Україна на шляху до ЄС. Бути правим – замало – Маріанна Присяжнюк

Джерело: Інфопост

Маріанна Присяжнюк,
аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва
 

Якщо мене запитують, коли я бачу Україну повноправним членом Європейського Союзу, то завжди намагаюся подивитися на це питання ретроспективно. Інтеграція України до ЄС передбачає не лише питання реформ чи політичної волі, а й дуже серйозний геополітичний контекст.

Саме тому я повертаюся до 2007 року – моменту вступу Румунії та Болгарії в Європейський Союз, коли геополітичне питання було одним із ключових у порядку денному. І Європейський Союз запровадив механізми, які дозволяли працювати з країнами, що входили в ЄС із незавершеними реформами та внутрішніми проблемами.

Цей досвід сьогодні дуже важливий і для України. Якщо ми реалістично оцінюємо стан процесів у нашій державі, то маємо розуміти: частину реформ ми можемо не встигнути завершити вчасно через війну, політичні втручання чи впливи, які, безумовно, існують і зʼявлятимуться у повоєнний час.

Саме тому для нас важливим є досвід Румунії та Болгарії, зокрема механізм CVM (Cooperation and Verification Mechanism – авт.), який Європейський Союз застосовував для моніторингу реформ після вступу цих країн до ЄС. Тому нам необхідно добиватися того, щоб подібні механізми були застосовані й до України. І цей досвід потрібно вивчати.

Водночас зараз в Україні існує проблема надмірно оптимістичних очікувань. Коли звучать заяви про вступ у 2028 році, це створює великі очікування, а потім – неминуче розчарування. І це ми можемо спостерігати зараз у Молдові, де найвищі посадовці ЄС мали необережність озвучити обіцянки щодо вступу цього року.

До повномасштабного вторгнення Росії сформувалася певна пастка у взаєминах між Україною та Румунією. Оскільки багато двосторонніх процесів залежали від того, як розвивалися відносини між Україною та Молдовою, і навпаки – все це певною мірою впливало на україно-румунський контекст. Після 2022 року ситуація змінилася. Питання безпеки та військової дипломатії стали пріоритетними, і багато попередніх суперечностей чи нюансів відійшли на задній план.

Але це не означає, що антиукраїнський скептицизм у сусідніх країнах зник. Якщо навіть говорити про Румунію та інші держави регіону, де також спостерігаються такі настрої, важливо розуміти: тригером цього часто є не виключно Україна, як така. У такій риториці переплітається багато чинників – внутрішні проблеми, соціальна нестабільність, політичні кризи, які є приводом до спекуляцій у антиукраїнській обгортці.

Для просування України до Європейського Союзу недостатньо лише морального аргументу. Так, моральні питання надзвичайно важливі. Але їх недостатньо. Наші сусіди значно більше підтримували б Україну, якби бачили конкретні зобов’язання щодо покращення інфраструктури, реальних трансформацій, розвитку логістики та фізичної сполученості. А моральний аспект може залишатися важливим паралельним елементом цієї політики. Тоді Україна матиме реальні можливості капіталізувати ті комунікації, які ми ведемо роками, які стали успішні, і посилити їх конкретними рішеннями – зокрема й у питанні національних спільнот.

Сьогодні дуже важливо говорити про відбудову не лише як відновлення країни після війни. Так, я знаю, що для багатьох ця тема може здаватися передчасною. Але якщо говорити стратегічно, саме через економічні питання ми можемо побудувати новий формат довіри. Це про створення нових моделей співпраці.

Економічний порядок денний має потенціал переконати партнерів у тому, що ми здатні впроваджувати реформи та будувати нові форми взаємодії. І це дуже хороший та реалістичний наратив для консолідації.

Водночас Україна має усвідомлювати власні вразливості. Ми часто говоримо про національні спільноти як про потенційний об’єкт маніпуляцій, але є й інші теми, які також можуть стати предметом політичного тиску. Ми залежимо від своїх сусідів у питаннях експорту, логістики, інфраструктурних маршрутів. Навіть, якщо ці питання сьогодні не є предметом тиску, вони можуть ним стати – особливо, якщо до влади приходитимуть сили, що будують свій капітал на антиукраїнській та антиєвропейській риториці. Ми повинні бути готовими до цього.

Окремо я б хотіла сказати про популістичні рухи в регіоні. Ми більше не можемо їх ігнорувати. У деяких країнах вони вже мають підтримку 40% суспільства. І я звісно не говорю про співпрацю чи партнерство з такими силами, а про критичну необхідність розуміти ці течії. Ми повинні знати, чого вони бояться, якими емоціями керуються самі і мобілізують свого виборця, який справжній порядок денний стоїть за їхньою політичною поведінкою. Оскільки зараз часто домінує логіка ігнорування: якщо щось ігнорувати, то начебто цього наче й не існує. Але це не так. 

* Інститут Центральноєвропейської Стратегії разом з партнерами з нагоди Дня Європи провів четвертий форум «Діалоги про Європу», присвячений переосмисленню ідей об’єднаної Європи та нової Центральної Європи. Цей матеріал створено командою Інституту на основі виступу Маріанни Присяжнюк під час дискусії на форумі.

** Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».