Невидима війна в тилу Росії — Омар Ашур

Оригінал статті — NV

Ця тіньова війна розгортається від півдня Криму до півночі Луганщини і далі, послаблюючи контроль Кремля над окупованими територіями

 «Ми народжені вогнем —
і пронесемо це полум’я
у кожну траншею,
яку вириє загарбник"

Польове зведення Атеш окупований Маріуполь, 2023 рік

За останні 11 років — особливо після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року — український рух опору перетворився на гібридну, багатодоменну систему оборони, яка діє в самому серці окупованих територій і дедалі частіше — за межами кордону, всередині самої Росії.

Те, що починалося 2014 року як серія слабо скоординованих і недостатньо забезпечених актів непокори, еволюціонувало у стійку архітектуру спротиву, що поєднує у 2025-му саботаж, ліквідації, партизанські дії малих груп, збирання й поширення розвідданих, наведення на цілі та їхнє відстежування, а також психологічні операції. Ця тіньова війна розгортається від півдня Криму до півночі Луганщини і далі, доповнюючи зусилля регулярних військ України та послаблюючи контроль Кремля над окупованими територіями.

Спираючись на нещодавно створений відкритий масив даних, що містить понад 150 збройних операцій від лютого 2022 року по лютий 2025 року, ця стаття пропонує аналітичний огляд еволюції тактики, технік і процедур українського опору, його географічного розподілу, рівнів організації та стратегічного призначення.

Ми стверджуємо, що опір не тільки зберігається, а й розширюється — незважаючи на жорстокі та систематичні контрзаходи з боку Росії.

Операції опору охоплюють увесь спектр — від ненасильницької громадянської непокори й саботажу до використання саморобних вибухових пристроїв (СВП), легкої артилерії, мінометних розрахунків, а також місій розвідки, спостереження і стеження (ISR), що підтримують високоточні удари. Локальний і підпільний, але дедалі синхронізованіший з українськими військовими, розвідувальними та силовими структурами, опір стає невід'ємним елементом гібридної оборонної стратегії України.

    Для України опір став наріжним каменем гібридної оборони 

Поточний матеріал описує сучасні можливості, структуру, цілі, оперативне охоплення та характерні тактики опору. Він ґрунтується на ширшому дослідницькому проєкті, присвяченому гібридній оборонній стратегії України, що визначається як: «Оборонна стратегія, що поєднує застосування жорсткої та гострої сили в чотирьох або більше операційних доменах, як правило, спрямована на посилення боєздатності свідомо слабкої сторони в умовах оборонного інфокінетичного маневру».

Представлені дані свідчать: незважаючи на жорстокі дії у відповідь Росії, українське підпілля не просто вижило — за останні три роки воно розширило свою присутність, збільшило кількість операцій і підвищило їхню складність.

Чому питання особливо актуальне саме зараз? Тому що загроза нав’язаного, несправедливого миру — наприклад, угоди між Путіним і Трампом, що закріплює владу Кремля над Кримом та/або частково окупованими областями, — не принесе миру ні Україні, ні Росії, ні регіону загалом. Вона лише узаконить неоколоніальне панування над мільйонами людей і піділлє олії в полум’я повстання, що вже палає.

Тому зараз — критичний момент, щоб переосмислити, що саме ми називаємо «миром» у контексті війни Путіна проти України.

Трійця опору: народ, партизани і професіонали

Опір України вперше проявився як фрагментований, ініціативний рух на рівні громадянського суспільства після анексії Криму і вторгнень Росії до Донецької та Луганської областей у 2014 році. Однак після повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року воно швидко еволюціонувало — від ізольованих тактичних реакцій до багатодоменних операцій. Ця адаптивна трансформація багато в чому відображає класичну стратегію партизанської війни, мета якої — підірвати волю супротивника до боротьби і виснажити його здатність вести війну, не вступаючи в пряме бойове зіткнення.

Український спротив значно розширив свою присутність за межами традиційних очікувань: показовим прикладом є розповсюдження листівок руху «Атеш» у російському місті Самара, що розташоване за понад 1200 кілометрів від кордонів України. Це демонструє як глибину охоплення, так і стійкість руху.

Структура опору України складена з трьох взаємопов'язаних, але функціонально відмінних шарів: громадянський ненасильницький опір, збройні партизанські рухи і регулярні спеціальні військові операції.

Рух «Жовта стрічка» і група «Зла Мавка» уособлюють громадянський опір, використовуючи символізм, пряму ненасильницьку дію та психологічні операції для підтримки морального духу і делегітимації російської окупаційної влади. Активісти «Жовтої стрічки» виявляють неабияку стійкість, поширюючи українські національні символи на окупованих територіях і послідовно оскаржуючи законність окупації без застосування насильства. Сатиричний саботаж із боку «Злої Мавки» додатково підриває моральний дух окупантів і зміцнює дух цивільного населення, реалізуючи продуману стратегію психологічних операцій (PSYOPS), спрямовану на формування сприйняття ситуації в окупованих регіонах.

Збройне ядро стратегії опору становлять групи, такі, як «Атеш», Народний Опір України (НОУ), Бердянська партизанська армія (БПА) і Маріупольський опір.

Рух «Атеш» було засновано у вересні 2022 року в Криму. Це підпільна організація, що діє на всіх п’яти окупованих територіях України, а також на території Російської Федерації. У липні 2023 року колишній голова Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що «Атеш» здатний мобілізувати ще тисячу бійців у Криму — еквівалент полку, але потребує озброєння, боєприпасів і спорядження. Організація має підтримку як кримськотатарської, так і інших проукраїнських громад регіону. За час свого існування «Атеш» провів понад 200 операцій, включно із саботажем, цільовими ліквідаціями, атаками з застосуванням СВУ (стаціонарних і замаскованих в автомобілях), рейдами й засідками малих тактичних груп, а також збором і передачею розвідданих. Її багатоетнічний і транснаціональний склад (включно з громадянами Росії) свідчить про широке охоплення руху.

Інший приклад — НОУ, який від вересня 2021 року активно діє в Донецькій області як координаційний центр партизанської активності. БПА (Бердянська партизанська армія) працює в Бердянську і його околицях (Запорізька область), проводячи саботаж, партизанські засідки і рейди, застосовуючи СВУ, точкові ліквідації, а також розвідувальні місії.

Маріупольський опір не є централізованою структурою, а складений із безлічі осередків, зокрема відомих під кодовими назвами, наприклад, група «Ї». Ці осередки діють паралельно і часто отримують допомогу від більших рухів, як-от «Атеш», а також від представників місцевої влади, які перебувають у вигнанні і передають розвіддані, і від українських силових структур. Те, що починалося влітку 2022 року як спонтанні акти підпалів і отруєння російських солдатів, до 2025 року перетворилося на координовані кампанії саботажу, ліквідацій і вибухових атак. Усі чотири згадані партизанські рухи, поряд з іншими локальними групами, діють здебільшого автономно, але нерідко отримують керівництво і підтримку від українських збройних сил і спецслужб.

Центральним елементом українського опору в окупованих районах є підрозділ Сил спеціальних операцій України (ССО) «Рух Опору» (Рух Опору). Формально він почав діяти 2021 року, але неофіційно — ще з 2014 року. Ця структура корпусного рівня слугує опорою всієї мережі опору, надаючи логістику, тактичну підготовку, координацію розвідданих і можливості для проведення операцій прямої дії. На додаток до ССО, Служба безпеки України (СБУ) і Головне управління розвідки (ГУР) проводять складні таємні операції та надають підтримку різним рухам опору — як на окупованих територіях, так і за їхніми межами, на території Росії.

Спеціальні операції цих структур тісно інтегровані з діяльністю партизанів і громадянського опору — через обмін розвідданими, узгодження дій і розподіл ресурсів.

Домени ведення війни: інфокінетичне переплетення

Стратегія опору України охоплює одразу кілька оперативних доменів: сушу, море, повітря, а також інформаційний простір. Особливо активно використовують формат «інфокінетичних» операцій, які визначають як «військові дії, що поєднують тактику, методи і процедури (TTPs) з інформаційного домену — такі, як розвідка, психологічні операції, кібервійна, радіоелектронна боротьба — з кінетичними (фізичними) ударами і пересуваннями на полі бою».

Ці операції виявилися вкрай ефективними, про що свідчать високоточні ракетні удари, забезпечені розвідувальною інформацією, зібраною партизанськими групами спостереження.

На землі опір застосовує широкий арсенал засобів і різноманітні типи операцій, включно зі стаціонарними і замаскованими в транспортних засобах саморобними вибуховими пристроями; ліквідацією (як у ближньому бою, так і снайперською); використанням легких мінометів, переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК/MANPADS) і безпілотних літальних апаратів (БпЛА/UAVs); саботажем критично важливої інфраструктури, підпалами й масовим блокуванням сил супротивника.

На одному рівні інфокінетичні операції націлені на вимотування і дестабілізацію російських військ: підрив маршрутів постачання, ураження логістичних вузлів, прискорення циклів виявлення і знищення ворожих ресурсів. На іншому — вони створюють умови для маневру регулярних українських підрозділів бригадного рівня, як це було наочно продемонстровано під час контрнаступу в Харківській області 2022 року.

Вибірка бойових дій: як бореться опір

Щоб зрозуміти, як українські партизани ведуть бойові дії на окупованих територіях, було задокументовано вибірку зі 150 підтверджених операцій, класифікованих за типом збройної дії або категорією тактики. Період охоплює від початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року до лютого 2025 року, включно з географічним розподілом операцій.

До переліку зафіксованих операцій входять:

непрямий вогонь із боку партизан (використання легких мінометів калібру 60 мм),
приховані саморобні вибухові пристрої (СВП),
заміновані автомобілі,
снайперські удари (далекобійна точкова стрільба),
ближній бій і ліквідації (вогнепальні або ножові атаки з близької відстані),
розвідувально-спостережні місії (ISR) на підтримку ударів ЗСУ,
саботаж (пошкодження залізниць, інфраструктури, підпали),
операції з отруєння.

Дані збирали з відкритих джерел (українські та російські ЗМІ, військові блогери), а також із заяв, зроблених партизанськими організаціями або офіційними військовими і політичними структурами. Операцію включали до бази даних, якщо про неї повідомляли як українські, так і російські джерела та/або вона була підтверджена заявою партизанської організації. Термін «заявлена» означає, що операція була анонсована партизанською групою (або проукраїнськими джерелами), але не отримала незалежного підтвердження. «Підтвердженою» операцію вважали, якщо дані були перехресно перевірені через OSINT (розвідка з відкритих джерел), геолокацію, численні ЗМІ або визнання з боку російської окупаційної влади.

Точне визначення «авторства» операції в низці випадків ускладнене через секретність, заяви, що перекривають одна одну, і навмисне змішування структур партизанських осередків.

Загальна кількість реальних операцій, найімовірніше, значно перевищує наведену нижче — розглянуту як підтверджену — у зв’язку з застосованими критеріями відбору. Наприклад, є повідомлення про застосування ПЗРК (переносних зенітно-ракетних комплексів), БпЛА (безпілотних літальних апаратів), ПТКР (протитанкових керованих ракет) і РПГ (реактивних протитанкових гранатометів), однак їх не внесено до переліку через встановлені критерії.

Таким чином, наведені цифри слід розглядати як показники тенденцій і демонстрацію можливостей, а не як остаточні підсумки.

Наведена нижче таблиця являє собою вибірку зі 150 підтверджених операцій партизанського руху, здійснених у період із лютого 2022 року до лютого 2025 року.

Вона демонструє значну тактичну різноманітність.

Приклади підтверджених операцій Опору, лютий 2022 — лютий 2025 рр.

Стратегічні наслідки та перспективи розвитку

Тактичні й оперативні успіхи українського Опору змушують російські війська розпорошувати ресурси, вимагаючи значних сил і засобів для охорони окупованих територій. Постійна партизанська активність дестабілізує логістичні маршрути, ускладнює планування операцій і безперервно підриває мораль окупаційних військ. Однак, щоб зберегти та наростити ефективність, Опір має забезпечувати не лише якість, а і масштаб операцій — кількість стає не менш важливою, ніж результативність.

Геополітичні наслідки гіпотетичного врегулювання — наприклад, угоди між Путіним і Трампом, унаслідок якої частини України залишаться під контролем російського колоніального режиму, — лише підкреслюють стратегічну значущість опору. Подібний нав’язаний «мир» найімовірніше не зупинить, а посилить партизанську боротьбу, перевівши її у фазу вищої інтенсивності. Очікувана ескалація нагадує операції Британського Виконавчого комітету спеціальних операцій (SOE) періоду 1940−1946 років, а також інші історичні кампанії, коли таємна діяльність на окупованих територіях ставала каталізатором стратегічних зрушень — від Тетського наступу 1968 року до (значно успішнішого) повторного захоплення Грозного 1996 року.

Зрештою, український Опір виходить далеко за межі тактики: це — форма стратегічної незгоди, потужний сигнал як супротивникові, так і союзникам про те, що окуповані території не втрачені назавжди, а будь-який мир, заснований не на справедливості, — за визначенням нестабільний.

Для України опір став наріжним каменем гібридної оборони держави, що уособлює непохитну прихильність суверенітету і праву на самовизначення.

Переклад NV