Ірина Бекешкіна: Ініціативою громадських організацій повинно стати формування нового Майдану – Майдану реформ
Майдан і те, що може бути після Майдану, тісно пов’язано з долею громадянського суспільства в Україні. Майдан розбудив громадянський спротив, став істотним поштовхом до його розвитку. Але слід пам’ятати уроки, які підносила не така вже й далека історія. Про це своїми думками під час круглого столу "Майдан і громадянське суспільство" поділилася директор Фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" Ірина Бекешкіна.
Пригадайте Помаранчеву революцію. Вона була, безумовно, успішною: протестувальники домоглися перемоги, Ющенко переміг на виборах і всі розійшлися з чистим серцем на піднесенні. Проте саме 2005 рік в історії соціології називали роком соціологічних аномалій, тому що за один рік дуже багато показників різко змінювалися. Навесні 2005 року до небес підскочили сподівання, надії, рейтинги Віктора Ющенка. Загалом в історії рейтингів України було всього два періоди, коли рейтинг президента був у позитивах – під час виборів Віктора Ющенка і одразу після виборів Віктора Януковича. Потім вони йшли на спад. Новопризначений уряд теж тоді був у великих плюсах, і навіть стара Верховна Рада, яка довго сиділа в мінусах, раптом піднялася в довірі людей. Тобто в народу були дуже великі сподівання. Депресивних регіонів також було небагато – Луганська, Донецька області і Крим. В усіх інших, навіть у тих, де не голосували за Віктора Ющенка, були надії та піднесення.
І я пригадую, що саме тоді написала досить тривожну статтю, наголосивши, що, попри всі зміни в громадській думці, на жоден відсоток не зросла кількість тих, хто брав би участь у діяльності громадських організаціях. За всі понад двадцять років незалежності України участь хоч б в якійсь громадській організації стабільно беруть 16–17% громадян. Але ця цифра стосується участі не в безпосередньо громадських організаціях, де цей відсоток становить стабільно 4–5%, але й у профспілках, релігійних громадах, професійних, молодіжних, спортивних об’єднаннях. І за цим показником Україна посідає стабільне, одне з останніх місць в Європі.
Європейці провадять порівняльне дослідження, яке виокремлює три групи країн з різною інтенсивністю громадської активності: країни старих демократій (найбільш матеріально заможні країни), нові члени європейського співтовариства, і, так би мовити, відстаючі країни, такі як Україна, Молдова, Росія. Попри те, що ставлення до урядів у всіх цих країнах часто буває подібне (як позитивне, так і негативне навіть у демократичних країнах), але різниця участі у громадських організаціях вельми відчутна: у заможних державах вона набагато вища (20–30%), аніж у нових країнах-членах Європейського Союзу (9–10%) і так званих відстаючих країнах (4–5%).
Це насамперед означає те, що майбутнє країни завжди залежить від розвитку громадянського суспільства, саме воно визначає його перспективи. І влада лише тоді буде відповідальною, коли від неї вимагатимуть відповідей. Вона лише тоді буде прозорою, коли за її руками будуть стежити. Тобто очевидно, якщо в нас не буде відповідного розвитку громадянського суспільства, то сподіватися на диво нема чого.
Власне, нинішній Майдан у цьому сенсі може стати або істотним поштовхом для розвитку громадянського суспільства, або знов поразкою. І знову буде розчарування, як після Помаранчевої революції. Ми пам’ятаємо, як люди демобілізувалися, пішли додому і почали чекати, коли ж життя змінюватиметься на краще. Високі сподівання і надії, в той час, коли влада почала займатися зовсім не тим, чого від неї очікували, перетворилася довготривалу апатію. І той Майдан, який зараз постав, є наслідком, хоч як це дивно, недорозвиненості громадянського суспільства. Тому що революції виникають там і тоді, де і коли не працюють механізми демократії.
Що я маю на увазі, говорячи про недорозвиненість громадянського суспільства? Громадянське суспільство спокійно поставилось до конституційного перевороту, коли раптом президент набув повноважень, за якими його не обирали. Досить спокійно взагалі громадянське суспільство поставилось до того, що головний опозиційний лідер був ув’язнений. Досить спокійно громадянське суспільство поставилось до багато чого. І коли вже дійшло до краю, особливо коли було ухвалено закони, які просто роблять неможливим будь-яку громадянську активність, коли у людей свободу забрали взагалі, ухваливши горезвісні закони 16 січня, лише після того Майдан вибухнув. Почалася битва проти встановленої диктатури.
Фонд «Демократичні ініціатив» з 5 по 14 лютого 2014 року провів опитування серед 73 представників громадських організацій, в яких поцікавився, наскільки Майдан надав поштовху розвитку громадянського суспільства. Думки поділилися майже порівну на оптимістів і песимістів. Оптимісти вважають, що якісь можливості є, але чи будуть вони реалізовані, ще невідомо. Приблизно стільки ж експертів налаштовані оптимістично і вважають, що завдяки Майдану громадянське суспільство вже зробило істотні кроки в своєму розвитку.
Головним позитивним кроком вони вважають активізацію громадян: самоорганізацію, самомобілізацію у вигляді активного відгуку людей на потреби Майдану. Очевидно, що це – спонтанна активність громадськості. І наскільки ця спонтанна активність буде втілена в якісь стабільні структури, від цього залежить майбутнє країни набагато більше, ніж від того, хто переможе на наступних виборах. Серед позитивних впливів Майдану для громадянського суспільства експерти відзначили примноження у суспільстві того, що визначається як «соціальний капітал», демонстрацію людям їхньої сили і можливостей, а також готовність громадян давати гроші на те, що вони вважають важливим.
Наша країна завжди відрізнялася з поміж інших тим, що мала низький рівень «соціального капіталу», низький рівень взаємної довіри і взаємної допомоги. Зараз ми бачимо наскільки цей «соціальний капітал» у суспільстві зріс. Якщо люди будуть більше кооперуватися, більше взаємодіяти і більше підтримувати один одного, це знайде вияв не лише на Майдані, це знайде вияв у дуже багатьох справах – коли треба вимагати кращої освіти для дітей, коли треба гуртуватись в об’єднання співвласників багатоквартирних будинків тощо.
Серед основних недоліків громадянського суспільства, які виявив Майдан, експерти передовсім вказали на невиробленість технології взаємодії громадянського суспільства з політичним середовищем; відсутність стабільних структурних зв’язків між організаціями; відсутність перспективних програм трансформації суспільства; фактичну відсутність у складі громадянського суспільства такої важливої складової, як профспілки; брак серйозної роботи громадянського суспільства на зменшення розколу між Сходом і Заходом України; слабкий зв’язок громадських організацій з населенням та традиційну українську «хворобу» «трьох гетьманів», нездатність домовлятися. Ну, і явний недолік, який виявив Майдан, це відсутність діалогу громадянського суспільства не лише з владою, але й недостатньо налагоджений діалог з опозицією. Адже те, що опозиція не керувала Майданом, було з перших днів очевидно. Може, саме тому до бажаних перемовників у переговорах з владою експерти зачислили саме представників Майдану чи громадянського суспільства. Щодо конкретних пропозицій кандидатур перемовників, спектр пропозицій був надто широкий. Найбільше голосів було віддано за Дмитра Яроша, Ігоря Луценка, Юрія Луценка та Руслану Лижичко.
Характерно й те, що майже всі опитані громадські лідери позитивно ставляться до того, що окремі громадські активісти стають політиками, адже таким чином може відбутися якісне оновлення політики, та вони зможуть здійснювати реальний вплив на ситуацію в країні. Серед громадських діячів, що показали себе на Майдані, опитані активісти видали б мандат іти в політику насамперед таким активістам, як Ігор Луценко, Володимир В’ятрович та Олександр Солонтай. А серед найбільш ефективних організацій, які діяли на Майдані, були названі: Автомайдан, Демократичний альянс, Правий сектор, Громадський Сектор Євромайдану та «Євромайдан SOS».
Сьогодні корисною ініціативою громадських організацій повинно стати те, що вони мають формувати новий Майдан – Майдан реформ, сприяти самоорганізації фахових спільнот й інформувати громадськість щодо процесів, що відбувається в суспільстві.
