовіри негативним. Дмитру Разумкову довіряють 39% опитаних, не довіряють – 45%. Довіра до інших представників влади є значно нижчою. Так, Денису Шмигалю довіряють 14%, а не довіряють – 62%, Арсену Авакову – відповідно 18% і 70% тощо.
«В перші місяці після приходу чинного президента, рівень довіри більшості суспільних інституів повернувся до стану березня. Як і в 2019 р найбільше довіряють ЗСУ, церкві, добровольчим батальонам, ЗМІ, ГО та гвардії. Всім іншим довірять менше. Значно знизилась довіра до силових структур. 58% не довіряють Національній поліції», – зауважив Михайло Міщенко – заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.
40,5% громадян погоджуються, що Президент Володимир Зеленський є чесною і порядною людиною, але про більшість членів його політичної команди цього не можна сказати. 9% схиляються до відповіді про чесність та порядність і Президента, і його політичної команди, а 33% дотримуються думки, що ні Президент, ні більшість членів його політичної команди не є чесними і порядними людьми.
Якби найближчим часом відбувалися президентські вибори, найбільше голосів у першому турі здобув би Володимир Зеленський – 37% тих, хто візьме участь у виборах і визначився, за кого голосуватиме. Юрій Бойко отримав би 17% голосів виборців, Петро Порошенко ˗ 15%, Юлія Тимошенко ˗ 8%. У разі, якщо відбудеться другий тур президентських виборів, і до нього вийшли б Володимир Зеленський та Юрій Бойко, за Володимира Зеленського проголосували б 68% тих, хто візьме участь у виборах і визначився, за кого голосуватиме, за Юрія Бойка ˗ 32%. Якби до другого туру виборів вийшли Володимир Зеленський та Петро Порошенко, за Володимира Зеленського проголосували б 71,5% тих, хто візьме участь у виборах і визначився, за кого голосуватиме, за Петра Порошенка ˗ 28,5%.
Соціологи поцікавилися у громадян і про їхнє ставлення до фінансування партій. Так, 54% українців вважають, що фінансувати діяльність партій в Україні мають лідери партій. Ще – 40% що фінансувати партії мають рядові члени цих партій і на думку 33%, фінансувати партії мають її прихильники. Фінансову підтримку партій з боку держави схвалює, за його словами, лише 15,5% українців. А особисто долучатися до фінансування політичних партій готові тільки 12% громадян.
«З одного боку, це дуже мало, а з іншого – реальний показник фінансування політичних партій ще нижчий, – каже Андрій Сухарина. – Партії фінансує значно менша кількість людей, ніж заявляють про готовність підтримувати ті партії, прихильниками яких вони є. Відкритим залишається питання – чи ці люди не знайшли ту політичну партію, яку вони готові підтримати гривнею, чи це є пустопорожня готовність, тому що обіцяти щось підтримувати – не означає це робити. До цього треба ще пройти дуже великий шлях».
«Якщо 54% громадян вважають, що фінансувати партії мають лідери партій, то ми рухаємося по замкненому колу, яке не вдасться розірвати до того моменту, поки самі громадяни не захочуть бути активними, пасіонарними членами політичних партій і вимагати створення з партій справді інституцій з внутрішньопартійною демократією й ознаками колегіального прийняття рішення», – прокоментувала дані опитування голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська.
За її словами, зважаючи на низький рейтинг політичних партій, коли недовіра до них переважає довіру на 56%, і низьку готовність фінансування партій з боку виборців, складно визнати раціональним попереднє рішення парламенту про тотальну партизацію місцевого самоврядування на рівні 10 тисяч виборців громад.
«По суті, ми входимо у виборчий цикл, в якому переважатимуть як юридичні особи партійні інституції, яким у цілому суспільство не довіряє, якщо говорити про політичні партії як інституції, а не конкретні політичні бренди, – каже Ольга Айвазовська. – А по-друге, цих партій на місцях немає».
Так, за даними якісного опитування керівників політичних партій місцевих представництв, яке у квітні-травні 2020 року провела Громадянська мережа ОПОРА, ситуація з формуванням партійних осередків на місцях була, м'яко кажучи, не позитивна, каже голова правління Громадянської мережі ОПОРА.
Партія «Слуга народу» мала на той час лише один зареєстрований осередок в межах всієї країни, «Голос» – 17 осередків, «Європейська солідарність» – 29, ОПЗЖ – 31. Чотири парламентські партії, зокрема й парламентські групи, які претендують на участь у виборах як політичні сили, не мали жодного осередку чи представництва по країні.
«Це створює певний дисонанс в суспільному сприйнятті і експертних оцінках наступного виборчого циклу, який вже розпочався», – констатувала Ольга Айвазовська.
Якщо самі лідери партій фінансуватимуться свої партійні осередки, то гроші вони братимуть зі «схем», каже Олексій Гарань, професор політології НаУКМА, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи». Про жодну незалежність і ефективність роботи партій тоді годі й говорити, так само як і про контроль їх з боку громадян.
«Звідки постати нормальним партіям, якщо лише 12% готові їх підтримувати, – зауважує Олексій Гарань. – Можна багато критикувати владу незалежно від того, яке прізвище президента і назва політичної команди, але поки ми не створимо інституцій громадянського суспільства, нормальних політичних партій, навряд чи у нас будуть важелі для того, щоб реально вплинути на будь-яку владу».
Такі висновки з опитування виніс Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської та Львівської бізнес-шкіл, співзасновник Громадянської Платформи Нова Країна.
По-перше, ейфорія від президента Зеленського минула (ще у січні, тож епідемія тут ні до чого), але довіра залишається – він все ще найпопулярніший український політик.
По-друге, президенту довіряють, але його оточенню не довіряють. Три чверті виборців вважають оточення президента нечесними і непорядними людьми – це оточення нині надзвичайно токсичне для Зеленського.
По-третє, рейтинг президента продовжує знижуватися природним шляхом, але розчаровані не переходять до традиційних політиків. Отже, ніша наступного чарівника вільна. Значить, буде і пропозиція.
По-четверте, традиційні політичні лідери (Порошенко, Тимошенко, проросійські) досягли своєї стелі. Подальше збільшення їхнього електорату неможливе, якщо вони продовжуватимуть робити те саме, що завжди.
По-п’яте, немає запиту на нову якість політики: виборців влаштовує кланово-олігархічна політична модель, вони не готові до фінансово незалежних партій західного зразка (що фінансуються членами та прихильниками).
Шостий висновок – вододіл пролягає десь близько 40 років: старші більше прихильні до традиційних політиків, молодші більше до Зеленського.
І нарешті сьомий – недовіра до всіх державних інституцій, крім армії, зашкалює. Особливо зростає недовіра до інституцій, що потрапили під інформаційні атаки: всі без виключення антикорупційні органи, а тепер ще й Національний банк.
