Люди хочуть миру, але не за будь-яку ціну

Марія Золкіна,
політична аналітикиня
Фонду "Демократичні ініціативи"
імені Ілька Кучеріва

Для "Газети по-українськи"

Президент Зеленський так і не зрозумів: іти на зустріч із Путіним, не пояснивши українському суспільству, як він уявляє той мир, про який збирається домовлятися, небезпечно.

Люди хочуть миру, але не за будь-яку ціну. Вони бачать майбутнє окупованих територій у складі України, але здебільшого — на довоєнних умовах, без "особливого статусу". Навіть у прифронтовому Донбасі населення не сприймає вибори за російськими правилами, повну амністію і формування місцевої поліції з тамтешніх жителів. Ці три "шляхи до миру" відкидають всюди: від Львова до Станиці Луганської. І якщо це не аргумент для президента, то нас чекають протести, які почнуть роздирати країну. Путіну це буде тільки на руку.

У загальній картині, яку представив президент, наче все красиво: "формулу Штайн­маєра" погодили, та на вибори без конт­ролю за кордоном і відповідності процедури українському законодавству, не підемо. Але це теорія. Практикою стануть перемовини з Путіним, куди Зеленський поїде з явним ентузіазмом домовитися про мир, а Меркель і Макрон тепер це всіляко вітатимуть. І ось та теорія, про яку говорив президент, обернеться деталями, розмовою про інструменти. Ставити за мету чесні вибори без бойовиків і російських військ — правильно, але недостатньо. Головне — як досягнути цієї мети. Про це ми досі нічого не чуємо.

Закон про особливості місцевого самоврядування, ухвалений у вересні 2014‑го, діє до 31 грудня 2019 року. Українська влада мала два шляхи: продовжити його дію, як це робили раніше, чи ухвалити новий. 1 жовтня президент уперше заявив, що буде новий закон.

Судячи з усього, його зміст залежатиме від переговорів нормандської четвірки. Який "шлях до миру" там узгодять, такий і закон запропонують у парламенті. Якщо ж це не так, то стовпи закону влада має показати до нормандської зустрічі. Інакше виходить, що ми погодили "формулу Штайн­маєра", яка має запустити в дію невідомо що.

У листі з приводу "формули" йдеться про спеціальний закон щодо позачергових виборів в окупованих районах. У Мінських домовленостях про нього немає жодного слова. Тож можливо, Росія сказала нове слово в історії про вибори, а ми цього не зрозуміли.

Президент заспокоює: виборів з окупацій­ними військами, без контролю над кордоном, не буде. Але хто візьме над ним контроль і забезпечить виведення російських військ? Раніше була ідея міжнародного контингенту: Україну на ці території одразу не допустять, і в перехідний період цю роль виконуватимуть миротворці. Від міжнародної місії влада відмовилася. Тоді — хто? Чи ми, може, розраховуватимемо на "чесне слово" Росії, яка скаже, що звідти все вже забрали? Чи, може, на заяву ЛНР-ДНР, що вони вже здають свої три БТРи і кулемети. Ось про що треба говорити. І з українським суспільством, і на нормандській зустрічі.

Що маємо нині? Загальну налаштованість на мир, причому — якомога швидше. Президент упевнений, що зможе виграти: і в Путіна, і в українського суспільства, яке начебто просто не розуміє, що зради не буде. Але ми досі не побачили зрозумілої стратегії поведінки на нормандській зустрічі. А їхати туди, не озвучивши всередині країни чіткі червоні лінії і бачення інструментів досягнення миру — це величезна помилка, що може обернутися катастрофою.