Оживити "Мінськ": як змінилася стратегія України у нормандських переговорах

Аналітика
Перегляди: 2555
10 липня 2020
Марія Золкіна

політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Оргінал статті – на Українській правді

Остання "нормандська зустріч" привернула до себе особливу увагу.

Здавалося би, нічого особливого: рядова зустріч політичних радників, спільного комюніке немає, проривів – теж.

Але питань від цього не поменшало. Навпаки, заява українського віцепрем'єра Олексія Резнікова про нібито більшу готовність росіян домовлятися тільки підживлювала питання: що ж там відбувається? 

Проте щоб зрозуміти, що відбувається, ці події варто розглядати на тлі глобальних спроб оживити "Мінськ".

Отже, як виглядає матриця перемовин станом на зараз? І яких, власне, змін зазнає переговорна позиція самої України?

Самотність Росії

Один із важливих і позитивних трендів останніх місяців – відновлення активності на рівні Нормандії.

І хоча нова зустріч лідерів нормандського формату нереалістична, допоки немає принципової згоди щодо врегулювання, Київ намагається не дати процесу зупинитися остаточно.

І що важливо, робить це за підтримки свого ключового на цей час партнера – Німеччини. 

Так, якщо перші місяці 2020 року пройшли під егідою неформального каналу Єрмака – Козака, то від квітня відбувається поступове повернення до класичної формули Нормандії: Київ – Берлін – Париж, з одного боку, та Росія з її "інтерпретаціями" Мінських домовленостей – з іншого. 

Німецька сторона теж остаточно повернулася до своєї ролі холоднокровного і зануреного у переговори модератора. Саме тому за останні місяці Берлін приймав російських та українських переговірників як окремо, так і одночасно. 

Остання ж зустріч радників остаточно засвідчила: українська делегація повернулася до "класичних" підходів у нормандському процесі.

Як наслідок, хоча спільного для четвірки документа радники і не виробили, але спільна позиція у України, Франції та Німеччини була.

І це Росія лишилася осторонь, так би мовити. 

Тобто такого розбалансування "нормандської четвірки" зразка 2019 року, коли Франція чіплялася за ідею домовленості між Києвом та Москвою майже за будь-яку ціну, чи коли активізувалися неформальні переговори, вже немає.

Хоча спокуса вести переговори з Кремлем напряму і не зникла остаточно, але вона явно врівноважена більш раціональним підходом.

А нормандський трек знову розглядається як спосіб активізувати переговори Тристоронньої контактної групи (ТКГ).

Ані проривів, ані зради

Ключове з липневої зустрічі політичних радників: нічого кардинально нового не відбулося. Ані проривів, ані зради. 

Протягом 11 годин учасники шукали компроміс навколо виконання Паризького документа. Того самого, який визначає низку невідкладних заходів (передовсім безпекових та гуманітарних), без яких перехід до дискусії про політичне врегулювання неможливий.

Оскільки процес у Мінській ТКГ буксує, радники мали знайти принципове порозуміння, яке вже далі технічно було б оформлене в рішення на рівні Тристоронньої групи.

Втім, зустріч Мінської ТКГ, яка відбулася трохи пізніше, 8 липня, лише підтвердила: жодного істотного імпульсу її роботі берлінські переговори не дали.

Щоправда, начебто з’явився прогрес у погодженні ділянок розмінування, але в іншому – ні. 

Чергова обіцянка Росії відкрити з непідконтрольного боку нові КПВВ – звичний хід росіян, який нічого не гарантує.

На всеохопний режим тиші теж розраховувати не доводиться, хоча обіцянки дозволити працювати цивільній авіації для гасіння пожеж у Луганській області псевдореспубліки таки дали.

Відтак, поки ситуація виглядає таким чином: українська сторона всіма силами намагається зрушити Мінський процес із місця. Використовує для цього нормандський формат, що логічно.

Втім, глобально результати невтішні, адже волі працювати над компромісами з боку Москви досі немає.

Нова тактика Києва

Загалом переговорна тактика Києва після провалу ідеї з Консультативною радою заслуговує на окрему увагу. 

Так, паралельно з активізацією нормандського каналу, відбувалося коригування і тактичних кроків у Мінську.

Йдеться, зокрема, про залучення українських переселенців до політичної підгрупи. Щоправда, це не дозволить на практиці "зарахувати" Україні виконання пункту Мінських домовленостей про консультації з представниками ОРДЛО, але дипломатично позицію Києва посилює.

Міжнародні партнери в цьому кроці бачать лише позитив.

В підсумку від квітня відбувається поступове повернення до підходу "спочатку – безпека", що раніше де-факто був відсунутий на другий план на тлі активних спроб домовитися з Кремлем.

У політичній підгрупі та й взагалі навколо політичного врегулювання інтенсивність переговорів, навпаки, знизилася, на відміну від весни, коли жваво обговорювалося створення Консультативної ради.

Ба більше, самі росіяни почали висувати нові вимоги, які явно заганяють перемовини ще далі у глухий кут. Йдеться, зокрема, про ідею "викреслити" українських переселенців із Закону про так званий "особливий статус".

Так, 8 липня на ТКГ Росія і її маріонетки запропонували не брати українських внутрішньо переміщених осіб жодним чином до уваги в рамках реінтеграції ОРДЛО, наче їх не існує, і враховувати умови для їхнього повернення – взагалі недоцільно.

У гуманітарній підгрупі теж немає прогресу. Росіяни звично бережуть обмін полоненими як "козир" і просто виконувати пункт "Мінська-2" (продубльований у Паризькому документі) про "всіх на всіх" не збираються.

Повноцінна ж робота СММ ОБСЄ взагалі перетворилася на ще складніше завдання, аніж ще чотири-п'ять місяців тому.

Начебто через карантин робота і пересування спостерігачів на тимчасово окупованій території зведена практично до нуля. 

Втім, саме це тупцювання на місці з боку Росії в ТКГ і Нормандії якраз добре "відтіняє" більш конструктивну і зважену політику української сторони.

Замість налаштованості на мир ледь не за будь-яку ціну позиція стала більш врівноваженою і раціональною.

І якщо це і не призводить до прогресу в Мінському процесі, то як мінімум закладає підвалини для серйозніших поворотів і зміни поведінки Києва.

Як мінімум – до пропозицій переглянути Мінські домовленості чи де-факто заморозити ситуацію і їхнє виконання.

_______________________________

Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.