Президентські вибори в Румунії. У пошуках ідеального президента

Чинний прем’єр-міністр, представник Соціал-демократичної партії (PSD) Марчел Чолаку. Фото: EPA/UPG

Чинний президент Клаус Йоханніс, представник PNL, завершує свою другу каденцію — і втома виборців, накопичена за роки його правління, впливає на ставлення до всієї Націонал-ліберальної партії та її кандидата Ніколає Чуке. 

Однак і Соціал-демократична партія з її кандидатом Марчелом Чолаку не має бездоганного іміджу: соціал-демократів — фактичних спадкоємців комуністів й учасників численних корупційних скандалів — часто асоціюють зі «злочинною владою», яка, проте, залишається найширше представленою на всіх рівнях.

«Нові» еліти проти «старих»

Про політичний процес у Румунії часто можна почути, що він «не такий, як в інших країнах». Однак насправді все навпаки: румунський контекст такий класичний, що цю країну можна назвати зразком у світі політичних аномалій. Водночас у Румунії спостерігаємо ті самі деструктивні тренди, що нині поширюються Європою: зростання популярності ультраправих партій, популізм, загравання з російськими наративами.

Коаліція, яку PSD і PNL утворили під час пандемії COVID-19, остаточно розділила політичний клас на «старі» й «нові» еліти. Тож поки «старі еліти» утримували владу, «нові» зміцнювали свої позиції й сьогодні борються за вихід кандидата у другий тур.

Чільним кандидатом «нових еліт» можна назвати Елену Ласконі, навколо якої почали об’єднуватися правоцентристські сили, принаймні Людовік Орбан від партії «Права сила» заявив про вихід з перегонів на її користь.

Елена Ласконі, лідерка партії «Союз порятунку Румунії» (USR) під час презентації своєї програми в Бухаресті, 3 листопада 2024 р. Фото: EPA/UPG

Політична сила Ласконі поступово збільшувала присутність у парламенті з 2016 року. З того часу зміцнював свої позиції й головний конкурент USR від «нових» — лідер ультраправої AUR Георге Сіміон. AUR приписують зв’язки із соціал-демократами, що, за припущеннями, може полегшити перемогу їхньому кандидату, якщо Сіміон вийде у другий тур.

Україна в румунському передвиборчому дискурсі

Одне з питань нещодавніх президентських дебатів стосувалося бачення кандидатами майбутнього завершення війни в Україні: що робитимуть вони, якщо новообраний президент США Дональд Трамп ініціює консультації про мир між Україною та Росією й запросить на них нового румунського лідера. Чи підтримають вони його можливу пропозицію змусити Україну відмовитися від територій?

Колишній заступник генерального секретаря НАТО, незалежний кандидат Мірча Джоане заявив, що Україна не має ресурсів повернути Крим, а Донбас уже русифікований. Тож за підсумками консультацій між президентом Румунії та Трампом слід знайти компроміс, який не виключає відторгнення українських територій.

Кандидат у президенти Мірча Джоане, колишній заступник генерального секретаря НАТО, відповідає на запитання ЗМІ в передвиборчому центрі в Бухаресті, 22 жовтня 2024 року. Фото: EPA/UPG

Ще один кандидат від Демократичного союзу угорців Румунії (UDMR) Келеман Хунор наголосив, що сценарій, який описав Джоане, неприйнятний, зокрема і для адміністрації Трампа. А для Румунії й поготів. На думку Хунора, це стало б початком катастрофи для Румунії. Його бачення — слід вести переговори з урахуванням як короткострокових, так і довгострокових перспектив, обов’язково залучаючи українську сторону та примушуючи Росію до миру через силу.

Кандидатка Союзу порятунку Румунії Елена Ласконі також розкритикувала Джоане: мовляв, він легко здав би й румунські території в разі воєнної загрози. Щодо Росії, то Ласконі наголосила, що її потрібно роззброїти, а завершення війни можливе лише через перемогу України.

Менше зло

На кандидатові від ультраправої AUR варто зупинитися окремо. Уявляючи, як консультував би Трампа, Сіміон несподівано перейшов на англійську. Імітуючи діалог з новообраним президентом США, він заявив: «Пане президенте, ви ж обіцяли мир. Може, настав час для України в НАТО?». Але потім дістав Біблію й уже румунською додав, що Румунія не готова до війни й не повинна втягуватися в конфлікт. На уточнення модератора, яку ж саме позицію обирає Сіміон: за НАТО чи за Біблію, — кандидат віджартувався, що спеціально відповів двома мовами.

Такий стиль Сіміон демонструє не вперше й, очевидно, продовжуватиме: у межах однієї відповіді він уміло поєднує кардинально різні меседжі, орієнтовані на задоволення очікувань різних категорій виборців. Не дуже уважний слухач чи виборець, скоріше за все, зосередиться на окремих аспектах його відповіді, обравши той сигнал, який найбільше відповідає його переконанням чи уподобанням.

Лідер AUR, кандидат у президенти Георге Сіміон (у центрі) відповідає на запитання журналістів під час презентації програми партії в Бухаресті, 15 листопада 2024 р. Фото: EPA/UPG

Тож Сіміон грає на психологічному полі, уникаючи чітких позицій або поєднуючи кілька рецептів в один, і пропонує широкий спектр інтерпретацій, намагаючись залишатися привабливим для різних сегментів електорату.

Георге Сіміона також запитали, чому він не голосував у Європарламенті за надання допомоги Україні та чи усвідомлює, що в разі поразки України Росія стане ближчою до румунських кордонів. Сіміон розпочав відповідь з міркувань про «демократизацію» та «роззброєння» — переважно абстрактних і малозмістовних тез. Проте серед цієї інфантильної риторики він заклав важливе посилання, коли згадав про російські війська у Придністров’ї.

Сіміон заявив, що російські війська повинні залишити територію, де розташована Cetatea Tighin — одна з фортець, збудованих Штефаном чел Маре, господарем Молдови, який, без перебільшення, є колективним архетипом румунського культурного простору.

Що ж це за Cetatea Tighina? В Україні ця фортеця відома як Бендерська, розташована в окупованому Придністров’ї, на території Республіки Молдова. Історично важливий об’єкт, який Сіміон використав у своїй риториці, свідчить, що комунікаційні акценти політика чудово рефлексують і з тим, чого від нього очікує середньостатистичний виборець, і з тим, що хотіли б почути в рамках президентської кампанії від імовірного кандидата у Європі та в сусідніх країнах.

Передвиборча агітація в Бухаресті. Фото: EPA/UPG

Румунські праві у Європі

Загалом Сіміон ще на початку дебатів згадав, що AUR у Європейському парламенті є частиною Сім’ї реформістів і консерваторів під керівництвом італійської прем’єрки Джорджії Мелоні (партія в Європейському парламенті). Це, за його словами, відрізняє їх від інших ультраправих Європи. І з цим складно посперечатися, особливо через проукраїнську позицію Італії.

Сіміон своєю багатовекторною риторикою посилає сигнали про готовність до співпраці і впливовим європейським елітам, і новій адміністрації США, тим більше, що Сім’я європейських реформістів — єдина пан'європейська партія, яка є партнером американської Республіканської партії.

Тож ставка соціал-демократів, чий кандидат є фаворитом президентської кампанії, саме на Сіміона як лідера опозиції може виявитися не просто стратегією перемоги над зручним кандидатом. Але гіпотетична співпраця з новою американською адміністрацією, зокрема й через інституційні механізми, також може містити ряд викликів. Основним викликом є Угорщина, теплі відносини Віктора Орбана з Дональдом Трампом і відкрита ворожість угорського прем’єра до AUR і Георге Сіміона, якого Орбан назвав «ворогом великої Угорщини».

Лідер AUR Георге Сіміон під час презентації програми партії в Бухаресті, 15 листопада 2024 р. Фото: EPA/UPG

Тож чи перетвориться AUR на конструктивний політичний проєкт, не в останню чергу залежить і від того, що домінуватиме в євроатлантичній співпраці — інституційні механізми (зокрема, кооперація з тими самими реформістами й консерваторами) чи особиста приязнь і прихильність Трампа до певних політиків, таких як угорський Орбан.

Водночас потенційний союз соціал-демократів з AUR після виборів є небажаним сценарієм для України через домінування реваншистського дискурсу в політичних заявах Сіміона, навіть попри його тонкі натяки, озвучені під час дебатів. 

Румунія та Україна у двосторонніх відносинах уперше досягли рівня стратегічного партнерства, і сусідня країна є потенційним партнером Києва не тільки в контексті воєнної підтримки, але й в економічній перспективі та реалізації регіональних амбіцій, як, наприклад, тристороння співпраця у трикутнику Україна — Молдова — Румунія. 

***