Чи погодиться Путін на тимчасове 30-денне перемирʼя по всій лінії фронту? – Марія Золкіна

11 березня в Саудівській Аравії відбулися  переговори української та американської  делегацій, на яких Україна висловила готовність прийняти пропозицію США щодо негайного запровадження тимчасового 30-денного режиму припинення вогню. Найбільшим  досягненням цієї восьмигодинної зустрічі у Джидді  стало розблокування американської допомоги і обміну розвідданими. Своїми думками про виклики та здобутки  цих перемовин  Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук,  поділилася у розмові з міжнародною оглядачкою ТСН Христиною Зеленюк.

– Чи погодиться Росія та Путін на тимчасове перемир’я?

– Я б сказала, що шанси на це досить високі. Для мене це 70-80% імовірності того, що вони погодяться, і 20–30% залишається на сценарій, за якого вони відмовляться. Логіка української сторони була цілком виправданою – необхідно було змінити замкнене коло, в якому ми опинилися в лютому, апогеєм чого стала зустріч в Овальному кабінеті. Розірвати це замкнене коло було потрібно, щоб продемонструвати Трампу та його команді, що Україна не відмовляється від пошуку переговорного формату. У Джидді вдалося показати, що Україна в принципі готова на перемир’я, готова зробити спробу. І тепер, як зазначили переговорники, м’яч на боці Росії. 

Проте я не погоджуюся з оцінками, які часто звучали протягом останньої доби, що Росія не погодиться на тимчасове перемир’я, і таким чином Україна зніме з себе всі питання. На мою думку, Росії вигідно або погодитися, або зробити все для того, щоб ця згода коштувала Україні тих поступок, яких  Україна намагалась уникнути.

Я не бачу жодних підстав вважати, що адміністрація Трампа змінила свій підхід до розмови з Україною та Росією. Тобто поступки й далі очікуються саме від України. Виходячи з мого досвіду аналізу «Нормандської четвірки» та Мінських процесів, вважаю, що зараз Росія застосує такий сценарій – вона скаже: «Так, добре, ми готові до перемир’я, але нам важливо, щоб Україна продемонструвала конструктивний підхід, а не просто оголосила припинення вогню». Тобто вони почнуть говорити про ціну цього перемир’я. І, на жаль, я не бачу підстав вважати, що Америка скаже російській стороні: «Та ні,  хлопці, ну  які додаткові поступки, треба погоджуватись без жодних умов».  Навпаки, із запитом на ці поступки вони все одно прийдуть  до Києва.  Саме тому Росії вигідно почати цю розмову, адже Трамп готовий говорити про поступки з боку України, фактично не обговорюючи їх із самою Україною. Тривалість учорашніх переговорів свідчить про те, що американська сторона прощупувала межі компромісів щодо режиму тиші, які мають місце для України.

Якщо підсумувати, тактично українська сторона діяла правильно. Ситуативно ми вийшли з глухого кута, змінили підхід, змогли знизити напругу у відносинах із Вашингтоном. Але стверджувати, що Росія не скористається цією ситуацією, не варто. Вони вміють грати в такі ігри та вже зрозуміли, що для Трампа оголошення режиму тиші важливіше за все, що буде після цього. І саме на цьому вони гратимуть у переговорах з американцями, вимагаючи поступок від України в обмін на перемир’я.

– Чого росіяни вимагатимуть за це перемир'я? Наприклад, Bloomberg написав, що, можливо, російська сторона вимагатиме від Сполучених Штатів назавжди заблокувати надання Україні зброї та обмін розвідданими як гарантію встановлення режиму припинення вогню.

– Це цілком реалістичний сценарій. Росіяни прагнуть підвищити ставки в переговорах із США щодо перемир'я. Вони вимагатимуть чогось більш масштабного, ніж просто згода на 30-денне перемир'я.

І якщо говорити про територіальні поступки чи перспективу членства України в НАТО, то тут Трамп начебто вже поступився. Він публічно визнав, що не може бути мови про НАТО і що Україні доведеться змиритися з окупацією її територій. Проте для росіян важливіше отримати щось практичне й конкретне. Адже і територіальні питання, і питання НАТО — це те, що належить  до майбутньої мирної угоди, яку американці, безпідставно, як на мене, сподіваються, підписати з Росією колись в якомусь осяжному майбутньому. Росіянам потрібно щось конкретніше.  І у Трампа є можливість це зробити.  Попри те, що його домовленості з Путіним наразі відбуваються в суто понятійній площині, для Путіна формальності важливіші. Адже він планує залишатися при владі довше, ніж Трамп у Білому домі.

Щодо територіальних поступок — росіяни розуміють, що Україна їх не визнає, тож формалізації тут бути не може. Питання НАТО? Так, Трамп може оголосити, що двері для України зачинені, але всі офіційні документи НАТО залишають перспективу членства відкритою. Короткостроково це можна видати за перемогу, але юридично змінити нічого не вдасться: рішення 2008 року й подальші комюніке НАТО скасувати неможливо. Тому росіяни захочуть те, на що Трамп має реальний вплив.

Зараз є багато «зливів» інформації, які не завжди мають зв’язок з реальними рішеннями адміністрації США. Але те, що сьогодні написав Bloomberg, виглядає цілком обґрунтованою вимогою з боку Росії — отримати від Трампа обіцянку,  що США перестають постачати Україні озброєння,  не контрактують нічого для України на майбутні роки, видають останню порцію тієї допомоги, яка була зарезервована ще Байденом, але далі – нічого. Бо «у нас же режим тиші». Це звична логіка росіян.

Я вже згадувала дипломатичні баталії, які відбувалися раніше в меншому масштабі, але логіка була подібна. Наприклад, у липні 2020 року, коли було проголошене перемир'я, росіяни  справді погодилися на режим тиші, і на Донбасі стало відчутно спокійніше. Але вже за тиждень Козак висунув Єрмаку перелік вимог, які виявилися навіть жорсткішими за Мінські домовленості. Очікую, що зараз Росія діятиме так само. Вони тримають Трампа «на гачку» його бажання бути миротворцем, який «пообіцяв і зробив».

– Як на мене, Росія справді може погодитися на 30-денне перемир'я, якщо Трамп зніме з неї певні санкції?

– Так, я вважаю, що не випадково з вересня минулого року головною темою в розмовах Путіна і його посадовців було те, що санкції не працюють, а отже, їх треба знімати.
Економісти, зокрема західні, мають більш єдину позицію, ніж політологи, адже економічні розрахунки показують, що Росія ще рік може витримувати в нинішніх темпах,  а далі у неї почнуться проблеми, які не дозволять їй вести бойові дії в тій самій динаміці та забезпечувати війну ресурсами. Для росіян логіка війни на виснаження стане невигідною,  бо вони самі  будуть виснажені.

Саме тому Росії зараз вигідно погодитися на перемир'я, поки вона ще виглядає сильною. І як тільки вона на це погодиться, одразу вимагатиме ослаблення санкцій. І я більш ніж переконана, що частину їх  Трамп зніме.  Тут важливий прецедент: міжнародна коаліція в питанні санкцій щодо Росії була ефективною  лише тоді, коли її позиція була консолідованою. Але якщо зараз у західному світі фактично відбудеться «зіткнення цивілізацій»,  то і санкції  підуть в різнобій. Фактично вже починаються торговельні війни між США та об’єднаною Європою, між  США та Канадою. Кожен почне діяти у власних інтересах, і ніхто не буде спільно тиснути на Росію.

Якщо всі санкційні канали на Заході не будуть перекриті одночасно, то навіть об'єднаний Євросоюз не зможе завдати серйозного впливу на  російську економіку. Адже раніше санкції діяли ефективно саме завдяки синхронному тиску всіх демократичних країн. Я думаю, що Росії пом’якшать санкції і  дозволять відновити більш відкриту торгівлю з певними західними компаніями.

Чим це загрожує на полі бою? Росія вже зараз отримує необхідні товари для ВПК через Китай та інші країни обхідними шляхами. Якщо нині цей процес займає, умовно, 10 кроків, то після зняття санкцій їх буде всього два. Це означає, що час на переозброєння  армії  теж скоротиться. І дисбаланс між Росією та  Україною посилюватиметься, якщо Україна не отримає достатньо зовнішнього фінансування, наприклад, від ЄС.

Щоправда, сьогодні Україна вже не в такій слабкій позиції, як у 2022 році. Ми виробляємо багато чого самостійно. Американці теж розуміють, що наступного року Україна може стати менш залежною від їхньої допомоги, зокрема в питанні далекобійної зброї, як-от ATACMS, і дронів. Деякі з цих технологій ми вже почали виготовляти самі, і навіть з нашою бюрократією, ймовірно, зможемо налагодити їх серійне виробництво.

Росіянам важливо організувати всю цю «оборудку» з перемир’ям до того, як Україна отримає нові можливості. Тобто цього року. А після цього «режиму тиші» вони зайдуть на дуже зручну і комфортну для них «територію», де можна роками і десятиліттями вести переговори про «моніторинг лінії розмежування»  в різних робочих групах,   які тепер, можливо, називатимуться «Ер-Ріядівська» чи «Джиддівська» тристороння контактна група.

До речі, вчора з’явився звіт однієї зі швейцарських організацій, що займається питаннями миротворчості. Там озвучили стару-нову ідею: запропонувати Україні та Росії створити двосторонню комісію для стабілізації лінії фронту. Нагадаю, що свого часу існував Спільний центр координації і контролю, до якого входили українські та російські офіцери. Росіяни вийшли з нього, а потім ще шість років намагалися замість себе «впихнути» туди «ЛНР» і «ДНР». Отже, нічого нового західні аналітики нам запропонувати не можуть – лише повернення до того, що  Україна вже проходила.

– А яка роль Європи в усьому цьому? Макрон організовує оборонні саміти,  лідерську позицію виявляє Мерц, Штати заявляють, що підтримують європейську миротворчу місію. Але ж ми розуміємо, що головне питання — це мандат, бюджет, лідерство, політичне рішення. Якщо подивитися на ситуацію очима бізнесмена Трампа: навіщо Європі платити за все, якщо Америка відмовляється від гарантій безпеки? Чи можливо, що Європа почне напряму домовлятися з Росією?

– У короткостроковій і середньостроковій перспективі Західна Європа навряд чи піде на прямі домовленості з Росією.  Питання їхньої безпеки стало очевидним: якщо Україна програє цю війну, то ризик зіткнення Європи з РФ зростає незалежно від їхнього бажання, адже тоді у Росії не буде перепон.

Мені було цікаво спостерігати, як змінювалася риторика Заходу. У 2022-2023 роках всі ще боялися, що Росія може здійснювати наступальні чи гібридні дії проти країн НАТО або ЄС. А потім все це пішло на спад, і в 2024 році вже наші західні колеги і на закритих, і на відкритих заходах  переконували українських експертів чи більш «яструбиних» експертів з ЄС, що Росії не вигідно воювати з НАТО, що вона  задовольниться затяжною війною в Україні, і тому можна розслабитись. Проте зараз ситуація знову різко змінюється.

Чи означає це кардинальні зміни в спільній безпековій політиці? Ні. Але в найближчі роки, замість домовлянь з  РФ, Європа намагатиметься наростити виробництво озброєнь. Деякі країни, що мають потужний ВПК, можуть посилити свої армії, які нині в гіршому стані, ніж потрібно для відбиття можливої агресії. Це стосується Польщі, Німеччини та інших країн.

Але я бачу іншу загрозу для Європи: не те, що вони домовлятимуться з  Росією, а те, що вони домовлятимуться з Китаєм. У ситуації безпрецедентного після 1945 року розриву між США і об’єднаною Європою остання виявилася неготовою взяти на себе повну відповідальність за безпеку в Європі і тим паче в Україні. Будь-які розмови про гарантії безпеки для України відбуваються з озиранням на те, чи підтримає це  Вашингтон. Навіть Велика Британія та Франція потребують гарантій на те, що вони  надаватимуть гарантії Україні.

Як це виглядатиме, якщо Трамп заявляє про вихід США з Європи? Частково цей поміркований  підхід працює: наприклад, Британія намагається налагодити відносини між Києвом і Вашингтоном. Попри неприємні моменти, вони шукають можливості для діалогу. Проте в довгостроковій перспективі це може не допомогти, адже Європа програла дипломатії Путіна, який діє за іншими правилами.

Зараз змінюється риторика аналітиків. Вперше за роки повномасштабної війни у британських ЗМІ та аналітичних центрах з’явилися думки, що Європа має шукати можливості, як залучити  Китай, щоб  врівноважити геополітичний дисбаланс. І це чітко попадає в стратегію Китаю, який, звісно, не в захваті від можливих домовленостей між Росією і Штатами. Ця домовленість між Трампом і Путіним не битиме напряму по Китаю, але Пекін навмисне перебільшує значимість цієї домовленості  і починає говорити про необхідність урахування інтересів України та Європи у переговорах.

Є ризик, що Захід спробує врівноважити нахрапистий вплив адміністрації Трампа через діалог із Пекіном. Раніше існувала загроза, що Європа спробує залучити китайські інвестиції для відновлення України, щоб розділити фінансове навантаження. Тепер же є ризик, що замість розриву економічних зв’язків із Китаєм Європа шукатиме там підтримки, оскільки її головний партнер — США — фактично не партнер.

–  А які ідеї Європа може пропонувати нині  адміністрації США?

– Думаю, що зараз логіка Європи – насамперед скандинавських країн, а також балтійських, Німеччини, Франції, меншою мірою Польщі (через президентські вибори вона менш помітна в цьому контексті буде), а також Великої Британії – полягає в тому, щоб пропонувати ідеям Трампа щодо припинення війни якісь практичні «оболонки».  Звідси й такий «парад ідей»  – 30 тисяч миротворців,  перемир'я не на лінії фронту, а, наприклад, навколо енергетичних об’єктів (як пропонував Макрон), контроль за морем і повітрям.

Тобто, вони намагаються раціоналізувати те, що хоче Трамп, і шукають, на що Америка політично відгукнеться. Ця логіка має сенс і вигідна Україні, адже зараз лише Європа може надати нам суттєву практичну допомогу. Але водночас Європа досі не робить іншого важливого кроку. Йдеться про те, що, як казали в Україні у 2022–2023 роках, «перехід економіки на військові рейки». Але тепер це має зробити не Україна, а європейський ВПК, щоб хоча б стримати Росію там, де вона є.

Небезпека Трампа для Європи не лише в тому, що США можуть припинити постачання Україні своєї частки військової допомоги, а й у тому, що вони можуть заблокувати продаж Україні технологій і зброї. У такому разі Велика Британія та Франція, навіть маючи спільне виробництво або закупивши озброєння для себе, не зможуть передати його Україні. Це означає, що нам доведеться замістити частину номенклатури поставок зі США.

Втім, номенклатурно Україна від США не так залежна, як залежна в одній критичній історії, яка поєднує два компоненти: технічний,  це те, що стосується системи Patriot, для яких поки немає масової альтернативи; і  другий – це обмін розвідданими. Тут м’яка й поміркована позиція Європи може зіграти проти нас. США не лише самі можуть обмежити або припинити обмін розвідданими з Україною, а й чинити тиск на Британію, Францію чи Німеччину, щоб вони також не ділилися інформацією в потрібних обсягах з  Україною, якщо на те буде політична воля Трампа. І я боюся, що наші європейські партнери не будуть готові сказати йому жорстке «ні».

– Хотілося б окреслити, що буде далі – після зустрічі в Саудівській Аравії.  Ми вже з’ясували, що  Путін може дати Трампу певний простір для маневру і тимчасово утриматися від масштабних військових операцій – принаймні до завершення президентського терміну Трампа або ж до проміжних виборів у Конгрес, якщо він побачить, що Трамп і його команда втрачають рейтинги…

– …Або ж до виборів в Україні, що не сходить з порядку денного планів Росії.  Я не можу мислити так, як росіяни, хоча роками аналізувала їхню переговорну тактику. У 2022-му я помилилася, вважаючи, що Росії не вигідно починати масштабну війну на всіх тих напрямках, на яких вони її почали. Я думала, що вони обмежать наступ Азовським і Чорним морем, можливо, ще одним додатковим напрямком на Сході, але не на всіх  дев’яти одночасно, на яких вони пішли.

Ворог складний для аналізу, бо ми все одно мислимо, виходячи з власної логіки. Але, як мені здається, зараз для Росії важливо показати, що вони готові домовлятися, і зробити це, поки вони виглядають для Трампа, як для ініціатора цих домовленостей, сильнішими, ніж Україна. Цей процес має відбутися якнайшвидше, і певний час вони навіть можуть дотримуватися перемир’я, щоб створити ілюзію стабільності. Це вписується в очікування Трампа: якщо є режим тиші, значить, можна говорити про мирну угоду, а для цього – перезапустити політичний процес в Україні.

Для Трампа це важливо. Для нього неважливо перезапустити політичний процес в  Росії,  бо там що сьогодні, що завтра Путін лишається при владі. Путін це розуміє і діє, використовуючи слабкості опонентів. Трамп, навпаки, не грає на слабких місцях Росії – він просто хоче отримати бажане.

На мою думку, часу до нової серйозної наступальної операції у нас менше, ніж до виборів нового президента США. Це означає, що Росія може використати момент, коли їхній ВПК буде насичений необхідним озброєнням. Якщо санкції пом’якшать, цей процес займе рік-півтора.
Другий сценарій – це може бути момент протягом наступних трьох з половиною років, коли дійсно будуть вибори в Конгрес, і Росія побачать, що Трамп вже не володіє тією монополією на владу, яку він має зараз. І третій сценарій – найшвидший, це кінець цього року, якщо Трамп буде тиснути на Україну після режиму тиші для проведення виборів.

Росії це навіть краще. Вони ще не переозброюються, але вони будуть розраховувати, що в Україні буде панувати такий розбрат і організаційний хаос, в тому числі в управлінні військами, що це найкращий момент слабкості, щоб вдарити і отримати те, чого вони не досягли досі.

– А територіальні поступки?  Чи може Росія  поки відкласти питання «визнання територіальних реалій» до виборів в Україні?

– Так, бо вони ці території і так контролюють.  Формулювання про їхній статус може бути м’яким – мовляв, Україна працюватиме над їхнім поверненням лише дипломатичним шляхом. Або ж жорсткішим. Але це не так важливо. Росія цілком може відкласти це питання  на період до укладення всеосяжної мирної угоди.

Тобто це формулювання «всеосяжного політичного врегулювання» в Мінських домовленостях  легко застосовується до нинішньої ситуації. До моменту, коли переговори щодо цієї угоди дійсно почнуться, Росія так «зацементує»  в спілкуванні зі США те, що ці території є російськими, що на момент початку переговорів про цю угоду, я не виключаю, що Вашингтон може тиснути на Україну не лише щодо нинішніх окупованих територій, а й щодо тих, які Росія включила до своєї Конституції, але ще не захопила.

Російські амбіції значно більші, ніж фіксація нинішньої лінії розмежування. Саме тому вони зараз так натиснули на  Курськ, щоб навіть не виникало ідеї про обмін територіями. Це головна небезпека цього дисбалансу. А  відтермінування цього питання може бути для них навіть вигідним. Вони розраховують, що завдяки пропаганді, двосторонніми зв’язками і системі впливу на американських візаві  досягнуть такого результату, що навіть поміркованих формулювань щодо повернення територій не залишиться.

Що таке «помірковане формулювання» для України? Це означає, що ми відмовляємося від військового способу повернення територій. Але для Росії навіть це неприйнятно. Вони вважають, що питання повернення територій взагалі не має стояти. Саме тому вони внесли зміни в свою Конституцію. Як тоді можна уявити ситуацію, коли Росія підпише політичну угоду, в якій буде закладена можливість дипломатичних переговорів про повернення нам наших територій? Це суперечить самій логіці їхньої політики. Як вони не вели переговорів щодо повернення Криму, так само не планують вести їх і щодо інших окупованих регіонів.

– І що робити українцям?

– Відповім словами одного знайомого, який захищає нашу країну. Він буквально вчора сказав: нам треба протриматися цей рік. Насправді, потрібно протриматися довше, але з певних об'єктивних і технічних причин слід дипломатично витримати  цей рік.

Я з цим погоджуюся. Вважаю, що не тільки з технічної точки зору Україна може себе впевненіше почувати у наступному році, але й політично. Ця «гарячка Трампа» швидко зійде нанівець. Як тільки він зрозуміє, що ця тема не приносить йому політичних бонусів, на які він сподівався, його інтерес цим займатися буде спадати.

Проте нам доведеться ще не раз повторювати дипломатичні маневри у 2025 році. Тобто домовлятися, демонструвати певний конструктив, але не йти на формалізацію поступок, якщо немає чітких обрисів, хто це буде моніторити, підтверджувати, підтримувати тощо.

До речі, чому Росії може бути вигідно погодитися на це перемир’я, запропоноване в Джидді? На відміну від пропозицій Макрона чи попередніх українських ініціатив, воно стосується лінії фронту. Якщо зафіксувати російські порушення в повітрі та на морі відносно легко – це можуть моніторити американці, а Трамп, якщо захоче, навіть особисто «дивитися в екранчик» і моніторити, – то лінія фронту залишається «чорною дірою». Там неможливо звинуватити Росію в тотальному порушенні, бо завжди можна заплющити очі й сказати, що обидві армії наступають, штовхають одна одну тощо. Тобто вдати,  що нічого не відбувається, і не встановлювати відповідальних. Саме тому для Росії таке перемир’я може бути вигіднішим, ніж те, що раніше пропонували Україна чи Макрон.