Урвати Донеччину задешево. Є ноу-хау у гарантіях безпеки для України від США – Марія Золкіна

Опубліковано на NV.  Оригінал колонки – Facebook-сторінка  авторки 

В обмін на Донецьку область і ЗАЕС ми цілком можемо отримати красиво оформлену, невиконувану і не вимірювану обіцянку

Цей раунд переговорів у Женеві завершився. Є купа витоків/зливів, то про різні підходи в українській делегації, то про чергову порцію тиску від Трампа. Давайте виокремимо головне:

1. Так зване питання територій — контролю за неокупованою частиною Донецької області — як було, так і лишається ключовим. Ані контроль над ЗАЕС (сприймається всіма учасниками більш прагматично і сухо, а американцями — ще й комерційно-меркантильно), ані нашумілі гарантії безпеки, ані кошти на реконструкцію (кому ділити заморожені російські активи) по важливості і критичності не зрівняються з питанням (не) виходу українських сил із Донецької області.

В підсумку: якби 17 лютого була взаємна згода всіх сторін на виведення чи для початку — відведення українських сил з Донбасу, то по решті питань, скоріше за все, навіть росіяни би не сперечалися. Не тому, що вони згодні на призупинення чи завершення війни, а винятково для того, аби урвати Донеччину задешево.

    Трампу байдуже, хто Донеччину контролює

2. Можна скільки завгодно прикривати історію з Донецькою областю фіговими листками про «демілітаризовану зону» або «вільну економічну зону», але це все рівно буде декораціями. Декораціями виведення чи відведення на нові позиції українських сил. Одна справа—- грати у ВЕЗ на Донеччині в переговорах, бо, не сперечаюся, складно протистояти Трампу, якому байдуже, хто Донеччину контролює, а Європа, хоч і отямилася, але не може тупнути ногою. І зовсім інша справа — реально піти цим шляхом.

3. Гарантії безпеки. Поки що найбільш утаємничена частина переговорів, хоча документи (кліпнула оком), що в певний час гуляли мережею, небезпідставні. Але є одне ноу-хау з цими гарантіями. Укласти домовленість без гарантій, які звучали б голосно і красиво, не може собі дозволити не тільки українська сторона, але вже і американська.

Тобто, публічний запит на красиву картинку, де Україна отримає кревні запевнення у тому, що союзники за неї вступляться протягом 72 годин — це те, без чого вся конструкція розсипається. І ця потреба дати картинку щодо таких гарантій безпеки зараз, на жаль, може нас ввести в оману. Коли оголосять, підпишуть, навіть Конгрес підтримає, але… виконувати не будуть. І нікого не змусиш. В обмін на щось відчутне і реальне — Донецьку область, ЗАЕС — ми цілком можемо отримати красиво оформлену, невиконувану і не вимірювану обіцянку.