Угорщина традиційно демонструє негатив до сусідів – Маріанна Присяжнюк про те, як Україна може перейняти досвід Румунії у спілкуванні з Будапештом

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заявив, що президент України Володимир Зеленський  «морально тисне» на нього, аби змусити Будапешт підтримати вступ України до ЄС. Орбан наголосив, що «Угорщина не має морального обов’язку» допомагати Києву, й нагадав про так званий «референдум», де угорці начебто висловилися проти членства України в Євросоюзі. Про політичний підтекст цих заяв, те, як інші сусіди Угорщини будують з нею відносини, та чому Україна має посилити співпрацю з Румунією –  у розмові з політичною аналітикинею фонду "Демократичні ініціативи" та координаторкою проєкту "Дельта-24" про регіон "Україна-Молдова-Румунія" Маріанною Присяжнюк в етері телеканалу «Прямий».

– Наскільки заяви Орбана продиктовані майбутніми парламентськими виборами в Угорщині?

– Частково так, а частково ні. Українська тема глобально у контексті Європи давно перетворилася в руках ультраправих і певних політичних сил в токсичну лякалку  –   насамперед завдяки російській пропаганді.  І для партії  «Фідес»,  і особисто для Орбана це  звичний інструмент дій – modus operandi –  у відносинах з сусідами,  зокрема, Україною. 
Але така риторика була притаманна Угорщині й до повномасштабного вторгнення. Відносини з Україною завжди були складними, як і з іншими сусідами –  зокрема, Румунією. Це звична практика правлячих еліт Будапешта  –  демонструвати  зверхність у регіоні,  вплітаючи в політику певні імперіалістичні  нотки і стосовно історичної пам'яті, і стосовно певної національної ідентичності.

Тож напередодні виборів Орбан лише підсилює те, що його виборці давно звикли чути. І навіть якщо до влади прийдуть більш помірковані політичні сили, стратегічна лінія Будапешта щодо України навряд чи зміниться. Це вже інституційно закріплений підхід, який формувався роками.
До речі, маючи з 2023 року румунів як нових, перевірених стратегічних партнерів, Україні варто повчитися їхньому досвіду,  як вони ладнають із угорцями.  Можливо, це допомогло б і нам знайти нові підходи. Адже негативна риторика Угорщини щодо України та сусідів загалом –  це стала практика.

– Ви кажете, що Україні варто повчитися в Румунії, як вона ладнає з Угорщиною. У чому саме цей досвід?

– Це справді цікавий приклад. У Румунії є регіон Трансильванія, де живе угорська нацменшина. Історично цей регіон був предметом суперечок, але Румунія змогла інтегрувати угорців у політичне життя –  зокрема через Демократичну партію угорців Румунії, яка представлена в парламенті.

Тобто  Румунія замість конфронтації  знаходить спільну мову з Будапештом, забезпечуючи  політичне представництво та  права національних меншин.

Коли Румунія й Угорщина стали членами ЄС, їхні суперечності опинилися в іншому контексті –  європейському. Там існують механізми врівноваження, і це допомагає уникати загострень. Тому Україні справді варто вивчати досвід Румунії –  як вона зуміла перевести історичні конфлікти у формат партнерства.

– Молдова раніше за Україну приєдналася до європейської платіжної системи SEPA. А якщо поглянути ширше – Румунія активно підтримує Молдову на її шляху до ЄС. Натомість у України подібних адвокатів у Євросоюзі майже немає. Чому так?

– Дуже слушне питання. Молдова має потужну підтримку з боку Румунії –  це фактично одна культурна й історична спільність –  це єдиний культурний простір, і вони історично пов’язані. Колись це була одна країна –  Молдова і Румунія –  до того, як Радянський Союз «усіх врятував».

Але попри це, нам варто працювати не лише з поляками, які традиційно виступали нашими адвокатами у процесі євроінтеграції, а й із румунами.

Якщо ми рухаємося в одному пакеті з Республікою Молдова, потрібно активно співпрацювати з нашим новим, підкреслю –  стратегічним партнером, Румунією. Адже саме завдяки румунам Молдова має певні переваги –  їм не потрібно нічого перекладати. Усі вимоги, досвід, експертиза –  усе це вже є румунською мовою, і Румунія може просто передати цей багаж знань сусідам.

Звісно, це технічні речі, але подекуди вони мають вирішальне значення. Тому нам також треба входити у це «братерство-сестринство», переймати досвід, просити поради й налагоджувати тіснішу взаємодію саме з цього боку.

Що ж до приєднання до платіжної системи –  ймовірно, тут є технічні та фінансові підстави, процес був непростим. Фахівці дадуть свої оцінки. Але з політичної точки зору це можна розглядати як своєрідний реверанс діаспорі.

Адже, як усі вже знають, європейський курс Молдови часто рятує саме діаспора –  ті громадяни, які живуть у західних країнах, підтримують свої родини фінансово й не втрачають зв’язку з батьківщиною. Це дуже потужна спільнота людей, яка залишається впливовою навіть за межами країни.

І я думаю, що цей крок –  чи то прискорений, чи ні –  спрямований саме на те, щоб показати діаспорі: прогрес можливий, рух триває. Це, безумовно, має і політичний вимір.