Сі Цзіньпін уже не потребує Путіна як посередника і затягує путінський режим у ще більшу залежність – Тарас Жовтенко про підсумки візиту до Китаю
Путін завершив свій візит до господаря Китаю Сі Цзіньпіна. Чи справді Росія привезла з Пекіна стратегічні домовленості? Наскільки Китай використовує Кремль як інструмент тиску на Захід? Чи означають ядерні навчання РФ підготовку до нової ескалації та чи є привід для занепокоєння в України та НАТО? Результати цього візиту YouTube-каналу «Другая страна» прокоментував (з 1:27:52 хв.) в.о. виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, безпековий аналітик Тарас Жовтенко.
За словами експерта, головним результатом візиту Путіна до Пекіна стало не посилення позицій Кремля, а навпаки – ще глибше втягування Росії у залежність від Китаю.
«Сі Цзіньпін уже не потребує Путіна як посередника чи додаткового інструмента тиску на США. Після контактів із Дональдом Трампом стало очевидно, що китайський лідер здатен напряму домовлятися з американською адміністрацією щодо стратегічних для себе питань, насамперед Тайваню. І саме тоді в Кремлі почали нервувати, бо зрозуміли, що путінський режим може просто випасти з китайської геополітичної конструкції», – зазначає Тарас Жовтенко.
Аналітик наголошує, що Китай продовжує використовувати авторитарні режими як інструмент створення глобальної напруги.
«У руках Пекіна є щонайменше три проксі-диктатури – Росія, Іран і Північна Корея. Через них Китай створює проблеми для Заходу, а потім пропонує свої “послуги” зі стримування цих режимів в обмін на політичні та економічні поступки», – пояснює експерт.
Як зауважує Тарас Жовтенко, Росія в цій схемі відігравала ключову роль – насамперед через війну проти України, яка стала інструментом тиску на Європу й опосередковано на Вашингтон. Однак після контактів між Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном у Кремлі, схоже, занервували, побоюючись, що Москва може втратити свою особливу цінність для Пекіна.
На думку аналітика, Путін їхав до Китаю із завданням продемонструвати власну потрібність і домогтися хоча б мінімальної економічної підтримки.
«Усі ці ядерні навчання, запуск “Сарматів”, демонстрації сили – це була спроба показати Сі Цзіньпіну, що не треба йому викидати у смітник весь путінський режим, просто через те, що один раз у нього вийшло домовитися з американським президентом. Путін буквально привіз до Пекіна всю свою економічну й політичну свиту, щоб випросити додаткові гроші для російської економіки і підкреслити, що Росія стане надійним постачальником енергоресурсів для Китайської Народної Республіки. У підсумку максимум, який Путін отримав, – це підтвердження, що Китай поки не викреслює його зі своїх стратегічних планів», – каже він.
За словами експерта, Сі Цзіньпін нині почувається у значно сильнішій геополітичній позиції. На його думку, Пекін отримав від США сигнал про небажання Вашингтона напряму втручатися у можливий сценарій навколо Тайваню, що лише посилило впевненість китайського керівництва. Водночас і приїзд Володимира Путіна до Китаю продемонстрував дедалі глибшу залежність Москви від Пекіна. Попри чергові заяви про «стратегічне партнерство», експерт вважає, що Китай фактично дедалі сильніше прив’язує російський режим до власних рішень та інтересів.
«Вони декларації попідписували, підписали документ, договір про ще глибше стратегічне партнерство, хоча куди вже глибше. Сі задоволений тим, що він підтягує Путіна ще ближче до себе і затягує путінський режим у ще більшу залежність від того, що робить або не робить Пекін», – зазначив Тарас Жовтенко.
Він також звернув увагу на риторику Китаю щодо «нової системи глобального управління» та посилення антизахідних сигналів після переговорів із Москвою.
«Сі Цзіньпін фактично повернувся до ідеї нового світового порядку, де Китай претендує на роль одного з головних центрів сили. І дуже показово, що після переговорів із Трампом Китай уже значно відкритіше говорить про “занепад гегемонії США” та критикує американські військові проєкти. Це означає, що Пекін відчув упевненість і вважає, що зараз ініціатива на його боці», – зазначив експерт.
Для України та Європи, для міжнародної безпеки, переконаний аналітик, це не найкращий варіант розвитку подій.
«Китай відчуває, що зараз “м’яч на його боці”, а в руках Сі Цзіньпіна – всі карти, висловлюючись термінологією Трампа. Саме тому Пекін, найімовірніше, активізуватиме силовий гібридний тиск через свої проксі-режими – Росію, Іран та Північну Корею. Цей тиск буде спрямований у першу чергу на США і на Європу через путінську диктатуру. Тобто, найімовірніше, нас чекає ескалація напруженості в міжнародних відносинах – і на Близькому Сході, і в Європі», – зазначив експерт.
За його словами, окрему увагу Москва та Пекін можуть приділяти сценаріям тиску на східний фланг НАТО.
«Йдеться не про скасування цих планів, а радше про вибір моменту для їхньої активізації. На це впливають і псевдовибори до Держдуми РФ, і проміжні вибори до Конгресу США. Багато залежатиме від того, як далі поводитиметься Дональд Трамп і чи виконуватиме домовленості, яких, імовірно, досягнув із Сі», – наголосив аналітик.
Коментуючи російські ядерні навчання, Тарас Жовтенко наголошує, що наразі йдеться передусім про військово-політичний шантаж, а не про безпосередню підготовку до ядерного удару.
«Це насамперед демонстрація сили – і для Китаю, і для НАТО. Кремль намагається показати, що має ядерний потенціал і готовий його використовувати як інструмент залякування. Але Росія також розуміє: якщо застосувати цей козир занадто рано, відповідь Заходу може бути руйнівною. Тому наразі це елемент пропаганди та підготовка до подальшого тиску на Європу через Білорусь і східний фланг НАТО», – резюмує він.
