Путін продає повітря Трампу у вигляді обіцянок, граючи на бажанні того досягти швидких перемог – Марія Золкіна

Чи може Путін допомогти Америці приборкати Іран? Чи може Росія стати союзником США у стримуванні Китаю? Трамп вважає, що так. Голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук Марія Золкіна  в коментарі YouTube-каналу Апостроф TV каже, що це ілюзії, які американському президентові дорого коштуватимуть.

«У Трампа головна проблема – це не російсько-українська війна, – наголошує Марія Золкіна. – Для нього важливо, щоб Путін допоміг зміцнити позиції американців у тиску на Іран. Для Путіна ж важливо використати це в своїх  інтересах у російсько-українській війні й послабити  НАТО у Східній Європі. Стратегічно Росія лишається для Трампа  місточком,  щоб не дати  статися  зміцненню Китаю та Ірану на Близькому Сході».

Заяви Трампа щодо Ірану та ядерного стримування наштовхують на припущення, що  Росія може спробувати втрутитися і в цей конфлікт – як посередник чи навіть партнер США.
На думку аналітикині, це, безумовно, може статися, але головна помилка адміністрації США  щодо Росії полягає в тому, що вона надає  занадто великого значення можливостям Росії і може переоцінювати їх.

«Путін намагається продати повітря у вигляді обіцянок, нібито здатен виступити посередником у переговорах з Іраном і сприяти деескалації конфронтації між США та Тегераном, а також  зменшити можливості Ірану в плані озброєння. Путін прагне продати цей образ, що він має там якийсь вплив. Але насправді аналітики, які займаються Близьким Сходом, сходяться на думці, що Путін не має такого впливу на Іран», – пояснила Марія Золкіна.

Вона нагадала, що Іран має власну стратегію виживання, яка не залежить від Москви. Навпаки – це Росія останні декілька років стала залежною, особливо в питанні іранських дронів, які вона активно використовує у війні проти України.

«Росія за останні кілька років отримала певні канали залежності від,  хай  би як смішно це звучало, тієї зброї, яку виробляє Іран. І це на певному етапі дозволило Росії не програти на полі бою, попри її відставання від України, зокрема у виробництві дронів, на початку війни. Але сказати, що Іран критично або життєво залежний від допомоги Росії – чи то в ядерній програмі, чи в чомусь іншому, – навряд чи сьогодні, у 2025 році, можна», – каже політичня аналітикиня.

Чи є в цій великій дипломатичній грі головний гравець? Хто кого використовує? Марія Золкіна вважає, що Путін грає на персональному бажанні Трампа досягти швидких перемог і вірі американського президента в особисті домовленості щодо перерозподілу сфер впливу та досягнення неформалізованих, суто політичних угод.  Але, як каже аналітикиня, це не ті конфлікти, які можна швидко вирішити.

«Ніде немає прогресу – і з об'єктивних причин. Тому що справа не в тому, щоб Америка натиснула на Нетаньягу, Зеленського чи ще на когось. Йдеться про конфлікти світоглядного, стратегічного характеру – війни, які тривають роками або навіть десятиліттями. І тому розрахунок Трампа на те, що йому вдасться щось пообіцяти Росії за рахунок України – як ми вже бачили раніше – і війна завершиться або принаймні буде встановлено режим тиші, є хибним. Бо він не відповідає масштабу цих конфліктів – як у випадку війни Росії проти України, так і в ізраїльсько-палестинському протистоянні, де Трамп теж обіцяв завершити війну і навіть будувати хмарочоси у Газі. І тому Росія на цьому вдало грає», – прокоментувала Мрія Золкіна.

На її думку, єдина помилка Росії полягає в тому, що вона вважає можливим безкінечно тягнути час і утримувати ситуацію під контролем. Але Трамп, орієнтований на бліцкриги – у бізнесі чи політиці, – швидко втратить інтерес до ролі медіатора між Росією та Україною й переключиться на інший пріоритет — Тайвань, Північну Корею або будь-що, що зміцнює його імідж переможця в міжнародній політиці.

Нині  складно назвати успішну міжнародну ініціативу, яку міг би записати на свій рахунок Трамп. На думку Марії Золкінаої,  деструктиву  більше, ніж  позитивних результатів.

«Знищено трансатлантичну єдність, немає конструктивної розмови з європейськими партнерами. Навіть Велика Британія, яка зазвичай близька до США, почала шукати нові формати співпраці в Східній Європі, зокрема з Польщею», – описує «досягнення» Трампа дослідниця.

Єдина сфера, де Трамп справді зумів активізувати відносини – Близький Схід. Його спроби зміцнити зв'язки з державами Перської затоки можуть вважатися відносним досягненням.

«Оце таке помпезне налагодження відносин  президента Сполучених Штатів з близькосхідними партнерами справді можна назвати однією з його нечисленних перемог на  міжнародній арені, – зазначає Марія  Золкіна. – Він намагається перезавантажити відносини там, де вони були менш інтенсивними за Байдена.  У Трампа більше шансів у цій зоні впливу».

Щодо України, то на жаль, до стратегічних, національних інтересів Сполучених Штатів програш Росії в російсько-українській війні не належить. І ця позиція властива не лише Трампу, як зауважує аналітикиня:

«Демократичну адміністрацію Байденаза це  справедливо критикувала й  України,  і частина європейських держав. Чому Україна не отримала запрошення на Вільнюський  саміт НАТО в 2023 році?  Бо в США вважають: питання членства стане розмінною монетою у переговорах з Росією. А переговори – рано чи пізно будуть».

За Трампа ці процеси лише прискорилися, каже аналітикиня.   Але суть підходу не змінилась: не дати Україні програти, але й не дозволити Росії виграти. Та сама логіка – без справжньої стратегії.