Протестні акції в Києві: обурення невдоволених громадян чи сплановані провокації?

Олексій Сидорчук,
політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи"

Впродовж тижня у столиці України тривали спорадичні акції протесту, найпомітніша з яких проходить поблизу Національного банку України (НБУ) та спрямована на захист ошуканих вкладників збанкрутілих банків і відставку керівництва НБУ.

Організатори акції – партія «За життя» на чолі з екс-членом Партії регіонів Євгенієм Мураєвим – заявляють про підготовку повномасштабних протестів населення. Інші опозиційні партії – «Опозиційний блок» і «Батьківщина» – хоч і не беруть участі в акціях, однак декларують підтримку їхніх учасників і збираються долучитись до протестного руху. Представники правлячих партій і силових органів, у свою чергу, вважають акції штучно організованими і спровокованими Росією з метою розхитати суспільно-політичну ситуацію в Україні.

Очевидно, що протягом останнього часу з’явилось одразу кілька підстав для зростання невдоволення владою серед населення. По-перше, різке підвищення комунальних тарифів, яке українці найбільше відчують уже взимку. По-друге, оприлюднення електронних декларацій, які задокументували розкішний спосіб життя і вкрай сумнівні способи збагачення багатьох топ-чиновників і політиків. З іншого боку, як показали перші спроби організувати протести політичними партіями, абсолютна більшість українців в нинішніх умовах не готова брати участь у подібних публічних акціях. Перенесення масштабної акції, запланованої партією «За життя», і неготовність «Опозиційного блоку» та «Батьківщини» проводити власні мітинги засвідчили їхню нездатність вивести на вулиці значну кількість людей.

Очевидно, що на заваді масштабних акцій стоїть кілька важливих чинників. По-перше, пересічні люди не розуміють, що їм можуть дати такі мітинги. Очевидне намагання опозиційних партій використати протестні акції в своїх цілях служать додатковою пересторогою для звичайних українців. По-друге, наразі немає жодного лідера з достатнім рівнем довіри, який би міг спонукати громадян вийти на вулицю. Популярність усіх без винятку політиків суттєво впала протягом останнього часу, і поки немає жодних ознак   появи такого лідера  найближчим часом. Зрештою, на відміну від Помаранчевої революції та Революції Гідності, немає потужного приводу до протестів – очевидно, що зростання тарифів таким тригером не стало. За таких умов високі протестні настрої не конвертуються у збільшення протестної активності.

Проте вірогідно, що опозиційні партії продовжуватимуть спроби наростити власну популярність завдяки організації мітингів. Їх кінцевою метою, вочевидь, є проведення позачергових виборів до парламенту, на яких вони планують збільшити власну присутність у Верховній Раді. Однак суттєві політичні розбіжності між усіма трьома партіями стануть серйозною завадою для координації їхніх зусиль. З іншого боку, не слід ігнорувати той факт, що внутрішніми протиріччями може скористатись російська влада. Поки що говорити про іноземний слід в акціях протесту навряд чи доцільно, однак виключати майбутніх провокацій з боку російських спецслужб також не варто.