Що зміниться у комунікації України з Трампом і стратегії США щодо Ірану та навіщо Китаю залежна Росія – Марія Золкіна

Президент Володимир Зеленський заявив про підготовку нової комунікації з командою президента США Дональда Трампа. Яким має бути новий підхід України до діалогу з Вашингтоном? Як ситуація навколо Ірану впливає на політику США щодо України? Чому Пекіну вигідно тримати Росію залежною від себе? Про це в інтерв’ю телеканалу «Суспільне. Новини» розповіла Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук.

– Яка ваша думка щодо зміни підходу до комунікації з американською командою президента Дональда Трампа? Що потрібно змінити?

– Це вимушена, але дуже логічна історія зі зміною підходу. Короткострокова тактика України з весни 2026 року – показати Сполученим Штатам, зокрема команді в Білому домі, що Україна асиметричними методами, зокрема ударами своєю зброєю, своїми дронами по критично важливих об’єктах у Росії, може змінити принаймні дипломатичний, а частково й військовий баланс на користь України – ця тактика не перетворила «вікно можливостей» у переговорах на повноцінні «двері для входу» в ці переговори. Тобто дипломатичний трек не оживився. Внутрішні пертурбації в Україні, зокрема зміна уряду, частково цьому завадили. З новим керівництвом усе одно треба наново переглядати, запускати, перевіряти питання забезпечення всіх цих військових операцій далекобійними ударами по Росії і ситуацію на лінії фронту.

Ну і плюс не спрацював сам тиск на Росію – як з боку Сполучених Штатів і Європи, так і з боку України за допомогою цих далекобійних ударів влітку. Це не дало результату. Росія не прийшла на переговори в конструктивному форматі.

Україні зараз потрібно підготуватися до того, щоб зима, яку європейці та американці уявляють як ситуацію, яка поверне перевагу повністю на бік Росії, не змінила ставлення до України знову до ситуації 2025 року: мовляв, Росія сильніша і треба погоджуватися на її умови.

А Росія чекає цієї зими і, на жаль, як ми бачимо по ударах по Києву та інших містах України, вона саме на цей сценарій – створити таке жахіття для цивільного населення, щоб змінити сприйняття розстановки сил американцями, які все-таки хочуть, щоб принаймні тимчасові домовленості між Росією та Україною були досягнуті.

– Деескалація війни на Близькому Сході, яку розпочали Сполучені Штати проти Ірану, може вплинути на підтримку США України?

– Сполучені Штати зараз і щодо Ірану змінюють тактику, тому що не можуть домогтися результатів. Вони пішли на дипломатичні поступки в червні в рамках підписання того меморандуму, який більше бонусів у результаті тимчасового перемир’я давав Ірану, ніж Сполученим Штатам.

Але війна відновилася, і Сполучені Штати змінюють свою тактику. Вони зараз хочуть, навпаки, посилити санкції проти Ірану. І для того, щоб без військової операції та обстрілів натиснути на Іран, вони намагаються запобігти новому витку війни.

Тому, мені здається, якраз і на іранському напрямку Сполучені Штати намагаються утримати ситуацію принаймні на рівні статус-кво, щоб Іран пішов на поступки і встановилася певна рівновага, яка буде прийнятною і для Ірану, і для Сполучених Штатів, оскільки цілковитої перемоги там Сполученим Штатам оголосити не вдасться.

Але й на українсько-російському треку для американців важливо хоча б досягти певного статус-кво. Я не кажу про заморозку війни, але принаймні, щоб не хитнувся цей маятник у бік серйознішої ескалації. І попередити і Україну, і Росію, що краще триматися статус-кво, ніж розвивати новий виток війни.

Я думаю, це дуже подібна історія для Сполучених Штатів зараз. Їхня задача першочергова, пріоритетна – це утримати ситуацію контрольованою без різких серйозних ескалацій: як з Іраном, де вони безпосередні актори цієї війни, так і в російсько-українській війні, де Сполучені Штати намагаються шляхом переговорів, човникової дипломатії стримати сторони від подальшої ескалації.

– Яких результатів можна очікувати  від зустрічі Путіна та Сі Цзіньпіна на саміті Шанхайської організації співробітництва?

– ШОС досі лишається більше демонстративним, дипломатичним майданчиком. І я думаю, що основним меседжем цієї зустрічі буде історія, яку просуває Китай, в якій Росія не є рівноцінним партнером, а лише підіграє цій китайській стратегії. Це історія про багатополярність світу, про те, що існують різні центри впливу.

Якихось серйозних змін, я думаю, не варто очікувати. Оскільки для Росії такі зустрічі завжди є підтвердженням близькості Росії до Пекіна і партнерства між Пекіном і Москвою. Для легітимації Путіна в очах решти, не західних, країн світу це для Росії хороший інструмент.

З економічної точки зору ми маємо завжди пам’ятати, що ШОС так і не перетворилася на організацію, яка має якусь спільну економічну стратегію, спільні фінансові інструменти, які б вони застосовували.

Фактично єдина і найважливіша надбудова, яка може бути бонусом для учасників ШОС, – це дипломатична демонстрація альтернативного полюсу, альтернативного класичному західному. І ось на цьому будуватиметься підсумкова декларація. Ніяких проривних, кардинальних змін не варто очікувати ані Росії, ані Китаю.

– Чи може Україна сподіватися, що Китай вплине на Росію і спонукатиме її активніше брати участь у мирних переговорах?

– Китай точно має вплив на Путіна, хоча я не погоджувалася і не погоджуюся з позицією, що Китай однозначно може перекрити весь кисень Росії так, щоб Росія лише за наполяганням Китаю відмовилася від ведення цієї війни. Тому що є внутрішньополітичні й особисті елітарні причини в самому російському керівництві для продовження цієї війни.

Але Китай, на мою думку, чекає моменту, коли складуться умови для ведення переговорів про майбутню безпекову архітектуру в Європі.

Китай уже регулярно нагадує Європі, що готовий бути учасником переговорів. Але доти, доки ці переговори модерують Сполучені Штати і доки Європа не запропонувала альтернативного формату, місця за столом переговорів для Китаю немає. Сполучені Штати все одно лишаються основним каналом для модерації.

Для Європи й України може бути вигідною присутність Китаю за столом переговорів, адже він здатен впливати на Росію з одного боку. Водночас Пекін вимагатиме вигод для власних інтересів, зокрема в Європі й Україні, у тому числі доступу до певних проєктів у рамках реконструкції.

Тому роль Китаю, як на мене, – вичікувати, зберігаючи Росію на плаву, а потім задіяти свій вплив у момент, коли він зможе запросити щось взамін – економічно, політично і безпеково для себе. Йдеться, зокрема, про можливість впливати на нову систему співіснування Європи з Росією.

– Тобто Китаю вигідно, щоб Росія залишалася воюючою країною?

– Так, щоб Росія залишалася воюючою країною, і цілком можливо, щоб Росія виконала певні завдання. Якщо, наприклад, відбудеться ескалація між Китаєм і Тайванем або Китаєм і Японією, слід врахувати, що Росія, втративши свій Чорноморський флот – її військово-морські сили зараз обмежуються Далеким Сходом – протягом останнього року п’ять або шість разів брала участь у спільних, невеликих, але все ж значущих навчаннях із китайською стороною. Іншими словами, якісь завдання на випадок ескалації  конфлікту зі своїми супротивниками в Азії, Китай для  Росії готує. Тому йому вигідно, щоб Росія перебувала залежною від Китаю в російсько-українській війні – щодо постачання, щодо економіки, щодо наповнення російського бюджету за рахунок продажу енергоресурсів Китаю.

Натомість у разі, якщо Китай почне ескалацію проти його конкурентів в Азії, для Росії точно в китайській стратегії певна роль буде відведена. І для цього Росія повинна бути в тому статусі, залежному від Китаю, в якому вона перебуває саме через російсько-українську війну.