«Справдився найгірший сценарій». Росія максимально підготувалася до повторного наступу на Харківщину, а Україна — ні — Тарас Жовтенко

Оригінал — NV

Автор: Власта Лазур

Безпековий аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко в інтерв'ю Radio NV — про наступ росіян на Харківщині, фортифікації навколо Вовчанська та підготовку України до активізації фронту на цьому напрямку.

 — Воєнні кореспонденти говорять, що укріплення на харківському напрямку загалом побудовані, але конкретно на тих рубежах, де зараз відбуваються бойові дії, їх немає, Вовчанськ не підготовлений до оборони. Нардеп Федір Веніславський говорив, що неможливо було близько до кордону побудувати укріплення, ця ділянка була замінована. Але Росія ці всі міни знешкодила бомбами. Не знаю, наскільки це пояснення має якісь реалістичні підстави, попрошу вас верифікувати цю інформацію. Що ви думаєте про нарікання щодо того, що на харківському напрямку немає укріплень? Наскільки ця теза відповідає дійсності?

— Треба розуміти, що Харківщина і до цих спроб росіян відкрити там ще одну додаткову лінію наступу піддавалася системним обстрілам. Ми також практично кожного дня, кожного тижня бачили, що ті чи інші населені пункти Харківщини, і навіть сам Харків [обстрілювали] росіяни, вони мали ударні засоби, аби діставати до передмістя.

Ця територія росіянами систематично обстрілювалася. Десь обстріли були щільніші, десь — менш щільні. Така ситуація в регіоні не скрізь сприяла тому, що наші інженерні війська могли би безпечно будувати ті інженерні укріплення, яких було би достатньо, по-перше, і по-друге, з достатньою щільністю цих інженерних укріплень, аби стримати наступ ворога по всій лінії.

Тут ще треба розуміти один нюанс. Ми бачимо, що ворог наступає на Харківщині, розтягнувшись на десятки кілометрів. Це не якась спроба точкового входу на територію України. З боку росіян це виглядає зараз швидше навіть не як стратегічна операція, а як спроба випробувати нашу оборону і подивитися на всю протяжність лінії зіткнення, яку вони зараз розгорнули, де українська оборона сильніша, де слабша і де є шанс у російських військ легше проскочити інженерні загородження. Вони теж не можуть бути однорідні по всій протяжності, бо різний рельєф, географія, це теж треба враховувати.

Другий момент, крім безпекової ситуації, яка не дозволяла максимально ефективно вибудовувати ці укріплення без ризиків для наших інженерних військ, — це те, що не можна було очікувати, що ця лінія оборони буде абсолютно однаковою на всій протяжності. Десь вона однозначно могла бути сильнішою, десь — слабшою.

Інше питання — як виконувалися ці інженерні роботи. Це вже не стільки до військових, скільки до ВЦА, які це все координували, забезпечували відповідним ресурсом.

— Питання укріплень неодноразово піднімав або на своїх пресконференціях, або просто у зверненнях президент Володимир Зеленський. І він завжди Харківщину ставив у приклад, мовляв, десь голови ОДА погано виконують свою роботу, тут дуже добре.

— Це ще один бік цієї проблеми — питання до того, як здійснюється координація таких робіт, оцінка. Очевидно, це певна проблема, яку треба виносити на засідання РНБО, бо це питання координації досить багатьох ланок державного, політичного і військового управління. І це не те, що можна вирішити тільки по лінії Офісу президента і голови ВЦА.

Тут проблема набагато серйозніша. Вона включає всі компоненти, про які ми вже сказали, починаючи з того, що росіяни здійснювали системний обстріл Харківщини. Це, з одного боку, унеможливлювало зведення цих інженерних укріплень так, як це мало бути зроблено. З іншого боку, вони пошкоджувалися цими російськими обстрілами, це теж факт.

Питання координації цього — це теж окреме питання, яке впливає на ефективність того, як це все було виконано або не виконано на окремих ділянках теперішньої лінії зіткнення. Це привід, аби розглянути це питання на РНБО і приймати відповідні організаційні рішення, особливо враховуючи, що росіяни продовжують випробовувати на міцність українську оборону.

Бачимо, що на деяких ділянках росіяни досягають тактичних успіхів. Вони точно мають намір перетворити ті невеликі тактичні успіхи в певну стратегічну операцію. Спробувати розгорнути ще один вектор наступу на українські позиції.—

І зрозуміло, що стратегічно, з військового погляду, тут дві мети. Перша — спробувати відтягнути додатковий ресурс (який би ми могли використати на східному напрямку, посилити наші оборонні позиції там, або на південному) на північно-східний напрямок.

І політико-пропагандистська мета — створити картинку в телевізорі для путінського режиму, що вони можуть наступати не тільки на одному напрямку, авдіївському, а проводити кілька наступальних операцій. Інше питання — чи вистачить у них ресурсу.

Але тут ще один важливий момент, на якому б я хотів наголосити. Було видно, що росіяни готуються до цієї наступальної операції на харківському і на сумському напрямку ще з осені минулого року. Якщо згадати, скільки разів Держприкордонслужба фіксувала заходи ДРГ на територію України — і на Сумщині, і на Харківщині, — це фактично було через день. Ці ДРГ мали на меті зібрати інформацію про те, як здійснюється побудова тих же інженерних укріплень, якими темпами, наскільки ефективно, де ці укріплення стоять порожні, а де вже підтягуються ЗСУ, підрозділи, скільки їх, як вони оснащені тощо.

Росіяни дуже довго відслідковували цю динаміку і підійшли максимально підготовленими, наскільки це можливо в їхніх реаліях, до того, що зараз відбувається.

— Ви хоч і не дипломат, але відповідаєте максимально дипломатично. Ви сказали, що російські військові підійшли максимально підготовлені до повторного наступу на Харківщину. Чи правильно я вас зрозуміла, що українська сторона не до кінця максимально підготувалася до цього наступу, зокрема і зводячи укріплення?

— Наскільки можна судити, принаймні з того, що звучало в публічному просторі, це очевидний факт. Бо коли коментувались, обговорювалися заходи російських ДРГ на Харківщину та Сумщину, коли звучали думки про те, що росіяни готуються до можливого наступу, ці думки одразу засипалися контраргументами, що жодного наступу там бути не може, бо в росіян там нічого немає, що вони просто бояться заходів РДК і ЛСР, не більше.

Як мінімум якась частина експертного середовища, військового та політичного керівництва бачила в цих подіях тільки те, що росіяни убезпечують себе від рейдів російських добровольчих військових угруповань на свою територію; і жодної підготовки до ймовірних бойових дій на цьому напрямку росіяни вже не вестимуть, не можуть, бо в них не вистачає ресурсу, людей тощо.

Хоча насправді таку ймовірність відкидати однозначно не можна було, треба було розглядати абсолютно всі можливі сценарії, що там може бути. Зрештою ми побачили, що найгірший сценарій справдився.

— Російський диктатор Володимир Путін замінив міністра оборони РФ Сергія Шойгу на Андрія Бєлоусова. Мені доводилося чути, що одразу після своєї інавгурації Путін не мінятиме Шойгу, бо дасть йому можливість проявити себе на харківському напрямку. Якщо їх наступ провалиться, тоді Путін звільнить Шойгу. Здається, наступ на Харківщину ще не завершився. Шойгу не встиг ні провалитися, ні проявити себе, а заміна вже відбулася. Чи пов’язуєте ви цю кадрову заміну з наступом на Харківщину? Чи це два різні паралельні треки?

— Мені здається, тут зв’язок менший, аніж інша тенденція, про яку я теж хочу сказати трошки пізніше. Якщо говорити про успіх чи неуспіх харківського наступу, це те, про що ми вже говорили. Зараз росіяни мають тактичний успіх, але чи зможуть вони його конвертувати у стратегічний, — дуже велике питання.

Багато навіть російських так званих воєнкорів наводять як приклад Авдіївку, невеликий населений пункт, який вони штурмували місяцями, вклали туди десь 30 тисяч особового складу, навіть більш. Довелося просто цей населений пункт знести в нуль, що так звані російські воєнкори теж визнають.

Місто-мільйонник (Харків — Ред.) буде потребувати з таким же темпом наступу і такими ж підходами просто колосальних ресурсів. Вони самі ставлять під сумнів, що російське угруповання на цьому напрямку навіть кількісно просто здатне цю задачу вирішити.

Я так розумію, в них задача мінімум — підійти настільки близько до Харкова, наскільки це можливо, і пробувати перетворювати його на другий Херсон, який постійно обстрілюється, бо знаходиться на дальності ствольної артилерії; і постійно створювати проблеми для цивільного населення. Очевидно, що ці стратегічні успіхи на харківському напрямку для росіян відкладені в часі і тут навряд чи можливий цей зв’язок.

Та мені здається, що зміна Шойгу (він же не пішов на пониження, а туди, куди його призначили) і те, що [Валерій] Герасимов утримався на посаді їхнього начальника Генштабу, означає, що цей тандем позицій не втратив.

На відміну від [секретаря Радбезу Миколи] Патрушева, [майбутнє] якого зараз незрозуміле. Його сина підвищили з віце-міністра сільського господарства до цілого віце-прем'єра, але там 10 віце-прем'єрів, така собі річ. І поки невідомо, куди прилаштували Патрушева, незрозуміло, як відбуватиметься так звана боротьба чобіт, російських військових, і піджаків, російських спецслужб.

Повертаючись до Бєлоусова, це людина з фінансовим бекграундом. Зараз російське керівництво робить ставку насамперед на раціональне використання фінансового ресурсу на рівні Міноборони. Очевидно, що цей фінансовий ресурс виділятиметься, з ним є проблеми. Тому туди ставлять перевірену людину, яка вміє працювати з фінансами, і знає, в які кишені потім що розкладати.

— Чи правильно я зрозуміла, що Путін зробив крок у напрямку ще більшої ефективності, оптимізації, мобілізації ресурсів, і російської економіки, аби і надалі якомога краще, ефективніше, швидше продовжувати війну?

— Це й ефективність, і здатність РФ довше воювати. Розтягувати той обмежений ресурс, який у них є, використовувати його з більшою ефективністю і мати більше часу, аби продовжувати війну. Це і про ефективність, і про те, що всі корупційні схеми повинні залишатися такими, як є. Там буде здійснений певний перерозподіл цього ресурсу, тим не менше принаймні зараз очевидно, що російська сторона розуміє, що насамперед з фінансовим ресурсом у них є проблеми і його треба використовувати і красти раціональніше, ніж це було до цього.