Дороговказ для Донбасу. Що робити владі?

Аналітика
Перегляди: 684
30 вересня 2019

Марія Золкіна,
політична аналітикиня
Фонду "Демократичні ініціативи"
імені Ілька Кучеріва

Оригінал тексту -  на сайті «Новое время»

 

Поки питання Донбасу залишаються на чільних місцях у міжнародному вимірі, у внутрішній політиці такого «натиску» немає

Наближення фіналу конфлікту стало однією з центральних тем у риториці президента Зеленського і його команди. І хоча успіх на цій ниві напряму залежить від міжнародних перемовин і готовності до цього Росії, ніхто не позбавляв Україну можливостей доступними їй методами вирішувати цілу низку проблем внутрішньої державної політики щодо Донбасу.

Ситуація склалась наступна: парламент запрацював, уряд сформовано, а тема Криму і Донбасу — передана новоутвореному Міністерству з питань ветеранів, тимчасово окупованих територій та ВПО. Словом, настав час оцінити нову конфігурацію органів влади, які займатимуться Донбасом і запропонувати їм свої ідеї.

Про форму. Хто займається Донбасом?

Ідея реорганізації органів влади, що займаються проблематикою окупованих територій та наслідками конфлікту, назріла давно. Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО було чи то у внутрішній опозиції, чи то напівізоляції у своєму ж Кабміні, так і не ставши єдиним центром формування політики. Цьому передували об'єктивні так суб'єктивні причини, і результат у будь-якому разі невтішний. Функції були розпорошені між різними відомствами, а позиція профільного міністерства часто не виходила за його межі.

Треба готуватися до різних сценаріїв реінтеграції

 

Найбільш красномовним прикладом є політика щодо переселенців. Міністерство системно виступало за більшу відкритість, виборчі права переселенців, пом’якшення системи перевірок, і навіть за компенсації за втрачене майно, але вплинути на жодне з таких рішень не могло. Законопроект про участь у місцевих виборах припадав пилом, Кабмін не розробляв механізмів будь-яких компенсацій (тільки у липні 2019-го «наостанок» ухвалив інструмент відшкодування за зруйноване внаслідок агресії на Сході житло), а проблеми соціальних виплат та пенсій у жорсткій прив’язці до довідки переселенця так і лишалося у віданні Мінсоцполітики та Пенсійного фонду. Саме тому активісти й експерти пропонували новому парламенту змінити цю конфігурацію. Оптимальним виглядало створення єдиного Міністерства реінтеграції та національної єдності. Назва умовна, головне, щоб міністерство під своєю парасолькою зібрало всі ключові напрямки роботи та визначило політику співіснування з окупованими територіями і подолання наслідків агресії.

 

Здавалося б, нове «велике» міністерство цілком відповідає цьому запиту. Втім, це не зовсім так.

Основна проблема в тому, що об'єднання відбулося за рахунок ліквідації МінТОТу та на базі колишнього Міністерства у справах ветеранів. Це має принципове значення: Мінвет зараз вимушений «проковтнути» значно більше функцій і напрямків роботи, ніж у нього було раніше. І структура колишнього суто ветеранського міністерства до цього не підготовлена. МінТОТ можна було критикувати нескінченно, та принаймні на 2019 рік там уже був кістяк роботи за різними напрямками: від переселенців до водопостачання на лінії фронту і протимінної діяльності. Чим же займався колишній Мінвет? Вузьким напрямком, однією цільовою аудиторією і всіма пов’язаними з нею проблемами. Зрозуміло, що будувати комплексне міністерство доцільніше на базі МінТОТу, а не навпаки. І раз навіть для новообраної міністерки таке «злиття» було сюрпризом, то значить системно при формуванні Кабміну до цієї сфери не підходили. Тепер «додані» функції новому міністерстві як тягар. Частина громадських організацій напряму стала допомагати налагодити роботу нового відомства, а хтось з переселенців навпаки — пішов на публічний конфлікт з міністеркою. Всього цього можна було уникнути.

З’явились побоювання, що ветерани так і залишаться основним «болем» нового міністерства, а решта проблем відійдуть далеко на задній план. Заговорили про посаду віце-прем'єра з питань тимчасово окупованих територій та ВПО. Йому потрібний був би потужний офіс та розгалужена система заступників у всіх дотичних міністерствах. Це звучить набагато краще, проте якщо на рівні Кабміну не виведуть чітку генеральну лінію щодо Донбасу, то віце-прем'єр ризикує стати не більш ніж весільним генералом.

Ну і «на десерт» Офіс президента анонсував створення робочих груп з питань соціально-економічного відновлення Донецької та Луганської областей, «призначивши» відповідальними Сергія Сивоху та нардепа Максима Ткаченка. Можливо, цим уродженцям Донеччини та Луганщини і справді болить, що там відбувається, але наскільки досвід гумористичних шоу, керування «Квартал-Концертом» та продюсування Тіни Кароль допоможуть системно аналізувати і вирішувати проблеми конфліктного регіону? Саме по собі створення робочих груп — тактика ефективна, якщо лише не для галочки. Бо поки питання Донбасу залишаються на чільних місцях у міжнародному вимірі — Нормандському чи Мінському — у внутрішній політиці такого «натиску» немає.

Про суть. Якою має бути внутрішня політика?

Поки загальна архітектура органів влади виглядає розмитою, проблеми, які вони мають розв’язувати, дуже конкретні. Тож якби не складалось з організаційними питаннями, владі варто зосередитись на таких ключових напрямках як окуповані території, підконтрольні райони Донбасу і підготовка до різних сценаріїв реінтеграції.

Коли мова заходить про впорядкування співіснування з тимчасово окупованими територіями, у пріоритеті - зберегти зв’язки з українськими громадянами, які лишаються за лінією розмежування. Для цього варто зробити наступне:

— змінити порядок перетину лінії розмежування (наприклад, затвердити перелік дозволених до перевезення товарів);

— розробити адекватний механізм відновлення торгівлі з мешканцями тимчасово окупованих територій;

— переглянути порядок нарахування пенсій мешканцям тимчасово окупованих територій та верифікації ВПО;

— провести аудит освітньої політики, аби вже наступного року молоді з тимчасово окупованих територій було зручніше і простіше отримувати українську освіту.

Як бути з «гарячими» проблемами, де і які саме ресурси шукати для впровадження стратегії розбудови підконтрольних Україні частин Донецької та Луганської областей? Йдеться не про чергову «глобальну доктрину» без шансів на реалізацію, а конкретний план дій:

— розробити адекватний механізм компенсацій для цивільного населення, що вже частково розпочато;

— збалансувати місцеві та обласні бюджети на 2020 рік, враховуючи специфічні обставини конфліктного регіону;

— провести аудит соціально-економічного стану з подальшою розробкою специфічного плану розбудови економіки регіону (відновлення довоєнних форматів апріорі неможливе);

— дозволити ВПО голосувати на місцевих виборах.

І так, треба готуватися до різних сценаріїв реінтеграції. Саме так — незалежно від того, коли та в якій формі вона розпочнеться. Головним чином це робота аналітиків, які мають:

— супроводжувати переговорний процес в Мінському та Нормандському форматі з урахуванням «місцевого» контексту та реалій;

— розробити карти найбільш вірогідних сценаріїв реінтеграції і почати базову підготовку до їй реалізації. Наприклад, підготовку кадрів, які невдовзі зможуть працювати на окупованих територіях.

Перелік наведених напрямків та заходів не є ані вичерпним, ані безальтернативним. Група правозахисних організацій та спілок ВПО мають найбільш ширші пакети і проблем і пропозицій, але і вищевикладена схема — це умовний дороговказ. Якщо стратегічно розділити, що можна зробити для підконтрольних територій, що для окупованих, а згодом і для реінтеграції, планувати і втілювати стане значно легше.

______________________

Цю статтю представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті  є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Top