доктор історичних наук, професор кафедри політології НаУКМА, науковий радник Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Спеціально - для NV
До Днів пам’яті та перемоги Фонд «Демократичні ініціативи» оприлюднив дані опитування «Символи, події та особистості, які формують національну память про війну з Росією»
Ми запитали, зокрема, а хто ж зробив найбільший внесок у відбиття російської навали в перші місяці війни? З великим відривом в лідерах — Сили оборони України (78%), український народ (62%) та волонтери (46%). Лише на четвертому місці (може й несправедливо) опинилася центральна влада (президент, уряд) — 24%, одразу за нею — партизани (18%), ще нижче — влада місцева (13%). Цікаво, що партизани обійшли центральну владу на Сході, тобто там де партизанський рух в силу суто географічних причин виявився на вістрі Опору.
Віддаючи належне Зеленському і діям влади, яка не розсипалася, а сконцентрувалася, наголосимо, що результати опитування відбивають реалії: головний герой — народ, оті прості дядьки й тітки (про яких якось зневажливо висловився Арестович, про якого йдеться далі). Мені часто доводиться пояснювати західним журналістам: український народ взявся за зброю не тому, що має такого сміливого лідера. А наш лідер поводиться так, бо має за собою підтримку українського народу. І з наївного популіста, пацифіста зразка 2019 року, який взимку 2021/22 звинувачував Захід в нагнітанні інформаційної напруги, він тепер перетворився на державника і, дай Боже, щоб ним лишився.
Український народ взявся за зброю не тому, що має сміливого лідера
А от, відповідаючи на відкрите запитання «Які політики чи громадські діячі відіграли важливу роль в обороні країни?», 65% респондентів заслужено згадали президента України, 47% - головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
Далеко позаду, але дивовижно високо ідуть такі особи як Михайло Подоляк чи сумнозвісний Арестович. Коментатори — так. Внесок в оборону? Ну хіба що в інформаційну. А у випадку Арестовича — ну дуже сумнівно.
Ще одне питання: визначити найбільш фахових та об'єктивних осіб, які висвітлюють перебіг війни.
Подоляк з Арестовичем вийшли на 2−3 місце одразу після Зеленського! Справжні військові експерти (а не політики чи журналісти) опинилися в кінці списку. Отож телекартинка або сенсаційні, скандальні пости в соцмережах продовжують визначати прихильне ставлення громадян. Хтось, хто звик маніпулювати громадською думкою, може бути задоволений.
Буквально днями мені довелося рецензувати книгу 25-го радника президента США з національної безпеки генерала Макмастер — «Поля битв. Боротьба за захист вільного світу». Говорячи про слабкість в опорі агресивним силам, Макмастер нагадує, що: «Новинні програми кабельних мереж виявили, що можуть заощадити гроші та максимізувати прибуток, замінивши іноземних кореспондентів експертами, яким платять за сидіння за столами та діалоги (чи монологи) в студії - головним чином про інтриги Білого дому, партійну політику або популярну культуру».
Чекайте, про яку країну з говорунами-«експертами» йдеться? Чи не ми перші випробували сумнівне «ноу-хау»?
Але це лише говорить про завдання, які продовжують стоять перед експертним середовищем і громадянським суспільством і особливо перед медіа, які і мають надавати слово експертам.
