Рекордна кількість українців вважає, що країна рухається у правильному напрямку

Вперше за усі роки замірів, 50% українців вважають, що події в країні розвиваються у правильному напрямку. Протилежної думки дотримуються 23% і ще 26% – не визначилися. Позитивні настрої переважають у всіх регіонах та вікових групах. Географічно вони найвищі на Заході (63%) та середі молоді віком до 30 років (71%). Такі результати загальнонаціонального соцопитування, проведеного Фондом «Демократичні  ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології. Для порівняння, у грудні 2018 року лише 18% визначали розвиток подій як правильний, а 70% – як неправильний.

«Такого всенародного підйому не було вже давно. Це можна порівняти хіба що з даними 2005 року, після Помаранчевої революції, але тоді Україна ділилася в своїх очікуваннях і сподіваннях. Зараз українці об’єдналися у вірі, що все буде добре: картина схожа у всіх регіонах. Люди очікують змін, оновлення, і як ніколи довіряють новообраній владі», – зазначила Ірина Бекешкіна, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, на презентації результатів в Українському кризовому медіа-центрі.

Вперше 31% громадян визначили ситуацію як достатньо позитивну – благополучну (5,5%) або спокійну (26%). «У 2015–2018 роках позитивні оцінки  становили лише 4–10%. Як «критичну», «вибухову» визначали політичну ситуацію 37% громадян у 2015 році, 30% – у 2016-му, 30% – у 2017-му, 25% – у 2018-му і лише 8% – у 2019-му. Усі попередні роки, переважала оцінка ситуації в Україні як напруженої (52–64%).

На запитання «Які емоції відчуваєте, коли думаєте про майбутнє України?» 56% респондентів відповіли, що відчувають надію. На другому місці «оптимізм» – 36%. Це найвищий показник за увесь час проведення замірів ( з 2005 року). Відчуття тривоги зменшилося до 18%, порівняно з 33%  у грудні 2018 року.

Зросла віра у те, що Україна зможе подолати проблеми та труднощі упродовж найближчих кількох років. «У 2015-18 роках таких оптимістів було 15-22%, зараз – майже половина, 48%», – зазначає Ірина Бекешкіна.

Соцопитування показало велике зростання довіри до органів влади.

«Для прикладу, у травні 2018 року відбір суддів люди були готові довірити насамперед громадськості –  41%, експертам із західних країн 34% і юристам котрі не працювали суддями 31%, і зовсім не довіряли Президенту і Верховній Раді. Зараз майже половина – 49% –  готові довірити відбір суддів новообраному Президенту, новообраній Верховній Раді – 28%, 23% – експертам із західних країн, юристам, котрі раніше не були суддями – 20%, представникам громадськості – 19%»,  –  зазначила Світлана Хутка, експертка Київського міжнародного інституту соціології, доктор філософії.

«Те, що впала частка тих, хто довіряє експертам із західних країн і юристам, які не працювали суддями, – свідчить про довіру до нової влади, але тут є приховані небезпеки.  Ми ще не розуміємо, у якому напрямку вони будуть проводити це реформування, і як самі будуть дотримуватися закону», – зазначає Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор Національного університету «Києво–Могилянська Академія».

На замовлення Центру політико-правових реформ опитування містило блок запитань щодо всеукраїнського референдуму – що про це знають українці і якою бачать його роль.  З’ясувалося, що більшість вкрай необізнані. Зокрема, людям поставили запитання, чи згодні вони ініціювати референдум щодо смертної кари для педофілів і щодо встановлення для всіх податку 5% і для олігархів 40%. 69,8% відповіли, що підтримали б проведення референдуму, 15% «важко відповісти» – хоча за Конституцією виносити ці питання на референдум заборонено. Чому відповіли відмовою решта, через знання, що з цих питань не можна проводити референдум, чи з іншої причини – невідомо.

Богдан Бондаренко, експерт Центру політико-правових реформ, нагадав, що Конституція України забороняє виносити на референдум питання податків, бюджету та амністії, а з приводу смертної кари є рішення Конституційного Суду, що є продовженням тексту Основного Закону. 

«Щоб референдум виконував функцію прямого народного волевиявлення, треба щоб було досконале чітке законодавство і в країні була практика і культура проведення референдумів. Це опитування показало, що люди мають неймовірно низьку обізнаність, тому стосовно референдумів є дуже високі ризики. Я поділяю ідею збільшення ролі громадян у процесі прийняття рішень – через механізм плебісцитів, електронних петицій, різних видів партисипативної демократії. Але референдум – небезпечний інститут, який може бути використаний на благо, але в умовах нестабільної демократії – як спосіб легітимізації рішень будь-якого суб’єкта владних повноважень», – зазначив  Богдан Бондаренко.

Експерт також звернув увагу, що команда президента України Володимира Зеленського не представила концепції розвитку народовладдя, яку анонсували презентувати 22 травня 2019 року. 

Абсолютна більшість українців підтримують незалежність країни. Якби референдум про незалежність проходив зараз, 90% проголосували б «за». Ця підтримка відрізняється залежно від регіону, але всюди переважає. Отриманий результат – один із найвищих за увесь час проведення опитувань.

День незалежності України для 70% українців – державне свято, для 23% – просто вихідний день. 4% вважають цей день «історичною помилкою» (у регіонах, які традиційно вважаються менш проукраїнськими – не більше 10%). День Незалежності як державне свято найбільше сприймають у Центральному (77%) та Західному (75%) регіонах, дещо менше – на Півдні (58%) та Сході (60%).

Більшість українців – 46% – вважають, що за роки незалежності була приблизно однакова кількість позитивного і негативного. Порівняно з 2011 роком, позитивні оцінки зросли: тоді 31% вважали, що було більше негативного, і 13% – позитивного, зараз це 23% і 26% відповідно.

Вступ України до НАТО підтримують 41%.  Соціологи зауважують, що в ставленні до НАТО радикальні зміни відбулися у 2014 році.

Якщо у квітні 2012 року лише 13% громадян вбачали у вступі до НАТО найкращий варіант безпеки, причому 31% українців віддавали перевагу військовому союзу з Росією та країнами СНД і ще 31% – позаблоковому статусу, то після 2014 року громадська думка радикально змінилася. У наступні роки вступ до НАТО підтримували 40-46% громадян, військовий союз з Росією та іншими країнами СНД - 5-7%, а прибічниками позаблокового статусу України залишалися 21-28%. Проте в останньому опитуванні в серпні 2019 року цей відсоток помітно зріс - до 36%.

Соціолог  Світлана Хутка зазначила, що переважно позитивно ставляться до перспективи вступу України до НАТО у західному регіоні. Так, у серпні 2019 року 66% жителів цього регіону висловились за вступ до НАТО і 17% – за позаблоковий статус, а в центральному - відповідно, 52,5% і 26%.

За словами експертки, негативне ставлення переважає у південному та східному регіонах. У південному регіоні за вступ до НАТО виступає лише 15%, 13% – за військовий союз з Росією, а більшість – 64% за позаблоковий статус, а в східному регіоні - за вступ до НАТО - 24%, 11% – за військовий союз з Росією, більшість – 42% – за позаблоковий статус.

Хутка наголосила, що, незважаючи на те, що показники підтримки вступу України до НАТО є «помітно меншими, але необхідно обов’язково звертати увагу на їхню динаміку, тому саме за рахунок збільшення прихильників подібної інтеграції, західно орієнтованої на півдні і на сході України, відбулося загальне зростання такої прихильності в Україні в цілому. При цьому вона зазначила, що на підвищення такої підтримки вплинула і війна, ініційована з боку Росії.

«Саме ті регіони, які найближче були територіально до зони конфлікту, то саме там відбувся сплеск відповідної підтримки приєднання до НАТО, що, в принципі, є досить цікавим феноменом, оскільки достатньо багато додає у розумінні чинників змін орієнтацій геополітичних в Україні на рівні міжнародної дискусії», - наголосила соціолог.

Вона зауважила, що дуже часто, зокрема, в західній аналітичній пресі, розповсюджується думка, що нібито активні кроки НАТО в бік розширення своїх кордонів в межах Східної Європи і спричинили певну конфліктну ситуацію з Росією. Як вважає Хутка, насправді ситуація протилежна - прихильність до НАТО в Україні є винятково відповіддю на агресію Росії.

 Професор плітлогії Олексій Гарань також додав,  що до 2014 року на сході і півдні України переважав варіант «військового союзу з Росією та країнами СНД».

«А зараз це все обвалилося. Ця опція практично зникла, і люди з цієї категорії перейшли в категорію позаблоковості», - сказав він і додав, що «також обвалилася опція вступу до Митного союзу з Росією, Білоруссю, Казахстаном, так як це зараз називається, Євразійський економічний союз. Якщо до 2014 року частка прихильників цієї опції складала більше 30%, то зараз це не більше 10%».

За віковим розподілом існує пряма залежність: найбільше підтримують членство України в НАТО як гарантію безпеки наймолодші: 54% у віковій групі 18–29 років, а за позаблоковий статус виступають значно менше – 22%. Водночас віддають перевагу позаблоковому статусу лише українці, яким за 60 років: 31% обстоюють членство України в НАТО, а 40% – позаблоковий статус.

Підтримка європейської та євроатлантичної інтеграції вища у Західній і Центральній Україні, і за останні роки суттєво зросла на Півдні і Сході. До 2014 року на Сході і Півдні переважав варіант військового союзу з Росією і СНД, але зараз підтримка знизилася, на користь позаблокового статусу. На Півдні зараз вступ до НАТО підтримують 15%, більшість – 64% за позаблоковий статус, 13% – за військовий союз з Росією. На Сході вступ до НАТО підтримують 24%, більшість – 42% – за позаблоковий статус, 11% – за військовий союз з Росією.

Поступово знижується і кількість людей, які вважають, що російська мова повинна мати офіційний статус: із близько 50% у 90-х роках до 30% зараз, тоді як 50% – проти офіційного статусу, зазначає Ірина Бекешкіна.

Експертні думки до 28-ї річниці Незалежності

Чого досягла Україна за цей час?

Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор Національного університету «Києво–Могилянська Академія»

«Думаю, Україна за ці 28 років зробила дуже багато. У наших західних сусідів не було завдання будувати націю і державу – лише перехід до ринку і до демократії. У нас ці завдання були, до них додалася ще війна. І якщо на це все подивимося – насправді, ми зробили багато: держава є, ми даємо відсіч Росії. Патріотичні настрої зросли, українська нація є, причому, вона включає російськомовних; демократія є, громадянське суспільство є, і завжди існував певний баланс сил. Спроби встановити авторитаризм викликали Майдани».

Юрій Макаров, журналіст, публіцист:

– Позитивні підсумки – що українці визначають себе як українців і налаштовані патріотично, причому патріотизм є позадержавним трендом. Попри те, що російська пропаганда в Україні присутня – вона не спрацьовує.

– Погані підсумки – українці вкрай мало знають про законодавство власної країни і про те, як працює держава.

Що потрібно Україні для економічного розвитку?

Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії:

– Щоб економічне зростання продовжилося, має зберігатися макроекономічна стабільність та відповідальна бюджетна політика (витрачати не більше, ніж заробляємо):

«Це незалежний Нацбанк, стримування інфляції, гнучкий курс гривні – щоб знову не приводити економіку до дисбалансів, які закінчуються кризами».

– Економічному зростанню сприятиме залучення інвестицій у використання сільськогосподарських земель, особливо на Півдні, приватизація більшості державних підприємств:

«Ми маємо обнулити список підприємств, заборонених до приватизації, і заново подивитися, які є підстави залишати їх у державній власності – крім намагання паразитів, близьких до політики, викачувати звідти залишки ресурсів. Це дасть можливості для швидкого розвитку як в Центральній Європі, через залучення прямих іноземних інвестицій, підірвати політичну корупцію, від якої ми страждали протягом цих 28 років».

– Закони мають працювати, і однаково для всіх;

– Потрібно ще глибше співпрацювати з європейським ринком;

– Потрібно шукати способи залучити до активної робочої сили більше українців – щоб було кому створювати ВВП.

Що важливо для України у контексті міжнародних відносин?

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007-2009), керівник ГО «Центр дослідження Росії»:

«Україні важливо посилювати свою суб’єктність у світі. Сьогодні ми у пороговій ситуації у контексті того, чи станемо ми суб’єктами у міжнародних відносинах. Це є ключовим моментом, про який нам потрібно думати. … Щоб цієї суб’єктності набути, потрібна економічна міць, військова міць, набуття членства у ЄС і НАТО.

Найбільші шанси досягти прогресу – у військовій сфері, а також у європейській та євроатлантичній інтеграції – якщо на те буде політична воля нового керівництва держави. Для забезпечення руху до ЄС і НАТО потрібні потужні профільні комітети у Верховній Раді».

За матеріалами УКМЦ, УНІАН