Росіяни застосовують тактику «все або нічого», використовуючи те, що США на них не тиснуть – Марія Золкіна про переговори США–РФ
Чи посилять США тиск на Росію після провальних переговорів у Москві? Що означає зміна українського переговорника і чи вплине відсутність Андрія Єрмака на перебіг перемовин? Ці та інші питання в інтерв’ю для Радіо Свобода прокоментувала (з 27:30 хв.) Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва», дослідниця Лондонської школи економіки.
– Після візиту американських делегатів до Москви очікувалось, що вони зустрінуться ще й з представниками української сторони, можливо навіть із Зеленським, в якійсь європейській столиці. Але такої зустрічі не було, і вони повернулися до США. Чи означає це, що не було про що говорити?
– У мене висновок такий, що, умовно, компромісний варіант, напрацьований у Женеві та Майамі, був повністю відкинутий російською стороною. П'ять годин перемовин виявилися абсолютно деструктивними. Росія зараз, користуючись новим «запалом» Трампа, намагається домогтися швидкої угоди – такого собі нового бліцкригу. Вона застосовує тактику «все або нічого» й використовує те, що на неї не тиснуть у цьому процесі.
У мене немає сумнівів, що той компромісний варіант не відповідав повністю українському баченню – інакше президент Зеленський не заявляв би , що йдеться про найскладніші питання, зокрема, визначення статусу українських територій. Тобто у Віткоффа й Кушнера не було на руках пропозиції, яка цілком влаштовувала б Україну. Але це й не був початковий російський варіант, із яким Росія входила в дипломатію часів Трампа.
Якщо порівняти російський меморандум, представлений у Стамбулі, з тим, що було у 28-пунктному плані, там розбіжностей щодо ключових питань взагалі немає. Тому для росіян комфортно, що США намагаються з ними домовитися. При цьому слід пам’ятати, що економічний інтерес – відновити кооперацію та бізнес-проєкти з Москвою – є окремою темою розмови між Вашингтоном і Москвою. Але Трампу зараз потрібна політична угода, яка створила б умови для повернення до цих бізнес-проєктів з Росією.
Думаю, що у росіян з’явився ще один пунктик. Вони сподіваються, що можуть нічим не поступатися у війні проти України й просто залишити ситуацію без угоди, якщо вона не буде на їхніх умовах. Але водночас вони хочуть дотиснути американців і спокусити їх пропозиціями, щоб в якійсь формі ці нові бізнес-проєкти запускалися, навіть попри війну.
Те, що робить в інформаційному просторі Кіріл Дмітрієв, постійно продукуючи повідомлення у соцмережах, – це спроба спокусити американців новими проєктами, ще не підсанкційними, створити нові юридичні особи, відповідальні за девелоперські чи ресурсні проєкти. Для Росії це не проблема – вона вже вибудувала паралельну систему для продажу нафти й газу з Китаєм та Індією.
– Після таких неконструктивних переговорів у Москві навряд чи Трамп повернеться на якесь чергове коло санкцій чи ультиматумів Путіну?
– Я не очікую жодного тиску. У Трампа була можливість протягом цього року використати той потенціал, який є в руках США. Натомість ми побачили відтермінування навіть тих санкцій, які справді могли б ударити по російському бюджету, зокрема проти «Лукойлу» та «Роснефті».
Я для себе визначила умовний контрольний дедлайн – 13 грудня. Тоді спливає вже другий, продовжений Трампом, перехідний період для запровадження санкцій проти «Лукойлу». Перший мав завершитися 21 листопада, але його продовжили на тлі появи російських «28 пунктів». Тож 13 грудня буде чітко зрозуміло, чи Мінфін США знову тихо посуне дедлайн новим рішенням, чи дозволить цим санкціям нарешті запрацювати наповну.
– Чи мала значення відсутність Андрія Єрмака на цих переговорах? Це на користь, на шкоду чи взагалі не важливо, хто представляє Україну?
– Мені здається, що для американських партнерів зовсім неважливо, хто саме представляє Україну. Якщо дивитися з їхньої точки зору, їм взагалі все одно, хто сидить за столом переговорів. І якщо людина не має достатніх дипломатичних і політичних талантів, щоб маневрувати в цій доволі складній ситуації, коли доводиться обирати між поганим і дуже поганим варіантом пропозиції, то чим менше таких талантів за столом, тим краще наразі американцям.
Американська делегація, очолювана Віткоффом, говорить із нами іншою мовою. Але для самої України має значення, хто веде перемовини. Мене, наприклад, тішить, що зараз саме військовому керівництву і безпековому блоку віддали дві третини в складі делегації. Якщо головне питання – гарантії безпеки, то обговорювати їх мають ті, хто розуміє, як вимоги щодо відведення українських військ позначаться на обороні, які технології варто вимагати від США, як гарантувати лінію розмежування у разі домовленостей про деескалацію. Тому зміна окремого переговорника загалом нічого не погіршує для України.
Більше того, всі попередні переговори зі США і всі переговори з Росією були повністю монополізовані Андрієм Єрмаком. Він вів їх і відповідав за результат. Але, як кожен менеджер, що здає посаду, у підсумковому звіті, йому, відверто кажучи, нема чим похвалитися – ні на американському, ні на російському напрямках. Тому від того, що керівник української делегації тепер хтось інший, хоча до цього теж є питання, на мою думку, точно не погіршить позиції України на переговорах.
– Ви згадали, що Андрію Єрмаку немає чим похвалитися. Чому?
– Тому що після 2019 року замість того, щоб підтримувати класичні двопартійні зв’язки зі США – з республіканцями й демократами, незалежно від того, хто в Білому домі чи має більшість у Конгресі, – ми концентрувалися винятково на тій адміністрації, яка була на той момент при владі. Тепер маємо наслідки.
Крім того, МЗС катастрофічно втратило можливість реалізовувати зовнішню політику. Воно не було основним голосом у спілкуванні з Вашингтоном. Усе було замкнуто на вузьких контактах Єрмака з Салліваном, що не сприяло інституційній близькості між Україною і США.
На російському напрямку саме Єрмак, як політичний радник, вів спроби врегулювати ситуацію з Росією. Його візаві був Дмитро Козак. Але, як бачимо, Україна паралельно не готувалася до Великої війни, тоді як Росія накопичувала ресурси і вже було очевидно, що вона розглядає варіант повномасштабного нападу, особливо після того, як у 2021 році вийшла з переговорів у форматі Єрмак–Козак.
– Коли ви побачили новину про звільнення Єрмака, які у вас були враження?
– Я вважаю це хорошим сигналом для всіх партнерів України. Монополізація влади, яку здійснював Єрмак, не притаманна цій посаді. Концентрація влади в руках цієї людини позначалася не лише на внутрішній, а й на зовнішній політиці. Партнери не раз висловлювали невдоволення надмірним обсягом його повноважень.
Особисто я сприйняла це позитивно, бо будь-яке перекриття каналів комунікації, усунення професійних інституцій і підміна їх окремими персоналіями завжди критично погано позначається на політичній системі та реалізації політики.
Простими словами — я зраділа. Я побачила шанс, що МЗС може повернути собі притаманні йому функції. Саме там працюють професіонали, які вміють говорити з різними країнами і не покладаються на те, що хтось має приватний номер якоїсь однієї людини — на всю державу — приватний номер якогось радника з іншої країни.
