Архітектура брехні: чому авторитарні імперії випереджають Захід в інформаційній війні та яку роль у протидії їм відіграє Україна

Володимир Лакомов,
експерт Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва,
Надзвичайний і Повноважний Посол України  (захищав інтереси України як Посол у Анголі (2004-2007), Бразилії (2007-2010 та Пакистані (2012-2020) 

Інформаційний простір XXI століття більше не є майданчиком для вільного обміну думками. Це повноцінний театр воєнних дій. Поки західний світ десятиліттями розбудовував концепцію «ринку ідей», де правда нібито має природну перевагу над брехнею, авторитарні режими у Москві та Пекіні готувалися до зовсім іншої війни. Сьогодні Захід змушений наздоганяти супротивника, який перетворив інформацію на зброю масового ураження. Чому так сталося, як працюють сучасні операції впливу Росії та Китаю і яку роль у цій глобальній битві відіграє Україна?

1. Спадщина «Агітпропу»: коли маніпуляція стає сутністю держави

Важлива перевага Росії та Китаю в інформаційному протиборстві полягає в інституційному досвіді та тривалій інтеграції операцій впливу в державну політику. Західні демократії знали про радянські «активні заходи» й протидіяли їм у роки холодної війни. Однак після розпаду СРСР у багатьох західних країнах ця загроза втратила колишній пріоритет. Тому масштаб і швидкість сучасних цифрових кампаній виявилися серйозним випробуванням для їхніх механізмів захисту. Для Москви та Пекіна інформаційний вплив залишався постійним інструментом державної політики.

Радянська інженерія душ

У Радянському Союзі посада секретаря з ідеології чи керівника відділу агітації та пропаганди була другою за значимістю після першого керівника у будь-якому комітеті комсомолу чи парткомі – від районного рівня до ЦК. Це була розгалужена, фінансово незабезпечена обмеженнями система психологічної інженерії. Радянські спецслужби розробляли концепції «активних заходів» (active measures), дезінформації та підриву довіри до суспільних інститутів Заходу десятиліттями (згадайте хоча б операцію «Інфекція» щодо походження ВІЛ).

Сучасна Росія просто успадкувала ці методи, звільнивши їх від комуністичної ідеології та адаптувавши під капіталістичні ринки та цифрові мережі.

Китайські «Три війни»

Китай пішов ще далі, систематизувавши інформаційний вплив у військову доктрину. На початку 2000-х років Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) офіційно закріпила концепцію «Трьох воєн»:

1. Психологічна війна: підрив морального духу ворога та деморалізація його суспільства.
2. Медійна (інформаційна) війна: контроль за висвітленням новин та формування потрібного геополітичного порядку денного.
3. Правова війна (Lawfare): використання міжнародного права та юридичних лазівок для виправдання своїх дій і блокування дій супротивника.

2. Хакінг демократії: як автократії повернули західні технології проти їхніх творців

Найбільша іронія сучасної гібридної війни полягає в тому, що Росія та Китай атакують Захід за допомогою інструментів, створених у Кремнієвій долині.

Західні соціальні мережі побудовані на алгоритмах, що пріоритетизують емоційний вміст, провокації та конфлікти, адже це збільшує час перебування користувача на платформі. Кремль та Пекін швидко зрозуміли: алгоритми Big Data, психометричний таргетинг та бот-мережі - це ідеальний таран проти відкритого суспільства.

Стратегія Росії: Керований хаос

У кампаніях проти західних демократій російська машина дезінформації часто прагне передусім посіяти сумнів, розколоти суспільство та підірвати довіру до можливості встановити об’єктивну правду. Водночас вона просуває і позитивний образ Росії – зокрема як захисниці «традиційних цінностей» та партнера в боротьбі проти колоніальної спадщини. Такі повідомлення особливо помітні в Африці. Отже, керований хаос є одним із провідних напрямів російської стратегії, але не вичерпує всіх її інструментів.

• Операція «Двійник» (Doppelgänger): Наймасштабніша російська інформаційна кампанія останніх років. Російські оперативники створюють точні клони провідних західних медіа (таких як Le Monde, Der Spiegel, The Washington Post), розміщуючи там фейкові статті про «колапс Європи», «марність допомоги Україні» чи «корупцію у власних урядах». Далі ці посилання масовано розганяються через ботоферми у X (Twitter) та Facebook.
• Використання штучного інтелекту: Генерація дипфейків, залучення автоматизованих нейромереж для миттєвого перекладу та адаптації пропагандистських наративів під місцевий сленг і контекст будь-якої країни світу.

Масштаб цієї інфраструктури показує мережа Portal Kombat: у звіті від 29 квітня 2024 року французська служба VIGINUM ідентифікувала 224 інформаційні портали, які поширювали проросійські матеріали й охоплювали аудиторії майже всіх держав ЄС, а також низки країн Африки та Азії. Це зафіксований на дату звіту масштаб мережі, а не оцінка її сучасної чисельності.

Стратегія Китаю: Тотальний контроль та «Spamouflage»

Китай значною мірою зосереджується на формуванні сприятливого образу КНР, контролі чутливих для режиму тем та просуванні власного бачення світопорядку. Проте він також використовує дезінформацію й посилення суспільних конфліктів за кордоном. Порівняння з Росією описує різницю домінуючих акцентів, а не взаємовиключні стратегії: обидві держави поєднують просування власного образу з дискредитацією опонентів.

• Мережа Spamouflage (Dragonbridge): Масштабна прихована мережа з облікових записів у понад 50 платформах, яка просуває позитивні новини про КНР, критикує західні уряди, дискредитує китайських дисидентів та роздмухує внутрішні соціальні конфлікти в США (наприклад, щодо обігу зброї чи расових питань).
• Платформний контроль (TikTok): На відміну від Росії, Китай має власний глобальний інструмент впливу – алгоритми TikTok. Контроль за алгоритмами видачі вмісту дає змогу певним чином коригувати порядок денний для сотень мільйонів молодих людей по всьому світу.

3. Пробудження Заходу: від реактивної оборони до системного захисту

Значна частина публічної відповіді Заходу тривалий час мала реактивний характер, зокрема спиралася на фактчекінг (fact-checking). Водночас протидія включала й роботу спецслужб, стратегічні комунікації, дипломатичні заходи та санкції. Спростування брехні, яка вже облетіла світ, подібне до спроби зібрати вибите з подушки пір’я на вітрі. Тому фактчекінг необхідний, але сам по собі недостатній.

Зрозумівши це, європейські та американські інституції почали перебудовувати свою архітектуру безпеки, створюючи спеціалізовані центри протидії гібридним загрозам:

За четвертим щорічним звітом EEAS, оприлюдненим 12 березня 2026 року, протягом 2025 року служба виявила та проаналізувала 540 випадків іноземних інформаційних маніпуляцій і втручання (FIMI), до яких були залучені близько 10 500 каналів у соціальних мережах і вебсайтів. Україна залишалася головною ціллю. Ці цифри характеризують проаналізовану вибірку, а не всі операції у світі; їх також не слід повністю приписувати Росії чи Китаю.

• VIGINUM (Франція): Спеціальне державне агентство, створене у 2021 році для виявлення та моніторингу цифрового втручання з-за кордону. Воно ідентифікує мережі ботів та іноземні операції впливу ще до того, як вони дестабілізують виборчі процеси або суспільну думку.
• StratCom / EUvsDisinfo (Європейська служба зовнішньої діяльності - EEAS): Оперативна група ЄС, яка займається моніторингом, аналізом та публічним викриттям дезінформаційних кампаній Кремля та Пекіна.
• FCDO StratCom (Велика Британія): Підрозділ Міністерства закордонних справ Великої Британії, що координує протидію дезінформації на міжнародній арені та працює із союзниками для захисту демократичних інститутів.

GEC (Global Engagement Center, США): Структура Держдепартаменту США, яка була покликана викривати та протидіяти іноземній пропаганді й дезінформації та діяла  досить ефективно.  На жаль, закрита як ї її наступниця - R/FIMI (Офіс протидії іноземним інформаційним маніпуляціям та втручання) при Державному департаменті після зміни  влади у Білому домі.

Нова парадигма: Pre-bunking та атрибуція

Сьогодні Захід переходить від постфактум-перевірки до методів Pre-bunking (завчасне інформування суспільства про те, якими маніпуляціями ворог намагатиметься атакувати його найближчим часом) та публічної атрибуції (офіційне оголошення назв конкретних підрозділів ГРУ, ФСБ чи НВАК, які стоять за атаками, із запровадженням санкцій).

4. Україна: щит, лабораторія та експортер інформаційної безпеки

У цій глобальній противазі між авторитарним наступом і демократичним захистом Україна посідає унікальне місце. Ми перебуваємо на передньому краї цієї війни не з 2022 чи 2014 року, а протягом усієї історії відновлення нашої незалежності.

Чому український досвід безцінний для світу?

1. Практика замість теорії: Поки західні інституції розробляють теоретичні моделі, Україна щодня відбиває комбіновані кібер- та інформаційно-психологічні операції (ІПСО) супротивника, які супроводжують реальні ракетні удари та бойові дії.
2. Синергія держави та громадянського суспільства: В Україні утворилася унікальна екосистема. Поруч із державними органами (Центр протидії дезінформації при РНБО, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, СБУ) ефективно працює цивільний сектор: проєкти на кшталт StopFake, InformNapalm, розгалужена спільнота OSINT-дослідників (Molfar, OSINT-бджоли) та тисячі волонтерів Медіаоборони.
3. Експорт інсайтів: Україна стала головним джерелом даних для VIGINUM, EEAS та GEC щодо новітніх тактик російських спецслужб. Наш досвід ідентифікації deepfake-технологій, викриття сіток Telegram-каналів та аналізу гібридних атак є критично важливим для безпеки країн НАТО.

Висновки

Перевага Росії та Китаю в інформаційній війні – це не перевага розуму чи технологій. Це перевага відсутності моральних і правових обмежень, помножена на десятиліття досвіду тоталітарного контролю за розумом своїх громадян.

Проте демократичний світ поступово позбувається ілюзій. Перехід від переважно реактивного фактчекінгу до завчасного викриття маніпуляцій, обмеження інфраструктури ворожих операцій та використання досвіду України дають Заходу шанс не лише витримати цей наступ, а й перехопити ініціативу. Правда не перемагає автоматично. Її здатність протистояти системній брехні залежить від сили демократичних інститутів, незалежної журналістики, суспільної довіри та політичної готовності захищати відкритий інформаційний простір.